Літургійна музика: мова має значення

Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03.  Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
09. Шрек і Таємний сад
10. Музика розважальна — наслідки серйозні
11.  Гітара. Нічого особистого, тільки церковні документи
12. Неочевидна очевидність

Пропонуємо наступну статтю з циклу під назвою «Чистіша від сльози вона хай буде»:

Ще одна із дуже важливих і абсолютно очевидних якостей, яку повинен мати текст пісні, це відповідність правилам мови, якою цю пісню виконують. Треба пам’ятати, що саме Католицька Церква була джерелом сучасної західної культури і системи освіти, тому нам, сучасним католикам, не личить компрометувати свою Церкву неграмотними текстами.

Це стосується як синтаксису, так і морфології. Пунктуаційних помилок, звісно, теж не повинно бути, але їх принаймні, вухо «не бачить». Найбільш поширеною синтаксичною помилкою є зловживанням у католицьких піснеспівах словом «є», коли воно використовується у ролі дієслівної зв’язки у складеному іменному присудку. Така конструкція невластива українській мові, зазвичай така зв’язка має пропускатися. Це зайве «є», залежно від контексту, доречніше замінити на тире або змінити відмінок іменника на орудний. Ось кілька прикладів, де це «є» зовсім недоречне.

Пісня «Бог вірний»: «Бог є вірний. Він дотримує слова»; «Господь, твоя милість над нами є» (так починається однойменна пісня);  «Де живеш, улюблений»: «Де є Твоя велич, володарю світу» і тому подібне.

Інша крайність – відсутність необхідних членів речення (до речі, можна сформулювати й так: «Іншою крайністю є відсутність…», тоді використання дієслова «є» є обґрунтованим). Інколи це може призводити до абсолютно різних трактувань сенсу пісні, як, наприклад, у відомому і популярному співі «Відкрий мої вуха». Перше речення звучить «Відкрий мені вуха, дай бачить Ісуса…» В ньому немає звертання. Його немає у пісні взагалі, до кінця тексту. Виникає закономірне питання: а до кого направлена ця пісня? Ясно, що не до Ісуса. В кого ми просимо відкрити очі? В Бога Отця, у Святого Духа, якогось святого, Богородиці, священника, ближнього? Слід теж усвідомлювати, що в залежності від особи, яку ми вводитимемо на власний розсуд в цей текст, буде створюватися і контекст використання такої пісні. Таких пісень у літургійному пісеннику теж не повинно бути.

З морфологічних помилок найчастіше трапляються незнання форм відмінювання слова.

Пісня «Алілуя, наш Господь»: «Заспіваймо з усіх серць». Пісня «Духу любові, злинь»: «Духу любові, злинь, на всіх своїх створінь», там само: «в жалі нас потіш».

Але абсолютним чемпіоном, справжньою карою єгипетською є неправильні наголоси. Тут узагалі говорити про приклади не варто. Розгортаєте пісенник – і маєте майже в кожній пісні.

Формулюємо наступну ознаку літургійної пісні: ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНАМ МОВИ.

Ця ознака теж абсолютно очевидна, як і попередня, але її так само нещадно і безглуздо ігнорують в наших пісенниках.

P.S. Слова, винесені в епіграф – це вірш українського поета-класика (до речі, польського походження) Максима Рильського «Мова» («Як парость виноградної лози…»). І практична порада у нім теж є: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля […] Не майте гніву до моїх порад і не лінуйтесь доглядать свій сад». Потреби щось додавати до цієї поради, здається, немає.