У перші п’ятниці місяця по храмах вишиковуються черги перед конфесіоналами.
У чергах до сповіді Першої п’ятниці стоять не лише діти після Першого Причастя, а й багато дорослих. На жаль, деякі люди відразу після сповіді покидають храм, не усвідомлюючи, що Перша п’ятниця «не зарахована». Чому? Бо суть цієї практики (про що ми вже раніше писали) — не так у сповіді, як у Святому Причасті з наміром винагородження Ісусові за гріхи, свої та інших людей.
Історія походження Перших п’ятниць місяця
Практика Перших п’ятниць місяця походить з об’явлень св. Маргариті Марії Алякок у другій половині XVII ст. Протягом понад півтора року Ісус показував їй своє Пресвяте Серце, зранене гріхами, яке палає любов’ю до людей. Він заохочував св.Маргариту якнайчастіше приймати Його у Святому Причасті.
У ті часи це було зовсім не очевидно. Сестра Маргарита щоразу мусила отримати згоду сповідника, щоб приступити до Причастя. Зрештою, Ісус дав візіонерці обітницю:
«Усім, хто прийматиме святе Причастя кожної першої п’ятниці протягом дев’яти місяців поспіль, Я дам благодать останньої покути: вони не помруть, перебуваючи без благодаті або не отримавши святих таїнств, Моє Серце буде для них прихистком в останню годину» — або, коротко кажучи, «гарантію» спасіння.
Окрім цієї найважливішої обітниці, Ісус дав іще 11 інших для тих, хто шануватиме Його Пресвяте Серце:
«Дам їм потрібні для їхнього стану благодаті Злагода й мир пануватимуть у їхніх сім’ях. Я сам їх утішатиму в усіх їхніх життєвих печалях і бідах. Я буду їхнім найбезпечнішим прибіжищем у житті, а особливо в час смерті. Я поблагословлю усі їхні наміри та справи. Грішники знайдуть у Моєму Серці джерело і море не вичерпного ніколи милосердя. Остиглі душі стануть ревними, а душі ревні швидко досягнуть великої досконалості. Я проллю щедре благословення на ті сім’ї, де розмістять і шануватимуть образ Мого Божественного Серця. Священникам я дам силу пом’якшувати найбільш закам’янілі серця. Імена людей, які поширюватимуть побожність до Мого Божественного Серця, будуть у Ньому записані й назавжди там залишаться».
Треба визнати, що ця «пропозиція» дуже «приваблива», а ціна — «вигідна». Але, увага!
Дев’ять п’ятниць — і все?
Кожен, хто має хоч би крихту духовної чутливості, прекрасно розуміє, що в обітницях, даних святій Маргариті Марії, і в практиці перших п’ятниць ідеться не про «зарахування» певного релігійного ритуалу дев’ять разів, де результатом «заліку» буде «гарантія» спасіння.
Дев’ять місяців поспіль (дев’ять — як вагітність!), коли ми дбаємо про те, щоб у першу п’ятницю місяця прийняти Ісуса в Євхаристії, мають «народити» в нас спасенну «звичку» свідомо дбати про сакраментальне життя. Турбота про близькість з Ісусом, присутнім у таїнствах, яка супроводжуватиме нас аж до дня остаточного народження для вічного життя. Йдеться не про магічне «зарахування» будь-чого, а про вироблення в собі певної постави на все життя.
Що таке «Причастя як винагорода»?
Мова про намір, із яким ми приймаємо Євхаристію. Я приймаю Ісуса і маю конкретний намір, а отже, роблю це свідомо, уважно, не автоматично. Маю намір — отже, думаю про те, що саме я роблю і що відбувається. Я приймаю Ісуса, який безмежно і безповоротно любить мене, попри те, що я постійно втікаю від Нього в одні й ті самі гріхи та постійно потребую Його прощення.
Чи можливо комусь надолужити сльози, пролиті через мене? Звісно, що ні. А тим паче, пролиту кров. Отже йдеться не про «сплату боргу», а про усвідомлення любові.
Ми «винагороджуємо» Ісусові за страждання, які Він витерпів через наші гріхи, коли усвідомлюємо, як сильно Він нас любить. Неможливо, щоб усвідомлення того, як сильно мене люблять, нічого не змінило в мені. Любов пробуджує любов. А пробуджена любов змінює ефективніше за всі «добрі постанови», разом узяті. Оскільки я маю фатальну схильність забувати про цю любов, то Ісус пропонує мені принаймні раз на місяць, приймаючи Його в Причасті, спробувати відновити в собі це усвідомлення.
Чи потрібно в Першу п’ятницю йти до сповіді?
Це не обов’язково. Таїнство покаяння та примирення — це, звісно, дуже особливе місце досвіду переживання любові Бога, яка перемінює мене зсередини. Тому варто приступати до нього регулярно (хоча б, наприклад, раз на місяць). Але це не обов’язково має бути саме в Першу п’ятницю місяця, коли черги до конфесіоналів найдовші.
Йдеться про те, щоб бути в стані освячувальної благодаті й мати змогу прийняти Святе Причастя. До сповіді можна піти на кілька днів раніше — або пізніше, якщо у вас немає в ній термінової потреби (тобто ви не маєте важких гріхів, які роблять неможливим прийняття Євхаристії). Важливо робити це свідомо і регулярно. Щоб перебувати в освячувальній благодаті, а коли її втратиш — відразу до неї повертатися через сповідь.
А якщо я пропущу якусь п’ятницю?
Чи починати все спочатку? Ні, не мусите. Бо не йдеться про те, щоб не перервати «магічного» ланцюжка дев’яти перших за ліком п’ятниць місяця поспіль, а про те, щоб провадити безперервне життя у близьких стосунках із Богом, які відновлюють і підтримують у мені встановлені Ним таїнства. І тому постійно — після кожного гріха — я починаю спочатку.
Перша п’ятниця має робити мене чутливим до любові Бога, яку Він остаточно об’явив мені на Ісусовому хресті. Але і тут ідеться про Нього самого та Його любов до мене, а не про дату.
фінансово.
Щиро дякуємо!
