Хоча Біблія — це не підручник з економіки, та вона містить численні практичні й цінні поради, які можуть допомогти краще розпоряджатися нашими грошима і відповідно до них ставитися.
Чи це гріх, коли ми хочемо заробляти більше грошей (або багато грошей)? Чи маємо ми їх сторонитися, жити так, ніби їх не існує, чи навпаки — примножувати? В чому полягає відповідальне керування грошима? Чи гроші — це необхідне зло? Якщо ми час від часу робитимемо іспит совісті з нашого ставлення до грошей і матеріальних благ, то зможемо краще розпоряджатися своїм бюджетом. Отець П’єр Деберже, автор книжки «L’Argent dans la Bible — Ni riche ni pauvre» (Гроші в Біблії — ні багатий, ні бідний), в інтерв’ю Крістін Понсар дає нам кілька підказок у цьому питанні.
— Що Біблія говорить про гроші?
— Біблія з перших сторінок показує матеріальні блага з позитивного боку. Вони сприяють щастю людини, це — знак доброти Бога. На початку про них говориться навіть як про плату людині за вірність, тоді як бідність визнається Божою карою. Але постать Йова руйнує переконання про такий зв’язок грошей та вірності: Йов на власному прикладі пересвідчується, що багатий — це не обов’язково праведний, а бідний — не обов’язково грішник. Пророки, зі свого боку, часто нагадують про тих, хто збагачується коштом бідних. Достатньо почитати Книгу пророка Амоса! Поступово бідний, якого вважали проклятим, постає як Божий обранець.
— Чи багачі — прокляті?
— Ні. Коли Ісус каже: «Горе вам, багатії!» (Лк 6,24), ідеться не про прокляття, а про скаргу. Ісус шкодує про долю тих, хто почувається настільки ситим, що вже нічого не очікує ні від Бога, ні від братів. Слово Боже не засуджує багатство; воно робить нас чутливішими до небезпеки, яка з ним пов’язана. Кожен із нас це переживав. Гроші мають у собі щось привабливе, ми швидко потрапляємо в їхню пастку й вони занурюють нас в облудне почуття безпеки. Якщо ми не будемо пильнувати, то непомітно почнемо повністю покладатися на них. Вони обіцяють нам видимість щастя і так відрізають шлях до справжнього щастя. Тому Ісус каже: «Горе вам, багатії!»
— Як сам Ісус ставився до грошей?
— Він знає, як важливі гроші в щоденному житті, про це свідчать численні Його притчі. Крім того, євангеліст Йоан згадує про спільну скриньку з грошима для Ісуса та Його учнів (Йн 12,6; 13,29), а Лука пише про жінок, які йшли за Ісусом та Дванадцятьма і «служили їм своїм маєтком» (Лк 8,3). Ісус у жодному разі не нехтував грошима. Гроші самі по собі ані погані, ані добрі. Гроші — це інструмент. Але інструмент небезпечний, на чому Ісус часто наголошує. Особливо сильно ці перестороги звучать у Євангелії від Луки. Наприклад, у притчі про багатого й бідного, Лазаря (Лк 16, 19-31): багач навіть не бачив, що біля брами його палацу лежить жебрак; ця сліпота — його найтяжчий гріх.
Гроші фактично заважають нам бачити ближнього. Будують мур, який нас від них відгороджує. Затуляють нам очі й вуха. У цій притчі Ісус устами Авраама каже, що «коли хто й із мертвих воскресне» — люди, поневолені багатством, не здатні усвідомити, що повинні змінити своє життя. Вони глухі до будь-якої критики їхнього життя: не чують нічого, крім звуку грошей. Ця небезпека загрожує всім нам. Не треба мати багато грошей, щоби стати їхнім рабом!
— Як у такому разі можна вибратися з пастки, що її ставлять на нас гроші?
