Над гробом Слуги Божого о. Доліндо Руотоло в Неаполі висить образ Господа Ісуса, що був намальований згідно з видінням цього італійського священника. «Довіряй Богу! Коли прийдеш до мого гробу — постукай, я навіть з-за гробу тобі відповім: довіряй Богу!» Така фраза викарбувана на мармуровій плиті його надгробка.
Отець Доліндо Руотоло похований у храмі Сан Дзузеппе деї Веккі у Неаполі. Над місцем його спочивання видніє обличчя Ісуса. Отець розпорядився намалювати його за кілька років до своєї смерті. Історія постання цього Лику варта того, щоб її знати!
«Ісусе, займися цим Ти»
Отця Доліндо бачили з торбою, повною камінців, він називав це «дорогоцінними торбами для неба». Такою була одна з його форм покути, які він жертвував за спасіння душ. Переслідувачів називав добродіями, бо ж вони давали йому нагоду зазнати страждань, які він єднав зі стражданнями Ісуса на хресті. Цей священник мав навіть стигмати на тілі: про глибоку рану на правому плечі мало хто знав. Люди були йому близькі, він багато просив про благодать їх навернення. «Ісусе, займися цим Ти», — повторював о. Доліндо у тяжкі хвилини.
Господь попросив намалювати Його портрет
Однією з духовних доньок о. Доліндо була Лючія Альтомаре Ла Порта. Якось священник попросив її намалювати зображення Ісуса. Пояснив кожну деталь. Для нього було важливо, щоб обличчя Спасителя було подібне до Лику з Туринської плащаниці і до тієї таємничої фотографії, яку зробила одна жінка в Мексиці. (Таємниче фото постало 1957 року. Одна мексиканка сфотографувала дарохранительницю, а після видруку фото замість вівтаря і дарохранительниці було видно зображення Ісуса.)
Лючія була вражена. Вона не мала певності, чи впорається. Зрештою, однак, забралася до цього завдання. Перш ніж художниця розпочала працю, священник поблагословив її руки і знаряддя.
Перші три ескізи отець відкинув, бо вони не були схожі. Лючія сказала, що, можливо, вона сама не є відповідним знаряддям для такої роботи. Попросила священника, щоб він шукав іншого митця. Тоді о. Доліндо пішов із Лючією до храму й там звелів їй стати навколішки. Поклав розарій на її голову, поблагословив її й додав: «Тепер тобі вже більше не можна перейматися, віддай себе Ісусові, і вже не будеш тією, яка Його малюватиме, але це робитиме Ісус власними руками».
Гріб о. Доліндо. Над ним — описуваний образ Ісуса. Томаш Кавка/ East News
«Цей образ навертатиме людей»
Після того як художниця завершила справу, отець сказав: «Так, то Він!» Від імені Ісуса він подякував Лючії такими словами: «Коли ти Мене малювала, а пензель, занурений у твою любов, вимальовував Мої очі, Я дивився на тебе і твою сім’ю».
На звороті намальованого образу отець написав: «Кожна копія цього образу є немов волання, молитва до мого Царства Любові». Також він сказав, що це обличчя Ісуса допомагатиме людям у наверненні. «Цей образ навертатиме людей», — часто підкреслював о. Доліндо Руотоло.
Ісус на цьому образі має красиві блакитні очі, Його погляд глибокий і проникає до глибини. Легка усмішка живе в обличчі Спасителя.
На жаль, оригінал цього образу був викрадений. Але Провидіння забажало, щоб фотокопія образу розійшлася світом, помножуючи обіцяні благодаті.
«Очі, які малювали Ісуса, не можуть бачити в темряві»
Вірні, які молилися перед цим зображенням Ісуса, отримували чудесні зцілення душі й тіла. Однією з них була й сама Лючія, яка створила його. Після того, як вона намалювала обличчя Спасителя, вона перестала бачити, але з часом її зір чудом повернувся. «Очі, які малювали Ісуса, не можуть бачити в темряві», — сказав до неї о. Доліндо.
Кожний, хто прибуває до цього священника, дивиться на образ над його гробом. Паломники просять про благодаті для себе і для своїх близьких. Могилу свого дядька навідує також Грація Руотоло, єдина зі ще живих родичів неаполітанського містика. Її батько, Умберто, був двоюрідним братом отця Доліндо. В інтерв’ю для італійського щоденного видання «Avvenire» вона розповіла про емоції, які відчуває щоразу, приходячи на гріб дядька. «Він залишив духовний заповіт, що навіть по смерті завжди буде біля тих, хто сюди прийде», — каже Грація Руотоло.
Переклад CREDO за: Анна Ґембальська-Берекець, Aleteia