Дев’яносто років тому, 24 вересня 1928 року, було внесено незначні, але важливі зміни у формулювання шлюбних обітниць. До того часу наречені були зобов’язані присягати «послух» своєму чоловікові.
Римський ритуал, однак, врахував визнаний на початку ХХ століття факт, що обидві сторони подружжя — чоловік і дружина — мають однакові шлюбні обов’язки. Тому з присяги викреслили «послух».
З іншого боку, й надалі вважаються важливими слова з послання святого Павла до Ефесян: «Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік — голова жінки, як Христос — голова Церкви» (Еф 5, 22-23).
Що це означає? Папа Франциск писав у своєму апостольському повчанні «Amoris laetitia», що «святий Павло писав в епоху домінування патріархальної культури, в якій жінки були в підпорядкуванні чоловікові. (…) Він виражається тут у термінах культурних особливостей тієї епохи; ми ж маємо турбуватися не про культурні шати, а про об’явлене послання, яке випливає з усього цього уривку» (AL, 154,156).
На жаль, мислення про шлюб як про «обов’язки для виконання» з погляду чоловіка може мати трагічні наслідки.
Також треба пам’ятати, що ніхто не може сприймати свого чоловіка як керівника, який єдиний має вирішувати важливі питання, хіба що так постановлять і добровільно підтвердять обидві сторони. Дружина якнайбільше може в цій сфері покластися на чоловіка і підкорятися його рішенням, але цей акт не може бути примусовим, а тільки вибраним вільно та в любові.
Варто нагадати, що сьогодні обітниці мають однаковий зміст, як для нареченого, так і нареченої: «Я (ім’я нареченого/нареченої), беру тебе (ім’я нареченої/нареченого) за жінку/чоловіка і обіцяю тобі любов, вірність і подружню повагу і що не залишу тебе аж до смерті. Хай допоможе мені Господь Бог Всемогутній в Трійці єдиний і всі святі».
Читайте також: Чи подружня присяга сьогодні ще має сенс?