Інтерв’ю

Ситуація з парафією св. Марії Магдалини: чи насправді Львів є «культурною столицею України»?

Czytać po polsku

03 Грудня 2020, 13:26 2678 Віта Якубовська

Історія повернення львівського храму св. Марії Магдалини у законну власність римо-католицької громади тягнеться десятиліттями.

За часів радянської окупації у храмі було створено Зал камерної та органної музики, який працює і досі. У 2010 році влада Львова продовжила угоду оренди з Органним залом ще на 20 років, відклавши таким чином відновлення історичної справедливості на невизначений термін. Парафіяльна спільнота змушена ділити храм із залом органної музики на дуже некорисних умовах, які випливають із суборенди. Від 2017 року стосунки між римо-католицькою громадою св.Марії Магдалини та адміністрацією Органного залу суттєво погіршилися. Керувати одним із значних культурних осередків міста доручили особам, які не розуміють духовних потреб віруючих, не беруть до уваги їхні релігійні почуття, регулярно влаштовують провокації та ускладнюють служіння священникам і черницям, які працюють у цьому храмі. 

 

 

Настоятель парафії св. Марії Магдалини у Львові о.Давид Омєцінський ОМІ погодився розповісти CREDO історію боротьби за повернення храму у законну власність громади, а також про ситуацію, що склалася останнім часом між парафією та керівництвом Органного залу.

— Як давно парафія св. Марії Магдалини ділить приміщення храму з Органним залом?

— Коли я переглядав архіви, то був здивований, що Святі Меси у храмі дозволили служити лише 2001 року. Хоча Статут парафії був зареєстрований 1991р., але дозволяли служити Меси лише раз на рік — на Різдво. Тогочасний настоятель парафії, отець-єпископ Леон Малий домігся того, щоб Меси служилися щодня о 8-й ранку. Кожний наступний настоятель підтримував цю традицію і, крім того, намагався розширити можливості користування храмом. Так нам вдалося отримати доступ до приміщення з безпосереднім виходом до вівтаря. Коштом парафії та зусиллями парафіян його відремонтували, і тепер це наша сакристія. Паралельно нам вдалося збільшити кількість Святих Мес у будні, неділі та свята. Тепер у будні маємо також і вечірню Месу, в неділю їх три — дві польською і одна українською. Україномовна спільнота збільшується. Коли я прийшов сюди настоятелем у вересні 2019 року, вона нараховувала 60-70 чоловік. Три роки тому їх було 20. А коли ми рахували парафіян на кінець літургійного року, то отримали цифру 150. Тож усіх разом, на всіх недільних Месах, маємо майже 350 парафіян. Зараз, через пандемію, десь на 50 осіб менше, бо люди з групи ризику залишаються вдома.

 

 

— Отже, парафія існує не лише формально, але й активно розвивається та зростає чисельно.

— Парафія доволі велика, жива, динамічно розвивається; але сумно, що ми багато сил витрачаємо на цю нескінченну боротьбу. Крім того, з огляду на обмеження, ми не можемо реалізувати всіх ідей та душпастирських можливостей. Багато всього не робимо не тому, що не хочемо чи не вміємо, а тому, що не маємо як. У нас є парафіяни всіх вікових груп: діти, шкільна молодь та студенти, молоді подружжя та подружжя середнього віку, люди похилого віку. На катехизи систематично приходить близько 50 дітей — св.Миколай недавно підрахував (усміхається). Відбуваються хрещення та шлюби, відвідуємо хворих — маємо для кого служити. Парафіяни приходять із різними ініціативами — є група охочих створити Біблійне коло, є охочі створити хор. Але ми маємо дуже обмежений час користування храмом, а нашим єдиним приміщенням поза храмом є сакристія. Я би це порівняв із надто тісним комірцем — відчуваєш, що тисне, але обставини не дозволяють трохи послабити, тож мучишся.

— Як влада міста пояснює свою відмову повернути храм парафіяльній спільноті, яка є законним спадкоємцем?

— Складно отримати чітку й аргументовану відповідь на це запитання. Храм є власністю міста. Органний зал його орендує. 2010 року, коли їхня угода оренди закінчилася, місто мало нагоду повернути храм парафії. Проте до цього так і не дійшло. На лист, у якому я ще раз за поновив прохання повернути храм, мені відповіли, що, попри існування закону, який зобов’язує повернути експропрійовані комуністичною владою сакральні будівлі їхнім власникам, існує також закон про захист пам’яток архітектури, який забороняє їх приватизовувати. Такою пам’яткою є також і будівля храму св.Марії Магдалини у Львові. Тобто повернення будівлі законним власникам вони назвали приватизацією. А можливість віддати у довгострокову оренду міська влада навіть не розглядала.

 

 

— Як ситуація виглядає сьогодні?

