Погляд

Образ Бога, сформований в нас першими прив’язаностями

12 Серпня 2020, 13:47 458

Для людини, подібної до Бога, життя без будь-яких зв’язків буде стражданням самотності й покинутості. Вступаючи в стосунки з Ним, ми повертаємося до першого досвіду зв’язку з тими, хто був «над нами» і від кого ми залежали.

Це формує нашу совість, життєві вибори, ставлення до інших людей, а також виховання дітей. Образ Бога. Він може бути карикатурним і зраненим. Його нелегко зцілити, бо це залежить не лише від того, що ми дізналися про Бога на катехезі (а це бувають страшні речі). Великою мірою залежить від стилю прив’язаності, який сформувався в нас через стосунки з батьками.

 

Бог, який запрошує до стосунків

Бог — це зв’язок. Інтимне перебування трьох Осіб. Тому Він запрошує нас до стосунків і постійно на них відкритий і підтримує їх. Для людини, яка схожа на Нього, життя без будь-яких зв’язків буде стражданням самотності та покинутості. Вступаючи в стосунки з Ним, ми повертаємося до першого досвіду зв’язків із тими, хто був «над нами» і від кого ми залежали. Оживає пам’ять про те, що ми переживали в присутності наших найближчих опікунів. Повертається емоційний клімат їхніх слів і жестів щодо нас.

«Стиль прив’язаності» описує нашу внутрішню модель близькості. Так звана «безпечна» модель формується, коли дитина знає, що може розраховувати на присутність батьків, уважність, підтримку і розраду. Відчуває, що її бачать і чують. Про такий досвід говорить псалом 63,8-9: «В тіні ж Твоїх крил я ликуватиму!.. мене підтримує Твоя правиця». Бог — це хтось близький, передбачуваний, хто мене оберігає і готовий бути зі мною в життєвих труднощах. Не карає, не посилає хвороби, а Його воля не стоїть за діями інших людей, які нам шкодять і кривдять нас. Це не означає, що людина не переживає бур і драм, але у стосунку з Богом можна висловити свій смуток, біль, розчарування — і шукати підтримки.

 

Що ускладнює стосунки з Богом

Наступні три стилі прив’язаності — небезпечні — на жаль, все ускладнюють у стосунках із Богом. Стиль уникання формується, коли батьки ігнорують наші почуття, потреби і границі. Він полягає в нездатності помічати їх згодом у собі. Так само неглибокі стосунки з іншими: я не знаю, що переживаю, і мене не цікавить, що ти переживаєш.

Люди з таким стилем прив’язаності — як «глухо-незрячі»: не бачать сліз, не чують тремтіння голосу. Для них це «перебільшення» — щось настільки тривожне, що його треба позбутися. В стосунках із Богом вони почуваються так само — неважливими. Бог для них далекий, у Нього мільйон справ. Із Ним щонайбільше можна мати «правильні стосунки», які ґрунтуються на інтелектуальних пошуках і реалізації декалогу.

Коли ми носимо в собі досвід зв’язку з батьками, які переживали багато страху і раз будували зв’язок із нами, а раз — утікали від нього; іноді реагували на наші потреби, а іноді — ні, то в нас формується тривожно-амбівалентний стиль прив’язаності. У стосунках із Богом ми можемо переживати те ж саме. Бог буває близький, але також і неприсутній, отже ніколи не знаєш, як буде цього разу. Це викликає великі зусилля з боку людини, щоб Його «утримати при собі», відчути, пережити. І велику напруженість. Зв’язок із Ним у такій ситуації не веде до безпеки, він стає постійною перевіркою: чи цей зв’язок і надалі існує, чи можемо на Нього розраховувати?

Остання модель прив’язаності — неорганізована — викликає в стосунках із Богом найбільше спустошення. Це образ близькості, яка водночас є досвідом страху і болю. Так відбувається, коли батьки непередбачувані, схильні до агресії та насильства. Коли замість того, щоб захищати дитину від загрози, самі стають її джерелом. А дитина не має куди піти. Близькість стає великим жахливим невідомим. Як і Бог. Агресивний, схильний до покарання, який вимагає, щоб перед Ним ходили навшпиньках, — бо хтозна, що Його розсердить! Із Ним можна бути тільки за свій рахунок — ціною жертви, замороження і розставання зі своїми почуттями (зокрема, злістю), потребами та межами.

 

Люблячий і безпечний

Знаючи, що в нас відгукується в близьких стосунках, ми можемо краще подбати про образ Бога в собі. Вчитися помічати, коли наші переживання не відображають правду про Нього, а запускають болісні записи тілесної та емоційної пам’яті. Ми можемо з Ним про це розмовляти. Дозволяти Йому також дбати про свій образ в нас і зцілювати його. Бо Він хоче, щоб ми пізнали Його — люблячого і безпечного.

 

Переклад CREDO за: Малгожата Рибак, Aleteia

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: