В Україні на державному рівні запроваджено превентивні заходи безпеки для боротьби з пандемією коронавірусу COVID-19.
Ще місяць тому ми спостерігали за тим, як велась боротьба з цією недугою за кордоном, зокрема у Китаї. Близько двох тижнів нашу увагу привертають повідомлення про поширення цієї хвороби в Італії, Німеччині, Франції та Польщі. Станом на 25 березня 2020р. в Україні, згідно з офіційним повідомленням МОЗ, майже тисячі людей визначено підозру на коронавірус, встановлено понад 100 випадків цього захворювання, зареєстровано чотири смертельні випадки, а також один випадок одужання.
Страх за власне здоров’я та життя, як і за життя та здоров’я членів наших родин і наших рідних, зростає з кожним днем. Тривожні новини лунають звідусіль: телебачення, радіо, інтернет переповнені найновішою інформацією про ситуацію з пандемією в країні та світі. В країні оголошено надзвичайну ситуацію: закриття дитячих садків, шкіл, закладів громадського харчування, зупинено автобуси і залізницю, припинено авіасполучення, обмежено перетин кордону… Ці заходи зачепили також і релігійне життя країни.
Католицька Церква в Україні відреагувала на цю загрозу закликами до посиленої молитви та обмеженням кількості вірних у богослужіннях. Митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький видав декрет: «Згідно з кан.87 §1.1245 і кан.1248 §2 Кодексу канонічного права, я звільняю від обов’язку брати участь у Месі у неділю та обов’язкові урочистості — до скасування», відповідно до «карантинної» постанови Кабміну. Подібні розпорядження видали ординарії в інших наших дієцезіях. Окрім цього, по храмах проводяться додаткові благальні богослужіння до Бога Отця через Ісуса Христа та за посередництвом плеяди святих Церкви: св.Севастіяна, св.Франциски Римської, св.Роха, св.Розалії, св.Карла Борромео та св.Євгена Мазенода — щоб відвели від нас цю напасть.
На моє переконання, ми, громадяни України, також можемо сміливо просити про заступництво перед Богом святого наших днів — отця Генриха Мосінга, який помер у славі святості.
На різних етапах історії Господь з-посеред представників різних народів обирав для себе особливих свідків своєї присутності та любові. Серед них — багато відомих святих давнини: св.Пантелеймон, св.Антоній Падуанський, св.Каєтан та інші, вже згадані. Вони свого часу та кожен по-своєму, але керуючись Заповідями Любові (пор. Мт 22, 37-40), присвятили своє життя служінню Богу, уособленому в людині, й часто у людині знедоленій (пор. Мт 25, 31-46). Приклад їхнього життя може бути промовистим і наснажливим для сучасної людини.
Приклад життя й діяльність о.Генріха Мосінга — яскравий взірець довіри до Божого провидіння та жертовного служіння Ісусрві Христу, уособленому в людині. Про життя святих і заступників варто знати більше, бо ці знання дозволяють краще пізнати велич Божого Провидіння. Придивімося й ми до життєвого шляху о.Генриха Мосінга.
Г. Мосінг у лабораторії (1930-ті роки)
Дитинство, юність, студентські роки та довоєнна наукова діяльність
Генрих Мосінг народився 27 січня1910р. у Львові та був третім із п’ятьох дітей у сім’ї. Дитинство й роки юності Генриха пройшли в атмосфері тепла, затишку та любові. Батьки прищеплювали дітям віру та любов до Бога і плекали любов до батьківщини. Восени 1928 року молодий Генрих розпочав навчання на медичному факультеті у Львівському університеті ім.Яна Казимира, у 1934р. закінчив навчання й отримав диплом лікаря.
Ще під час навчання Генрих Мосінг розпочав працювати у висипнотифозній лабораторії кафедри загальної біології медичного факультету, під керівництвом проф. Рудольфа Вайгеля, як волонтер, асистент, потім старший асистент. Науково-дослідна праця молодого вченого у 1927 році була увінчана захистом докторської дисертації та здобутком наукового ступеня — доктор медичних наук. Молодий науковець бере активну участь у міжнародних конференціях, присвячених епідеміології висипного тифу, та в експедиціях у місця спалаху епідемії. За самовіддану діяльність заради порятунку тисяч людей від смерті президент Польщі Ігнатій Мостиський у 1938 році нагородив Генріха Мосінга Золотим Хрестом за заслуги.
Г. Мосінг проводить нараду з працівниками Інституту
Науково-дослідна діяльність у воєнний та повоєнний період
Вибух Другої світової війни та повоєнні події викликали суспільно-політичні зміни в Європі. Не зважаючи на можливість знайти працю подалі від Львова, який лихоманило у буревії тогочасних подій, Генріх Мосінг вирішив залишитись і працювати у висипнотифозній лабораторії. Під час війни вона була ще під керівництвом Рудольфа Вайгеля, а з другої половини 1944 року Мосінг уже став її керівником. Дослідження, які проводились у лабораторії, та ефективна вакцина проти висипного тифу, яку там виготовляли, були надто важливі для того часу і це розуміла як влада гітлерівської Німеччини, так і керівництво Радянського Союзу. Саме тому ця науково-дослідна установа працювала незалежно від політичних змін.
Вже у повоєнний період, 1953 року, Генрих Мосінг розробив препарат, за допомогою якого було легко діагностувати висипний тиф у хворих із сумнівним діагнозом. Цей препарат — реакція макроаглютинації рикетсій Провачека, званий також тестом Мосінга, — давав змогу лікарям запобігти поширенню тифу, виявляючи його у пацієнта на ранній стадії. В 1950-х роках діяла державна програма, яка передбачала наявність цього діагностікум у всіх бактеріологічних лабораторіях УРСР, а згодом і в бактеріологічних лабораторіях СРСР. Завдяки ефективності тесту Мосінга та активній діяльності самого лікаря у боротьбі з висипним тифом вже 1963 року в Україні було ліквідовано вибухи цієї хвороби.
Генрих Мосінг пройшов довгий шлях у науково-дослідній діяльності, обіймав керівні державні посади (1944 року — в.о. директора Львівського інституту епідеміології та мікробіології, а згодом — завідувач висипнотифозного відділу інституту), попри те, що принципово не став членом комуністичної партії. З огляду на кон’юнктуро-ідеологічні віяння та погіршення стану здоров’я (втрата зору на одне око, важка операція іншого ока), він у 1973 вирішив завершити працю в Інституті епідеміології та мікробіології.
Г. Мосінг у своєму помешканні у Львові (80-90 роки)
Свідок Христа у ХХ столітті
Буревії війни та повоєнного войовничого атеїзму надали нового поштовху у життєвих прагненнях доктора Мосінга. Руйнування, завдані Другою світовою та повоєнним розвалом, зачепили мільйонів людей. У Львові панували голод, бідність і не вщухали репресії за політичними та релігійними мотивами. Генрих Мосінг, уболіваючи за хворих, людей похилого віку, сиріт та інших знедолених, всіляко їм допомагав. Приходив із лікарською допомогою, нужденним допомагав матеріально та розраджував добрим словом, давав прихисток сиротам. Однак така допомога була недостатня, бо люди мали спрагу духовного та релігійні потреб, а можливості були мізерні. Храми були зачинені, зруйновані або використовувались не за призначенням. Виняток становили кілька діючих костелів в Україні. Священників теж було обмаль (багатьох ув’язнили, інших примусово виселили, і ще багато поплатилися життям). Генрих Мосінг, відчуваючи покликання до служби Богу, відповідає на цей заклик та шукає можливості прийняти таїнство священства. Здолавши різні випробування, він отримує його з рук кардинала Стефана Вишинського у вересні 1961 року, в каплиці, у присутності двох свідків — рідних братів о.Олександра Федоровича та о.Тадеуша Федоровича, друзів зі студентських років.
Після повернення о. Генриха Мосінга до Львов, розпочався його довгий і тернистий шлях священицького служіння у підпіллі. Отець Павло — саме таке ім’я він обрав собі для служіння, й під таким ім’ям його знали вірні у різних закутках СРСР. Він відправляв Євхаристію зі студентами на конспіративних квартирах у Львові; були відправи в Інституті епідеміології та мікробіології, в «особливо небезпечному відділі» (ООО — особо опасный отдел); були поїздки з душпастирським служінням у Сибір та на Кавказ, у Молдавію і на Поділля, а також у херсонські степи. Служив Євхаристію та уділяв інші таїнства тим, хто десятки років не бачив священника. У перші п’ятниці місяця по храмах на Поділлі потай сповідав людей по 8-10 годин, не виходячи зі спеціально облаштованих сповідалень.
Вбачаючи гостру потребу у відданих свідках Христа у світі, Генрих Мосінг заснував Інститут богопосвяченого життя — «Інститут помічників Церкви св.Лаврентія». Пріоритетним завданням було те, щоб через інтелектуальне, духовне та моральне формування членів Інституту вони ставали зрілими свідками Христа в атеїстичному суспільстві. Про це Отець Павло говорив так: «Можна бути робітником, лікарем чи журналістом і жити як богопосвячений».
Через цей Інститут пройшло близько 200 чоловіків. По-різному склалося життя цих людей. Є серед них самотні та одруженні миряни, священники дієцезіальні та з різних чернечих згромаджень, є єпископ.
У серпні 1992 року відбулась остання поїздка отця Павла на Поділля, до Браїлова, де у санктуарії Ісуса Христа Назарянського відбулися свячення його вихованців. Після повернення до Львова він занедужав і решту свого життя провів не виходячи з дому. На початку грудня 1994 року в отця стався інсульт, через який йому відмовили ноги. Останні п’ять років свого життя отець Генрих Мосінг провів у ліжку, переживаючи біль і страждання. Він приймав усе в глибокій молитві та покорі.
27 листопада1999 року о. Генрих Мосінг відійшов до Небесного Отця. Папа Йоан Павло ІІ у жалобній телеграмі написав так: «[…] “А праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода” (Мудр 5, 15). […] Знаю, що нашу довіру він не змарнував».
Беручи до уваги написане — вважаю, що в цей складний час пандемії COVID-19 ми маємо ще одного заступника перед Обличчям Милосердного Бога: отця Генриха Мосінга, видатного вченого-епідеміолога та священника-місіонера. Заохочую просити його про заступництво у боротьбі з COVID-19 та про одужання для тих, хто захворів на цю недугу.
Фото з книжки: Б. П. Кузьмінов, М. М. Сагайдаковський, В. Л. Смольницька, Видатний епідеміолог ХХ сторіччя Генріх Мосінг. Сторінки науковога життя, Дрогобич 2020.
фінансово.
Щиро дякуємо!
