27 січня 2021 року відбулося засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, однією з ключових тем якого стало питання протидії домашньому насильству.
Єпископ Віталій Кривицький, голова Комісії єпископату РКЦ у справах відносин між Церквою та державою, у своєму інтерв’ю для CREDO розповів про кроки Церкви на шляху подолання домашнього насильства, про інструменти, якими вона має намір скористатися, і про те, якою повинна бути душпастирська робота з постраждалими.
— Як саме Католицька Церква в Україні планує боротися з проблемою сімейного насильства?
Слова, що лунали під час засідання Ради Церков та релігійних організацій, стосувалися зокрема її співпраці з представниками канадського посольства та Інститутом релігійної свободи. Це був спільний проект, метою якого було усвідомлення тієї біди, яку сьогодні переживає не тільки українське суспільство, адже у багатьох країнах сьогодні спостерігається ріст кількості випадків домашнього насильства. Метою цієї співпраці було представлення виваженої та всебічної думки, зокрема з точки зору людей, що стикаються з проблемою сімейного насильства у своїй душпастирській практиці, — як у конфесіоналах, так і в розмовах з родинами і постраждалими.
Плодом цієї співпраці було створення спільної комунікаційної стратегії Церков та релігійних організацій з протидії домашньому насильству. Це — пропозиція для релігійних спільнот в Україні, спрямована на те, щоб підійти до проблеми домашнього насильства з усією серйозністю.
Ми не можемо піти на поводу у певних ліберальних груп та організацій, що нав’язують нам свою форму вирішення цієї проблеми і зводить її до пропагування ґендерної ідеології. В нашій комунікаційній стратегії зокрема зазначено, що ані просування ґендерних питань, ані ратифікація Стамбульської конвенції не вирішуює проблеми домашнього насильства. Ми пропонуємо набагато ширший підхід: обізнаність душпастирів та вірян, готовність родин до відвертого спілкування, залучення молоді, готової говорити про насильство у сім’ї для того, щоб спільно подолати проблему.
Нашою головною метою є не ліквідація наслідків насильства, а превентивні заходи, які допоможуть його уникнути. Церква має багато інструментів, які можна використати з цією метою, зокрема — якісна підготовка майбутніх подружніх пар до родинного життя, наповненого любов’ю до Бога та одне до одного, в якому не буде місця насильству.
— Як зберегти рівновагу між благою метою боротьби з домашнім насильством і тим фактом, що цей меседж часто використовують як прикриття для просування ліволіберальних ідеологій, наприклад, через ту саму Стамбульську конвенцію?
Церква вже неодноразово вказувала на те, що ця конвенція як інструмент боротьби з домашнім насильством насправді мало що вирішує, більш того — вона вже застаріла. Можу сказати, що навіть наше українське законодавство стосовно цього питання більш адекватне та більш відповідне нашим реаліям.
Ми неодноразово підкреслювали, що Рада Церков та релігійних організацій не виступає проти подолання домашнього насильства. Ми в жодному разі не хочемо закривати очі на ці проблеми. Але ідеологічна навантаженість Стамбульської конвенції перетворює її на абсолютно неприпустиму для релігійної спільноти. У ній, як і в низці інших подібних документів, основний акцент робиться на ідеологічній складовій, на просуванні ґендерної політики, в той час як справді важливі моменти взагалі оминаються увагою. Наприклад, не секрет, що більшість випадків сімейного насильства стають наслідком надмірного вживання алкоголю. Але питання алкоголізму та боротьби з цим соціальним лихом не піднімається в Стамбульській конвенції — для неї такої проблеми не існує.
— Що повинна робити жінка, яка страждає від домашнього насильства? Адже нерідко вона може почути, що сама винна у своїй біді, або що вона мусить мовчати і терпіти знущання попри все…
Якщо парафіяльна спільнота для віручої людини — це не номінальна, «пасхально-святкова» громада, а справді рідна спільнота, в якій людина прямує до спасіння, саме вона має стати найпершим місцем порятунку для людини, яка потерпає від насильства. Для постраждалих в першу чергу дуже важливо не мовчати, не боятися і не соромитися розказати про свою проблему.
Церква завжди має свої засоби об’єднати людей, що переживають родинні негаразди або допомогти людям, що стали жертвами насильства. В першу чергу Церква повинна запросити обидві сторони до діалогу, у якому вона буде посередником. Тому буде краще, якщо цей процес розпочнеться на ранній стадії, коли справа ще не дійшла до серйозних наслідків. Так буде набагато легше подолати проблему, залагодити конфлікти, вилікувати рани, і рушити далі.
Хочу також зауважити, що жертвами домашнього насильства нерідко стають не лише жінки, а й діти чи старенькі батьки. Наприклад, невістка може знущатися над своїм немічним свекром, і у цьому випадку він потребуватиме не меншого захисту, ніж скривджена жінка.
— Як священники повинні реагувати на ситуації домашнього насильства, про які їм стає відомо?
Як я вже сказав, якщо людина живе у спільноті, то саме спільнота буде першим місцем, куди вона втече від насильства. Далі розпочинається робота душпастиря. Найближчими днями Конференція католицьких єпископів України спільно з Комісією у справах душпастирства родин і Комісією у справах відносин Церкви і держави повинна підписати та оприлюднити спільний документ. Це якраз буде інструкція для душпастирів з протидії та запобігання домашньому насильству.
Я переконаний, що самі священники мусять бути дуже чуйними та спостережливими щодо того, які очі вони бачать перед собою коли проповідують, катехизують, сповідають чи проводять душпастирські бесіди; бути уважними до слів, які чують від своїх парафіян. Дар священничого служіння дає кожному з нас батьківське серце, і тому кожен священник повинен просити Святого Духа про підтримку, щоб він допомагав йому побачити кожну скривджену людину, відчути її біль, і прийти їй на допомогу.
Отже, у підсумку я можу сказати, що для подолання проблеми насильства у родинах потрібна, з одного боку, сміливість та рішучість скривджених, а з іншого — чуйність пастирів, які не мають права закривати очі на те, що відбувається поруч з ними.
фінансово.
Щиро дякуємо!
