«Завдання, за людськими мірками нездійсненне». Лист Бенедикта XVI до 100-ліття з дня народження св. Йоана Павла ІІ

16 Травня 2020, 15:04 1368

18 травня 2020 року виповниться 100 років від того дня, як у маленькому польському місті Вадовіцах народився папа Йоан Павло ІІ.

Польща, яка понад століття перебувала під окупацією трьох сусідніх держав: Пруссії, Росії та Австрії, — після І світової війни здобула незалежність. Це була подія, на яку покладали великі надії; але також ця подія вимагала великих зусиль, бо новоорганізована держава постійно відчувала натиск зі сторони двох сил: Німеччини та Росії. У цій ситуації гніту, але також передусім і надії, виріс молодий Кароль Войтила — який, на жаль, дуже рано втратив матір, брата і, врешті-решт, свого батька, якому завдячував глибоку і палку побожність. Юного Кароля особливо приваблювали література і театр; саме тому, отримавши атестат зрілості, він насамперед розпочав вивчення цих двох предметів.

«Щоб уберегтися від депортації на примусові роботи до Німеччини, восени 1940 року він почав працювати робітником у каменоломні хімічного заводу Solvay (пор. Йоан Павло ІІ, «Дар і таємниця», с.12)». «Восени 1942 року він остаточно вирішив вступити до краківської Духовної семінарії, яку таємно в своїй резиденції організував Краківський архієпископ Сапєга. Ще бувши робітником на заводі, Войтила розпочав вивчати богослов’я за допомогою старих книжок, так що 1 листопада 1946 року отримав пресвітерські свячення» (пор. там само, с.15). Він вивчав богослов’я не лише з книжок, але також завдяки досвіду конкретної важкої ситуації, в якій перебував він сам та його країна. Деколи це буде дуже характерним для всього його життя та діяльності. Він вивчав книжки, але ті запитання, що в них поставали, стали змістом його глибокого переживання та досвіду. Таким чином для нього як молодого єпископа — від 1958 року єпископа-помічника, а від 1964 року архієпископа Кракова — ІІ Ватиканський Собор становить школу всього його життя та праці. Ті важливі запитання, що поставали, передусім були пов’язані з так званою Схемою XIII (Schemat XIII), згодом Конституцією «Gaudium et spes», — були його особистими запитаннями. Відповіді, випрацювані під час Собору, вказали йому дорогу праці як єпископу, а потім як папі.

 

 

Коли кардинала Войтилу 16 жовтня 1978 року було обрано Наступником святого Петра, Церква перебувала в досить драматичній ситуації. Положення Собору були представлені назагал як суперечка щодо самої віри, яка, таким чином, була позбавлена свого характеру безпомилковості та непорушної певності.

Так, наприклад, один баварський настоятель охарактеризував цю ситуацію такими словами: «Врешті ми потрапили в помилкову віру». Гнітюче почуття, що більше немає нічого певного, що все можна поставити під сумнів, ще більше посилював спосіб проведення літургійної реформи. Зрештою стало виглядати, що також у літургії можна все творити самостійно. Павло VI енергійно та рішуче довів Собор до кінця, однак після його завершення стикався з дедалі важчими і важчими проблемами, які врешті-решт поставили знак запитання щодо життя й доцільності самої Церкви. В той час соціологи порівнювали ситуацію Церкви з ситуацією Радянського Союзу під керівництвом Горбачова, коли в ході пошуку необхідних реформ урешті розпався весь могутній образ радянської держави.

Отже, на нового папу очікувало, по суті, завдання, майже нездійсненне за людським мірками. Однак уже з першого погляду виявилося, що Йоан Павло ІІ пробуджував нове захоплення Христом і Його Церквою. Спершу — його слова на початок понтифікату, вигук: «Не бійтеся! Відкрийте, відкрийте навстіж двері для Христа!» Цей тон зрештою охарактеризував увесь його понтифікат і зробив його визвольним відновником Церкви. Так сталося, тому що новий папа походив із країни, де сприйняття Собору мало позитивний характер. Вирішальним стали не сумніви в усьому, але радісне відновлення всього.

У 104 великих душпастирських подорожах Папа обійшов увесь світ і всюди проголошував Євангеліє як радісну новину, цим пояснюючи також свій обов’язок ставати по стороні добра, по стороні Христа.

 

 

У 14 енцикліках він по-новому показав віру Церкви та її людське вчення. Тому неминучим було й те, що він викликав спротив у Церквах Заходу, що були сповнені сумнівів.

На мою думку, сьогодні важливо вказати на відповідний центр, із перспективи якого потрібно читати послання, що міститься в різних його текстах. Цей центр повчально привідкрила нам усім година його смерті. Папа Йоан Павло ІІ помер у перші години встановленого ним свята Божого Милосердя. Дозвольте мені спершу додати тут невеличке особисте зауваження, яке покаже нам дещо важливе для розуміння суті й поведінки цього папи. Від самого початку Йоан Павло II перебував під сильним враженням від послання краківської черниці Фаустини Ковальської, яка представила Боже милосердя як важливе осердя усієї християнської віри та хотіла встановити це свято. Після консультацій папа передбачив для нього Білу Неділю. Однак про доцільність цієї дати, перш ніж приймати остаточне рішення, він звернувся за консультацією до Конгрегації віровчення. Ми дали негативну відповідь, оскільки вважали, що таку велику, стародавню та сповнену змісту дату, як Біла Неділя, не слід обтяжувати новими ідеями. Звісно, для Святішого Отця було нелегко прийняти наше «ні». Однак він зробив це з усім смиренням і прийняв також наше друге «ні». Врешті-решт, він подав пропозицію, яка залишала Білій Неділі її історичне значення, але вводила Боже милосердя в її початковий зміст. Часто траплялися випадки, коли я був вражений смиренням великого папи, який відмовлявся від своїх улюблених ідей, коли офіційні органи, які, згідно з класичним розпорядженням, потрібно було запитувати, не давали на них згоди.

Коли Йоан Павло ІІ зробив свій останній подих у цьому світі, був саме час після першої Вечірні свята Божого Милосердя. Це осяяло годину його смерті: світло Божого милосердя засяяло над його відходом, як відсвіжливе послання. У своїй останній книзі «Пам’ять та ідентичність», що вийшла майже напередодні його смерті, папа ще раз коротко представив послання Божого милосердя. В ній він зазначає, що сестра Фаустина померла до того, як розпочалися жахіття ІІ Світової війни, але вона встигла передати відповідь Господа на ці злодіяння. «Зло не матиме остаточної перемоги! Пасхальна таємниця підтверджує, що врешті-решт перемагає добро; що життя перемагає смерть; що над ненавистю тріумфує любов» (с.62). Папа протягом усього свого життя прагнув, щоб об’єктивний центр християнської віри — вчення про спасіння — було суб’єктивно прийняте як власне, і дати можливість іншим його прийняти. Завдяки воскреслому Христу Боже милосердя призначене для кожного. Хоча цей центр християнського існування нам дарований лише у вірі, він також має філософське значення, бо якщо Боже милосердя не є фактом, то ми повинні радити собі зі світом, в якому остаточну противагу добра над злом неможливо розпізнати. Зрештою, крім цього об’єктивного історичного значення, кожен повинен знати, що Боже милосердя врешті-решт виявиться сильнішим за нашу слабкість. У цьому пункті треба віднаходити внутрішню єдність послання Йоана Павла ІІ та основні наміри Папи Франциска: всупереч думці, яка деколи трапляється, Йоан Павло II не є моральним ригористом. Являючи суттєве значення Божого милосердя, він дає нам змогу прийняти моральні вимоги, що постають перед людьми, навіть якщо людина ніколи не може їх повністю задовольнити. Моральні зусилля ми робимо в світлі Божого милосердя, яке для нашої слабкості є цілющою силою.

