Вона завагітніла, хоч їй поставили діагноз «безпліддя». У пологовому будинку прийняла таке саме рішення, як і св.Джанна Беретта-Молля. Її історія — це розповідь про любов у тіні страждання.
«Я ніколи не була з Кларочкою на дитячому майданчику, ані на концерті в День матері. Роберт записує на відео». Габріела втирає сльози. І сердиться, коли я порівнюю її зі св.Джанною, обдає мене колючим поглядом.
Габріела пакується до лікарні.
«МРТ треба зробити, чи виросли пухлини в легенях і мозку». І знову хімія. 31-й сеанс. Габі мусить лягти, довго у вертикальному положенні вона не витримує. Насякнута водою, ніби губка. Рак сполучної тканини плюс рідкісний вид міастенії винищують її тіло вже 15 років. Відколи хвороба атакувала м’язи, вона не може втримати навіть чашку. «Як Кларі було три рочки, вона викидала з моєї валізи піжаму. Тепер їй очі блищать від сліз, нічого не каже… Клара — наше чудо! Я вірю, що Бог може його повторити», — каже жінка.
«Ви вагітні»
Уперше ми зустрілися у відділенні патології вагітності. Був 2009 рік. Габрися, тоді на 20 літрів води легша, погладжує округлий живіт.
«Одразу після шлюбу виявилося, що я хвора. Відразу — хімія. Стверджено безпліддя. В мене були яєчники 80-річної бабці. Розпач, бо ми хотіли мати дітей», — розповідає Габі.
Подружжя вже тоді було збунтоване і вперте. Вони поїхали до санктуарію Божого Милосердя. Роберт винайняв кімнату в готелі.
«Я пролежала ті дні з Коронкою і Щоденником св.Фаустини. Роберт стояв навколішках день і ніч перед Пресвятими Дарами, щоб Бог перемінив наш бунт в любов», — згадує Габі. А Роберт додає: «Раптом покращувалися результати аналізів, знаходилися рішення».
З Лагєвніків Клімеки їдуть до Кростенка над Дунайцем. «Я хотіла при гробі о.Франциска Бляхніцького розповісти йому, що ми переживаємо», — каже Габі. Через кілька місяців в Інституті нокології в Глівіцах подружжя почуло від лікаря: «30 років медичної практики маю і не знаю, як це пояснити. Ви вагітні».
«Клара була зачата 25 березня, в День святості життя, а термін пологів припадав на 25 грудня. Лікар запропонував мені аборт. Я розлютилася. Зупиняємо терапію! — крикнула».
В Тобі є світло
Розпочинається молитовна естафета. Параметри Габрисі повертаються до норми, але ракові болі посилюються. Габі відмовляється від морфіну, щоб не зашкодити дитині. Коли я запитую, як вона витримувала, — дивиться на мене скляним поглядом. «Без Таїнтв я би не дала ради. Роберт постився. По середах і п’ятницях — хліб і вода. За три тижні до народження Клари лікар раптом виключає можливість і природних пологів, і кесаревого», — згадує жінка. — «Як це, Клара не народиться?» — підскакує Габрися.
Загальний наркоз відпадає, бо Габі не прокинеться. Епідуралка — загалом так, але лікар нічого не гарантує. Всі нервують. Роберт згадує: «Мене запитали, рятувати дружину чи дитину. Дружину! Але Габрися вперлася: дитину. Що я мав робити?»
«Мене тримала пісня Артура Кашовського: в Тобі є світло, в Тобі — життя, воно долає смерть», — розповідає Габі. І вмикає мелодію — рінгтон на телефоні. «Коли хтось додзвонюється, сусідки у відділенні патології вагітності плачуть».
У найкращих руках
У квартирі в них — зелене й біле. Колір надії. Кабінет Роберта — блакитний, стилізований під капітанську каюту: сіті, штурвал, вітрила, книжки. У зразково-білій спальні на туалетному столику Габі — ангел і мушелька з Ісусом Милосердним. На шафі фотошпалери: Габі на тлі призахідного сонця, худа, в міні-спідничці, довге волосся, простягає руки, ніби хоче торкнутися неба. Так її бачить Роберт в об’єктиві пошлюбної подорожі. Худий, високий брюнет, завжди в костюмі, з приклеєною усмішкою. Колишній директор банку, який відмовився від кар’єри, щоб бути з дружиною. Тепер навчає інших, як заощаджувати… згідно зі Святим Письмом. Продає золото. Але часто має стреси, бо на ліки треба шалені гроші щомісяця.
«Роберт прибирає, готує, ходить за покупками, навіть за речами для Клари. Встає о 5-й ранку, читає Бревіарій, робить ігнатіянські духовні вправи. До хворих теж ходить. Він став Служителем Євхаристії, щоб приносити мені Причастя», — каже Габрися.
Стилізовані під Ассизі стіни в переодпокої дають відчуття тепла і простоти. Це через Ассизі Клімеки дали донечці ім’я Клара. Філігранна блондиночка, має довге блискуче волосся, як мама, і проникливі блакитні очі. Кидається мені на руки. Вона бойова дівчинка. Її мама не раз уже перебувала на краю життя.
Габі, 2017. Скріншот з відео свідчення “Любов усе зносить”
Мамусю, ти в мене в серці
«Квітень 2014-го. Лікар уперше від часу пологів сильно боїться за Габрисю. При нападах болів у неї тиск падає до 60/40. Це межа смерті», — пише Роберт. Клара тоді була у дідусів. Однак дитина інстинктивно пручається: «Хочу побачити мамусю!»
«Пам’ятаю цю сцену. Бабця привела її до Габі. Кларочка обережно прилягла на ліжку і сказала: «Мамусю, ти в мене в серці, завжди там будеш, навіть тоді, коли підеш до неба», — згадує Роберт.
Червень 2014. Габі знову в клініці. Телефонна розмова з донькою — коротка: «Мамусю, я так за тобою скучила… тато і бабця про мене дбають, але також мною опікується ангел-хранитель».
Жовтень 2014. Укотре в клініці. Роберт пише: «відвідуємо Габрисю разом із Кларочкою. Кларочка цілує маму й каже: мамусю, Господь Бог ніколи тебе не полишить! А про мене не турбуйся. Я в найкращих руках, у Божих руках».
Я така Йому потрібна
Список адресатів Робертових листів щораз довший. Тому він відкрив на Фейсбуку групу «Габрися». І всі все знають одразу. «Десятки людей моляться. Ми почуваємося сильнішими», — переконує чоловік. «Страшне тільки те, що я не можу обійняти доньку, коли в неї температура, ангіна, будь-що. Це би мене вбило. Клара живе у стресі, бо кожна її хвороба — це виїзд до бабці.
Очі Габрисі затягує склиста поволока. Їй знову боляче. Вона тяжко дихає. З дому виходить лише кілька разів на рік. До автомобіля. Лягає на заднє сидіння. Година дороги до Катовіц або Глівіц із Ястшембя. Залежить від того, до якої клініки їдуть. У голові пульсують думки: що Клара завтра одягне до школи, чи знову вночі засне в куточку, притлумлюючи сльози. «Інколи я ображаюся на Бога. Чому? — запитую Його. Не розмовляю з Ним. А потім розгортаю Щоденник: “Хоча в певні години ти не відчуватимеш Мене, але Я буду біля тебе. Не бійся, Моя благодать буде з тобою”».
Габі переводить подих і всміхається. «Ночами я дивлюся в небо, воно на відстані простягнутої руки…»
Я поправляю її лікарняну подушку. Випадає знімок о.Бляхніцького. На звороті Габі написала: «Всі мої джерела в Тобі, Боже».
«Інколи мене запитують, де той Бог, якщо я стільки років прикута до ліжка. Він зі мною, в моїй хворобі. Я така Йому потрібна», — завершує вона свою розповідь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