— Органний зал продовжив угоду на наступні 20 років і я навіть почув таку думку, що це нібито краще для католицької спільноти. Це дивне і незрозуміле пояснення. Чим це краще? В чому це «краще» полягає? Також я чув від мера такі слова, що храм повернуть тоді, коли поляки збудують новий органний зал. Але орган все одно заберуть. Тим часом історія парафії почалася у 1600 році, коли започаткували збір коштів для будівництва храму. У 1758 році храм освятили в такому вигляді, як ми його бачимо. Тоді тут була Польща. Але сьогодні Львів належить до України і наші парафіяни є громадянами України. Тож чому Польща повинна щось тут будувати взамін? Свого часу вони цей храм збудували. Що ж стосується органу, то він також є власністю парафії. В архіві задокументовано кожний крок, пов’язаний із появою інструмента: від задуму аж по втілення проєкту, що був обраний із кількох запропонованих. Вартість у перерахунку на сьогоднішній день становила понад 7,5 млн грн. Усе оплатила парафія. Всі внески та збірки на цю мету задокументовані, навіть найдрібніші пожертви. Після війни та радянської окупації спадкоємцями храму — разом з органом — є Львівська архідієцезія, а отже, і парафія св.Марії Магдалини.

 

 

— Як складається співпраця з дирекцією Органного залу?

— Під час пандемії, коли більшість подій було скасовано чи перенесено, у нас з’явилося більше часу для того, щоби впорядкувати хроніку парафії. І в процесі ми прослідкували такий факт, що хоча труднощі були завжди, однак зі зміною керівництва якість співпраці значно погіршилася. 2017 року прийшов новий директор і разом із заступником вони змінили всіх працівників. Тепер тут працюють переважно молоді люди віком до 35 років. Разом із цими змінами у нас з’явилося багато труднощів у комунікації, трапляються навіть відверті провокації.

— Пригадую випадок із йогою на сцені спиною до вівтаря…

— Так, але наче цього було не досить, то невдовзі організували якусь подію, під час якої офіціанти розносили присутнім алкогольні напої просто у храмі. У цей момент прийшов наш тодішній настоятель. Навіть я за рік свого служіння у цій парафії вже назбирав солідний список інцидентів та провокацій, більших чи менших. Від серпня нам зачиняють храм. Ми — суборендарі, доступ до храму маємо лише у чітко визначений час, але навіть у цьому нас обмежують. Якщо Меса розпочинається в неділю о 9-й, то храм нам відчинять о 8.55. У будні маємо право бути від 7.00, але о 7.40 все ще стоїмо під дверима. У договорі суборенди маємо чітко прописані години користування (тобто час, відведений для Святої Меси) та гарантований цілодобовий доступ священника до приміщень, які ми винаймаємо — сакристії та вівтарної частини. Але храм зачинений, а ключів нам не дають.

 

 

Всередині храму нам також постійно створюють перешкоди. Двома фортепіано та лавками заблокували сповідальницю, а мобільне риштування залишили в бічній наві перед іконою Матері Божої Ченстоховської. Щосуботи маємо молебні перед цією іконою, але зараз туди складно підійти для молитви, бо, крім риштування, там стоїть протипожежна скринька. Те саме стосується стоянь Хресної Дороги: не до кожного є доступ, бо там стоять різні речі. Це злісне й навмисне порушення правил спільного користування. 27-го листопада працівник Органного залу під час Святої Меси роздягнувся по пояс і почав носити якісь речі для ремонту. Жодної поваги до тих, хто молиться, і цілковита зневага до літургії. Пішов геть лише після втручання нашого парафіянина. Ми, звісно, поінформували керівництво Органного залу про цей інцидент, але відповіді у формі пояснень чи вибачень не отримали. Місто Львів вважається культурною столицею України, але ми це якось інакше бачимо.

У неділю, перед Святою Месою, нам довелося «змагатися» з лавками, які були зсунуті так, що люди, які прийшли на Месу, не могли сісти ані пройти. Власне тоді я записав відео, яке розмістив на парафіяльній сторінці у Facebook, і вже в понеділок до мене зателефонувала директорка Департаменту розвитку міста п.Наталя Бунда і запросила на зустріч. Перед тим я місяць не міг до неї додзвонитися. Під час цієї зустрічі ми домовилися, що вже у вівторок у храмі буде наведено порядок. Проте, як видно, — нічого не змінилося. А лавки, які отак стоять у вівтарній частині, взагалі порушують протипожежну безпеку. Немає навіть шляхів евакуації.

 

 

— Звісно, що ідеальне рішення — це повернення храму парафіяльній спільноті. Та поки триває очікування на цю історичну мить, чого Ви, як настоятель, очікуєте від влади міста й дирекції Органного залу?

— Я завжди ставлю собі високу планку і вважаю, що це ідеальне рішення власне і є тим, чого хотілось би сподіватися від міської влади. Я нічого не маю проти концертів органної музики, якщо вони відповідно й гідно організовані. Це послужило би розвиткові як міста, так і парафії. Але поки до цього дійде, то мені би хотілося, щоб принаймні дали позитивну відповідь на наше звернення до влади Львова. У ньому йдеться про те, щоб ми не були суборендарями, а винаймали приміщення на однакових умовах з Органним залом. Тоді це буде зовсім інша історія. Цілком імовірно, що ліками в цій ситуації може також бути зміна керівництва Органного залу. Можливо, якщо цей культурний осередок очолять люди більш розсудливі, менш конфліктні, відкриті на діалог, тоді щось зміниться на краще? А можливо, теперішня адміністрація знайде добру волю та бажання порозумітися.

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Львів
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: