Про загрози для християнських коренів європейської ідентичності, міграційну кризу та виклики, пов’язані з Синодом для Амазонії, говорив Папа Франциск в інтерв’ю для газети «La Stampa».
Розмову провів Доменіко Агассо-молодший, і в сьогоднішньому випуску цього туринського видання інтерв’ю побачило світ.
La Stampa: Ваша Святосте, Ви висловили побажання, щоб Європа повернулася до мрії отців-засновників. Чого Ви очікуєте?
Папа Франциск: Європа не може й не повинна розпастися. Вона становить історичну, культурну та географічну єдність. Мрія отців-засновників мала сильні підстави, оскільки була сповненням цієї єдності. Ми сьогодні не можемо втратити цю спадщину.
— Як Ви бачите Європу?
— Із плином часу вона ослабла, також і через певні адміністративні проблеми, що випливають із внутрішніх непорозумінь. Але її потрібно зберегти. Я сподіваюся, що після виборах розпочнеться процес оживлення і він перебігатиме без перерв.
— Ви задоволені призначенням жінки на посаду голови Європейської комісії?
— Так. Зокрема тому, що жінка може бути здатна оживити силу батьків-засновників. Жінки мають здатність об’єднувати, єднати.
— Якими є головні виклики?
— Передусім — діалог. Між сторонами, між людьми. Ментальним механізмом має бути «насамперед — Європа, потім — кожен з нас». «Кожний з нас» не є другорядним, це важливо, але Європа — важливіша.
У Євросоюзі ми повинні розмовляти, зіставлятися, пізнаватися. Тим часом ми інколи замість цього бачимо тільки монологи компромісу. Ні: доконечним є також слухання.
— Що потрібно для діалогу?
— Ми повинні виходити від власної сутності.
— Отже, сутність: наскільки це важливо? Якщо ми передамо куті меду з захистом сутності, чи не загрожує нам ізоляція? Як ми реагуємо на сутності, що породжують екстремізм?
— Я вам наведу приклад екуменічного діалогу: я не можу займатися екуменізмом інакше, як тільки виходячи зі свого буття католиком, а той, хто займається екуменізмом зі мною, мусить це чинити як протестант чи православний…
Власна сутність не може бути предметом торгів, вона зміцнюється. Проблема з надмірністю полягає в тому, що ми замикаємося у своїй сутності, не відкриваємося. Сутність це багатство: культурне, національне, історичне, мистецьке — а кожна країна має свою сутність, але вона має бути поєднана з діалогом.
Це має вирішальне значення: виходячи від власної сутності, потрібно відкритися на діалог, щоб отримати від сутності інших щось велике. Ніколи не забуваймо, що цілість перевищує те, що часткове. Глобалізація, єдність не повинні сприйматися як сфера, а тільки як багатогранник: кожний народ зберігає свою ідентичність — у єдності з іншими.
— Яка загроза пов’язана з суверенізмом?
— Суверенізм це постава ізоляції. Мене це засмучує, бо ми чуємо слова, подібні до промов Гітлера в 1934-му. «Спочатку ми. Ми… ми»: такі думки лякають. Суверенізм це замкненість. Країна має бути суверенна, але не замкнута. Суверенність потрібно захищати, але також належить оберігати і розвивати стосунки з іншими країнами та Європейською Спільнотою. Суверенізм це надмірність, яка завжди закінчується погано, провадить до війн.
— А популізми?
— Така сама справа. Спершу я не міг цього зрозуміти, оскільки, вивчаючи теологію, я вивчав культуру народу — популяризм; але одне діло це спосіб, як народ себе виражає, і зовсім інше — нав’язування народові популістської позиції.
Народ — суверенний (має свій спосіб мислення, самовираження та самовідчування, самооцінки); натомість популізми провадять нас до суверенізмів: цей суфікс «-ізм» ніколи не буває добрим.
— Як підходити до питання мігрантів?
— Насамперед ніколи не забуваймо про найважливіше з усіх прав: право на життя. Іммігранти прибувають головно для того, щоби втекти від війни або голоду, з Близького Сходу й Африки.
Коли йдеться про війну — ми мусимо включитися і боротися за мир. Голод стосується переважно Африки. Африканський континент це жертва жорстокого прокляття: здається, його використовують у колективній уяві. Натомість частиною розв’язання є інвестування туди, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми й так зупинити міграційний натиск.
— Але якщо вони вже до нас прибувають, то як ми маємо поводитися?
— Треба дотримуватися критеріїв. По-перше: приймати, — що також є завданням християнським, євангельським. Двері мають бути відчинені, а не замкнені. По-друге, супроводжувати. По-третє, підтримувати. По-четверте, інтеграція. Водночас уряди повинні думати й діяти розсудливо, бо розсудливість — це чеснота тих, хто править. Вони повинні визначити, скільки мігрантів можна прийняти.
— А якщо їх більше, ніж можливості прийняти?
— Ситуацію можна розв’язати через діалог з іншими країнами. Є держави, які потребують людей, я маю на увазі сільське господарство. Я бачив, що щось таке нещодавно сталося в кризовій ситуації: це зроджує в мені надію.
А крім того, потрібна були ба ще й креативність. Наприклад, мені сказали, що в одній європейській країні є наполовину порожні міста, через спад чисельності населення: деякі спільноти мігрантів можуть туди перебратися, що, між іншим, може оживити економіку цього регіону.
— На які спільні цінності має спиратися поновне оживлення Євросоюзу? Чи Європа надалі потребує християнства? І в цьому контексті: яку роль відіграють православні?
— Точкою виходу і нового шляху є гуманістичні цінності людської особи. Разом із християнськими цінностями: Європа має гуманістичні та християнські корені, нам про це говорить історія. А коли я це кажу, то не розділяю католиків, православних і протестантів. Православні відіграють дуже цінну роль для Європи. Ми всі стоїмо на одних і тих самих цінностях.
— Перенесімося подумки на той берег океану й подумаймо про Південну Америку. Чому Ви скликали Синод про Амазонію на жовтень у Ватикані?
— Це дитя «Laudato si’». Ті, хто не читав цю енцикліку, ніколи не зрозуміють Синоду про Амазонію. «Laudato si’» це не «зелена» енцикліка, це суспільна енцикліка, базована на «зеленій» дійсності, захисті довкілля.
— Чи була якась особливо важлива для Вас подія?
— Кілька місяців тому семеро рибалок сказали мені: «За останні кілька місяців ми виловили 6 тонн пластику». Якогось дня я прочитав про величезний льодовик в Ісландії, який майже повністю розтанув: йому збудували надгробний пам’ятник. Разом із пожежею в Сибіру розтанули деякі льодовики у Гренландії.
Мешканці однієї з тихоокеанських країн переїжджають, бо за 20 років острова, на якому вони живуть, уже не буде. Але дані, які мене шокували найбільше, це «День екологічного боргу»: 29 липня ми вичерпали всі відновні природні багатства 2019 року. Від 30 липня ми почали споживати більше природних багатств, ніж планета регенерує протягом року.
Це дуже серйозно. Це глобальна кризова ситуація. Наш Синод буде Синодом надзвичайного скликання. Але я б хотів звернути увагу: Синод не буде зустріччю вчених чи політиків. Це не парламент, це щось зовсім інше. Він народжується з Церкви й матиме місію та вимір євангелізації. Це буде діло єдності під керуванням Святого Духа.
— Але навіщо зосереджуватися на Амазонії?
— Це репрезентативне й вирішальне місце. Разом з океанами Амазонія вирішальним чином сприяє виживанню планети. Більшість кисню, яким ми дихаємо, походить звідти. Тому вирубування лісів означає убивство людства. Крім того, Амазонія охоплює дев’ять держав, отож стосується не тільки якоїсь однієї. Також я думаю про багатства Амазонії, біологічну рослинну і тваринну різноманітність: вона прекрасна.
— Чи на Синоді буде також обговорюватися можливість свячень «viri probati», чоловіків старшого віку та одружених, які могли би зарадити нестачі духовенства? Чи це буде однією з головних тем?
— Абсолютно ні: це тільки один із пунктів Робочого документа. Важливими будуть євангелізаційні служіння та різні способи євангелізації.
— Що становить перешкоду в захисті Амазонії?
— Загроза для життя людства і для цього регіону випливає з економічних і політичних інтересів панівних верств суспільства.
— То як має бути проваджена політика?
— Відкинути свої змови і деморалізацію. Політика повинна взяти конкретну відповідальність, наприклад, щодо відкритих кар’єрів, які отруюють воду, викликаючи багато хвороб. Крім того, є питання добрив.
— Чого Ви побоюєтеся найбільше стосовно нашої планети?
— Занепаду біологічного різноманіття. Нових смертельних захворювань. Змін і нищення природи, які можуть призвести до вимирання людства.
— Ви помічаєте якесь усвідомлення проблем середовища та кліматичних змін?
— Так, особливо в рухах молодих екологів, таких як Грета Тунберг, «П’ятниці для майбутнього». Я бачив їхній плакат, який справив на мене враження: «Ми — майбутнє!»
— Чи наша щоденна поведінка — переробка відходів, дбання про збереження води вдома — може впливати, чи її замало, щоб протиставитися цьому явищу?
— Вона впливає, аякже, оскільки це наслідок конкретних дій. А крім того, вона насамперед творить і поширює культуру незабруднювання довкілля.
фінансово.
Щиро дякуємо!
