Сакральна поліфонія

Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03.  Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
09. Шрек і Таємний сад
10. Музика розважальна — наслідки серйозні
11.  Гітара. Нічого особистого, тільки церковні документи
12. Неочевидна очевидність
13  Чистіша від сльози вона хай буде
14.  А все-таки, що з бубном?
15. Зауваження щодо ординарію Меси
16. Пісні Taize
17.  «Мало» не означає «погано»

Пропонуємо наступну статтю з циклу: Інша можливість

В попередній статті  ми натякнули, а тепер можемо озвучити тему: сакральна поліфонія. Щоправда, ця тема sensu stricto не входить в коло питань, якими ми займаємося, і про це ми вже говорили тут, але ігнорувати її нам теж не варто.

З древньою поліфонією ситуація більш-менш зрозуміла. Церква, з певними застереженнями,  рекомендує її використовувати в Літургії. На практиці цю рекомендацію майже неможливо втілити: не кожен хор подужає виконати 8-голосну Месу Палестріни, та й 4-голосні твори теж далеко не всім по зубах. Розкішну барокову «Вечірню» Клаудіо Монтеверді взагалі можуть виконати колективи найвищого рівня, які й у Європі можна на пальцях перерахувати.

Сучасні католицькі композитори, які працюють в царині сакральної поліфонії, пропонують набагато простіші, нескладні в музичному плані твори. Серед них о. Марко Фрізіна, о. Анрі Гуз, поляки Павел Бембенек і Губерт Ковальський, відомі українським католикам. Варто зауважити, найпопулярніші з творів цих композиторів – це композиції, створені на слова древніх, а не сучасних, авторів.

Пам’ятаєте, ми говорили в «Мало» не означає «погано» про обмеження, які накладаються на літургійний спів спільноти? Так от, у випадку поліфонії, оскільки пісню має виконувати порівняно невеликий, керований і професійний колектив, більшість цих обмежень неактуальні. Тобто у сакральній поліфонії доречними і навіть потрібними стають прийоми динаміки (крещендо, димінуендо), вокалізи, мурмурандо, мелізми – форшлаги, тремоло, морденти, глісандо, особливо у сольних партіях, і багато-багато іншого. Тобто, як бачимо, ступінь музичної свободи в сакральних поліфонічних творах набагато більший. Але саме завдяки цьому тут набагато більшою стає небезпека проникнення мирських елементів, елементів поп-музики у сферу сакрального. Ще одна небезпека – хор може повністю виключити з участі в співі парафіяльну спільноту, перетворивши Месу в концерт. Тому при доборі репертуару для хору в літургії потрібно мати неабиякий досвід і бути дуже виваженим.

Особисто я надто мало знаюся на хоровій сакральній музиці, щоби робити якісь висновки, а жодна синтетична праця на цю тему мені не траплялася. Це питання не належить до наших задач, тому ми й не будемо надто в нього заглиблюватися, але було би цікаво почути думку спеціалістів.

Хорошим прикладом таких пісень, які мають літургійні слова і годяться для виконання на Месі хором, але які через музичні особливості (майже) неможливо пристойно виконати всією спільнотою, можуть бути наступні: «Хліб і вино, як Мелхіседек», «Слався, поживо». В Адвенті – «Veni, veni Emmanuel», під час Різдва – «В Вифлеємі поміж гір» (Les anges dans nos campagnes).