Як тільки щось із церковної реальності потрапляє поза церковну огорожу — навколо цього явища (події, особи) виникає купа суто світських реакцій, усередині церковної огорожі — або ж «поміж огорожами», умовно кажучи — спалахують суперечки, «хто правий, а хто правіший».
Коли в західній культурі вкоренився різдвяний типчик, званий «Санта-Клаусом», або ж просто «Сантою», — з ним, зрештою, стали всерйоз воювати. Останні роки ніяк і преніяк не обходяться без інтернетних боїв «ми проти Санти, ми за святого Миколая». Про війну з гарбузами вже можна і не згадувати. А ще є такий день, як 14 лютого. Кого спитай у світі — навряд чи згадають, що це свято Кирила і Мефодія, Покровителів слов’ян, що цілий Папа Римський написав про них цілу енцикліку… Зате про різноманітні сердечки, від плюшевих до переливашок один одному в чат, знають, здається, повсюди. Не скажу «навіть у Китаї», бо саме там це знають найкраще, виробляючи купу-купезну пластикового непотребу нам на подарунки.
Інколи можна почути сокрушені голоси: мовляв, хто би так пам’ятав про Стрітення, як про «не-свято» Валентина із його комерційним потопом подарунків… Хтось зітхає, хтось відверто обурюється; а хтось і дражниться.
Некатолицький Валентин
Наприклад, ЖЖ-юзер Тірополк, покопавшись у Мережі, знайшов таке. Що в католиків (як можна переконатися, зазирнувши в літургійний календар) цей день не відзначений ніякими «богослужіннями на честь закоханих», а присвячений Кирилові й Мефодію. А в давніх католицьких календарях, кажуть, такий спомин був. І ще кажуть, що з’явився він із легкої руки папи Геласія І (†496), який бажав відволікти мешканців Вічного Міста від участі в язичницькому фестивалі — Луперкаліях. Але папа Геласій та його наступники не вкладали у це свято того змісту, який сьогодні вкладаємо ми.
1969 року, в час пособорної літургійної реформи, папа Павло VI розпорядився вилучити день святого Валентина з числа загальноцерковних свят (і, схоже, самого Валентина — з числа святих, бо про нього не було відомо нічого, крім того, що він похований при Фламінієвій дорозі). Як церковну урочистість, день св.Валентина відзначають на Мальті, де зберігається часточка мощів цього угодника Божого.
У «Золотій легенді» блаж.Якова Ворагінського згадується, що св.Валентин перед смертю зцілив від сліпоти доньку в’язничного наглядача, — але там немає ані натяку на якусь закоханість. Натомість саме як свято закоханих день св.Валентина почали відзначати… в Англії. Там жило повір’я, що саме в цей день пташки починають паруватися, а відповідно, і людям треба шукати собі пару… Народ, він і в Англії «богоносець». Відгомін цього повір’я можемо знайти в поемі «Пташиний парламент» поета Джефрі Чосера — першому письмовому джерелі, де міститься спогад про святкування такого дня.
Офіційно ж відзначати День святого Валентина як державне свято, Свято закоханих, звелів своєю королівською хартією король Генріх VIII, і було це 1537 року. Тобто через чотири роки після того, як він одружився з Анною Болейн (і через рік після того, як він її стратив), покинувши нелюбиму Катерину Арагонську, і запровадив у своїй країні реформацію, порвавши з Римськими престолом.
Загалом у справах кохання цей вінценосець був знавцем: після того як він покинув (і відправив на ешафот) Анну Болейн, він мав ще чотирьох жінок: Джейн Сеймур, Анну Клевську, Катерину Говард і Катерину Парр.
Отже, «день святого Валентина» — за походженням зовсім не католицький, а дуже навіть протестантський. Втім, що це заважає закоханим!
Мощі св.Валентина. Рим, храм Santa Maria in Cosmedin
Святкувати чи ні?
Відомий у Мережі о.Олександр Філіппов, православний священик, психолог і дуже розумна людина, у своєму акаунті в Живому Журналі (Пан Капеллан) якось написав, що йому шкода святого Валентина. В день 14 лютого інтернет активізується, всі проти нього, православні, протестанти, «навіть деякі католики», а в мусульманському обширі то взагалі страхіття, інколи навіть на рівні державних заборон.
«А що сталося? — запитує о.Олександр. — Я пішов приклався до мощів св.Валентина, які перебувають в Одесі у храмі УГКЦ. Чого і всім бажаю».
Святий Валентин (навіть за відсутності детального життєпису) жив у IV столітті, тому він «не католицький» і «не православний», бо тоді Церква була нерозділена. Щодо можливості вшанування святого в храмі, де перебувають його мощі чи реліквії, — то, полишивши містечкові католицько-православні напруженості, варто не забувати: мощі шанованого в обох традиціях святого Миколая Мирлікійського (того, що якраз не Санта-Клаус) зберігаються в римо-католицькому храмі, православні священики там правлять Служби Божі, «і нікого ще грім небесний не покарав». Отут точно східним і західним християнами нема за що сваритися.
А що немає прямих свідчень про покровительство цього святого закоханим, то це теж не найбільша біда. Скажімо, із «днем студента» — 25 січня, св.Тетяни — люди вітають одне одного фактично не замислюючись, хоча немає жодних підтверджень, що св.Тетяна опікувалася студентів. Просто російська імператриця Єлизавета підписала саме в цей день указ про заснування Московського університету. А як «день студентства» це свято офіційно стало відзначатися тільки в Росії і тільки з 2005 року, указом Президента Російської Федерації, вгадайте, кого. То «що святкуємо, православні»?
Походження свят і покровительств, коли воно виходить поза межі церковного розуміння життя Євангелієм, здатне набрати предивних форм. Яким боком життя й діяльність пророка Іллі стосується того, що його (у північного сусіда) проголосили покровителем десантників? Або що має життя св.Варвари до стратегічної авіації…
І чим це, на загал, сильно «краще» від комерціалізованого Санти або продажу купи сердечок на 14 лютого.
Щодо заперечень з боку певної хвилі «християнських ревнителів», мовляв, молодь на св.Валентина поводиться розпусно, то священик зауважує: на Різдво повсюдно влаштовуються «корпоративи», на Великдень цілком можна зустріти «у дрова п’яного правовірного» з ритуальним фарбованим яєчком у руці. Що ж, хіба через це треба скасувати Різдво й Великдень?
Мощі св. Валентина. Україна, Самбір, церква Різдва Пресвятої Богородиці
Свято — це те, що ми з нього зробимо
Любов, як повчав святий Павло, все зносить. Тут можна використати гру слів (якої немає в грецькому тексті, але інколи таке можна дозволити) і сказати, що любов може знести, у сенсі — змести з лиця землі, зруйнувати дощенту, відкинути у небуття — все, що неправильне. Хіба нам, сьогоднішнім католикам, заважає прикрашати ялинку на Різдво те, що «різдвяним деревом» як «трикутним» символом Трійці ялинку на Свята призначив Мартін Лютер? Чи ми сьогодні будемо влаштовувати в домі «релігійні війни», щоб відзначати Різдво Христове «у чистій католицькій традиції»? У такий посварений дім, боюся, Христос не захоче прийти…
Цілком можна, думаю — а зараз то навіть цілком потрібно — відмежуватися від проявів руского міра, переставши відзначати «день студента» на 25 січня, так само як з української свідомості відходить відзначення 23 лютого, бо день Українського війська —це 14 жовтня. Але що стосується таких напівсвітських святкувань, як День закоханих… То залишається побажати: любіть одне одного, бо Господь Ісус так сказав, і кохайте своїх половинок — дівчат чи хлопців, ще наречених чи вже чоловіків і дружин, і робіть це щиро, й тоді решта буде неважливою, бо «мови замовкнуть, знання зникне», а любов «ніколи не проминає». Любіть одне одного так, щоб День закоханих був для вас не єдиним шматком хліба на рік, а тільки вишенькою на торті. Тобто щоб цілий рік був наповнений любов’ю (а також коханням, і хай Бог благословить вас і ваших дітей, зачатих у любові). Бо не так страшне заробляння на сердечках, як брак Серця в тому, що дарують.
Молитва за кохану людину
Горішнє фото: дерев’яна статуетка св.Валентина, XVIII ст.
фінансово.
Щиро дякуємо!