— Ставлячи Бога на перше місце. Бо, як каже нам Ісус, «де скарб ваш, там буде й серце ваше!» (Лк 12,34). Треба вибрати: «збирати скарби для себе» чи «багатіти в Бозі». У першому випадку ми стаємо рабами своїх грошей, тобто самих себе. В другому — приймаємо убогість нашого стану, щоб дозволити Богові нас збагатити. Вчимося відкриватися на Бога, а слідом за цим — на ближніх. Цей вибір належить до категорії віри, а не моралі.
— Що конкретно нам робити?
— Молитись і давати. На молитві ми зрікаємося себе, щоб відкритися на Бога. Ми дозволяємо Святому Духу перемінити все наше життя, також і в цьому, матеріальному вимірі. Служачи Богу, ми вчимося не шукати в грошах того, чого вони дати не можуть, а також користуватися ними в правді, про те, хто ми є — діти Бога.
Натомість дарування показує нашу свободу щодо грошей. Старий Завіт закликав давати з достатку. Христос учить нас давати навіть із того, що нам потрібне. Іноді треба зважитися на божевільний подарунок, щоб кожної миті бути готовим пожертвувати те, чого очікує від нас Бог. Скільки? Кожен має сам це розпізнати. Отці Церкви вчать: що більше бідних навколо нас, то більше треба давати. Таке ділення та безкорисливе дарування — основа будь-якої християнської формації.
— Чи справді гроші не є необхідним злом?
— Ні! Гроші — це засіб, який дав нам Бог для того, щоб вони служили всім. Нехтуючи грошима, ми нехтуємо тими, хто цих грошей потребує для життя. Коли ми ставимося до грошей як до необхідного зла, то виключаємо з нашої духовності тілесний вимір. Треба остерігатися неправильно сприйнятої духовності, яка уникає участі в усіх аспектах людського існування! Ми не можемо зробити вигляд, ніби грошей не існує! Навпаки — ми маємо бачити в них царину, в якій Бог закликає нас до служіння братам.
Насправді презирство до грошей та їхнє обожнення призводять до одного й того самого, бо в обох випадках ми не ставимо їх на відповідне місце і втікаємо від свого природного покликання — служіння Богу та ближньому за допомогою засобів, які дає нам Бог. В обох випадках створюється певний дисонанс між нашою буденністю та духовністю: по один бік залишається Бог, а по інший — гроші в широкому їх розумінні (в емоційному, суспільному та політичному плані). Справжнє духовне життя не повинне віддаляти нас від наших конкретних обов’язків. А керування фінансами теж до них належить.
— Як саме Боже Слово може допомогти нам правильно розпоряджатися власним або корпоративним бюджетом?
— Через відповідну ієрархію пріоритетів: тільки вибір Бога може забезпечити необхідну свободу належно використовувати матеріальні засоби. Ця свобода виражається у здатності давати, давати з радістю. Але давати — це ще не все. Дарування не може прикривати нашу лінь чи марнотратство: воно не може звільнити нас від обов’язку відповідально розпоряджатися грошима. Ніхто не має права легковажно ставитися до матеріальних благ, особливо коли вони, як це часто буває в Церкві, походять із пожертв. Навіть коли йдеться про гроші, зароблені власною працею, — ми не можемо робити з ними, що заманеться. Вони завжди є певним багатством, яке Бог довірив нам для спільного використання. Ми тільки ним розпоряджаємося.
— Що таке, на Вашу думку, відповідальне користування грошима у світлі Євангелія?
— Таке користування має на меті насамперед боротьбу з бідністю. Ніхто не мусить звикати до приниження й гріха, які несе з собою присутність бідних, тобто тих, кому проти їхньої волі доводиться жити в неприпустимих умовах. Кожна ситуація, в якій будь-хто переживає бідність, — це образа самого Бога. Бо це проти Його плану, який передбачає, що до кожна людина має право на любов і повагу з огляду на те, хто вона є насправді.
фінансово.
Щиро дякуємо!