Коли папа Йоан Павло ІІ помирав, площа св.Петра була переповнена людьми, зокрема молодими, які хотіли востаннє зустрітися зі своїм папою. Я ніколи не забуду ту мить, коли архієпископ Сандрі повідомив про відхід папи. Перш за все, я не забуду ту мить, коли великий дзвін св.Петра сповістив цю новину. У день похорону Святішого Отця можна було побачити безліч плакатів із написом «Santo subito». Це було волання, що линуло із зустрічі з Йоаном Павлом II з усіх боків. І не лише на площі св.Петра, але в різних інтелектуальних колах обговорювалася пропозиція надати Йоанові Павлу ІІ титул «Великий».

 

 

Слово «святий» вказує на сферу Бога, а слово «великий» — на вимір людський. Відповідно до принципів Церкви, святість оцінюється на підставі двох критеріїв: героїзму чеснот і чудес. Обидва ці критерії тісно пов’язані між собою. Бо поняття «героїчна чеснота» означає не якийсь олімпійський успіх, а той факт, що в цій людині та через неї можна побачити дещо, що не має свого джерела в ній самій, але становить те, що Боже діянні являє в ній і через неї. Мова не про моральну конкуренцію, а про відмову від власної величі. Мова про те, що людина дозволяє Богу діяти всередині себе і тим самим проявляти через себе Божу дію та силу.

Це ж саме стосується і критеріїв чуда. Тут також справа не в тому, що відбувається щось сенсаційне, а в тому, що цілюща Божа доброта стає видимою таким способом, який перевищує людські можливості. Святий — це відкрита людина, яку пронизує Бог. Святий — це людина, відкрита на Бога, пронизана Богом людина. Святий — це той, хто не зосереджує уваги на собі, але дає нам можливість бачити і пізнавати Бога. Мета процесів беатифікації та канонізації — дослідити це відповідно до норм права. Щодо Йоана Павла ІІ обидва ці процеси були проведені з суворим дотриманням чинних правил. Тож він постає тепер перед нами як батько, який являє нам Божу милосердя і доброту.

Складніше дати правильне визначення терміну «великий». Протягом майже двох тисяч років історії папства титул «Великий» був прийнятий лише стосовно двох пап: Лева І (440–461) та Григорія I (590–604). Слово «великий» в обох випадках має політичний підтекст, але в тому сенсі, що завдяки політичним успіхам об’являється щось із таємниці самого Бога. Лев Великий у розмові з ватажком гунів Аттілою переконав його пощадити Рим, місто апостолів Петра і Павла. Без зброї, без військової чи політичної сили, силою самого лише переконання у вірі йому вдалося вмовити страшного тирана пощадити Рим. У битві духу з силою дух виявився сильнішим.

Григорій I не досяг жодного подібного вражаючого успіху, але йому вдалося декілька разів врятувати Рим від лангобардів; він теж, протиставляючи силі дух, здобув перемогу духу.

Коли ми порівнюємо історію цих двох пап з історією Йоана Павла ІІ, бачимо беззаперечну схожість. Також Йоан Павло II не мав жодної військової сили чи політичної влади. У лютому 1945 року при обговоренні майбутнього розподілу Європи та Німеччини хтось звернув увагу, що потрібно також враховувати думку папи. Тоді Сталін запитав: «Скільки дивізій має папа?» Звісно, він не мав жодної. Але сила віри виявилася тією силою, яка врешті в 1989 році порушила рівновагу радянської системи сили й дала можливість нового початку. Немає сумніву, що віра папи була важливим елементом у переломі тих сил. І тут беззаперечно видно оту велич, що проявилася у випадку Лева I та Григорія I.

Питання, чи буде в цьому випадку титул «великий» прийнято, чи ні, залишимо відкритим. Це правда, що в Йоані Павлі ІІ кожному з нас стали видимі сила й доброта Бога. У той час, коли Церква знову страждає від натиску зла, він є для нас ознакою надії та підтримки.

Дорогий святий Йоане Павле ІІ, молись за нас!

Бенедикт XVI
Ватикан, 4 травня 2020 р.

Переклад: Ілона Соловей, сайт Родина

 

Кредит червень-липень
Зібрано Залишилося зібрати
21341грн
67667грн
Потрібно зібрати
89008грн
Залишилося
7днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ювілеї

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: