Ім’я британського журналіста Малкольма Маґґеріджа сьогодні не дуже відоме широкому загалу українців. Однак його внесок у справу донесення світовій спільноті правди про Голодомор 1932-1933 років заслуговує на нашу увагу — так само, як і його звивистий життєвий шлях, який привів його від захоплення комунізмом до лона Католицької Церкви.
Малкольм Маґґерідж народився 24 березня 1903 року у родині політика-лейбориста Генрі Маґґеріджа. Закінчивши факультет природничих наук Кембриджського університету, він певний час викладав англійську літературу у Британській Індії, а після повернення на батьківщину почав працювати журналістом у газеті The Manchester Guardian.
Як і багато молодих людей його епохи, Маґґерідж захопився ідеями комунізму, повіривши гаслам про загальну рівність, свободу і добробут та не розпізнавши монстра, який ховався під ними. Він активно цікавився життям у СРСР, а у одному зі своїх пізніх інтерв’ю зізнався, що навіть думав переїхати туди жити, поки не побачив життя у цій країні на власні очі.
Викривач Голодомору
У 1932 році Маґґерідж разом із дружиною поїхав до Москви у якості кореспондента The Manchester Guardian. Але реальність, яка відкрилася його очам, призвела до швидкого розчарування у комуністичних ідеях. В одній зі своїх публікацій для The Manchester Guardian Маґґерідж написав: «Диктатура пролетаріату набула значення диктатури партії, диктатура партії стала означати диктатуру Політбюро, диктатура Політбюро набула значення диктатури Сталіна, а диктатура Сталіна стала означати диктатуру Головної ідеї, яка повністю ним заволоділа. А цю ідею можна здійснити тільки створенням невільничої держави».
Цього ж року, перебуваючи на будівництві Дніпрогесу, Маґґерідж помітив змарнілих та виснажених селян, які страждали від голоду, і не зміг заплющити на це очі — так само, як і на чутки про жахливий голод, які до нього доходили. Журналіст вирішив перевірити їх особисто, а тому без дозволу радянського керівництва вирушив у поїздку землями України (а також Північного Кавказу, що теж потерпав від голоду). Коли він побачив страшні картини нелюдського існування українських селян, спустошення, голоду і смерті, донесення світові правди про Голодомор стало для нього справою честі. Він почав писати викривальні матеріали, у яких описував жахіття, які йому довелося бачити на власні очі, і відсилати їх до редакції своєї газети, користуючись дипломатичною поштою для того, щоб оминати цензуру. Не всі вони пішли до друку, однак і цієї інформації було достатньо для того, щоб світ дізнався про злочини комуністів.
«Під час недавньої поїздки на Північний Кавказ і в Україну я побачив щось схоже на боротьбу, яка точиться між державою й селянами. Поле битви таке ж спустошене, як під час будь-якої війни, і тягнеться ще далі… З одного боку мільйони селян, голодні, часто опухлі з голоду: з другого боку солдати, члени ГПУ, які виконують вказівки диктатури пролетаріату. Вони пройшлися по країні як рій сарани, позабиравши все їстівне; вони розстріляли й заслали тисячі селян, подекуди цілими селами; вони перетворили найродючіші у світі землі на сумну пустелю», — написав він у одній зі своїх тодішніх публікацій. Маґґерідж також казав: «Я ніколи не посмію цього забути — хліборобів, які у снігу навколішках жебрають шматок хліба».
Після свого повернення до Великої Британії, Маґґерідж почав працювати над сатиричним романом «Зима у Москві», де описав правдиві реалії життя у соціалістичній утопії. Він сміливо виступав проти західних журналістів, які відмовлялися критикувати Сталіна та радянський устрій. Його головним опонентом був Волтер Дюранті — московський кореспондент The New York Times, лауреат Пулітцерівської премії за репортажі, присвячені сталінським «п’ятирічкам», що заперечував факт Голодомору. Маґґерідж називав Дюранті «найбільшим брехуном, якого він будь-коли зустрічав у світі журналістики». У нього також стався конфлікт із редакцією The Manchester Guardian стосовно редакційної політики після того як Ґарет Джонс, ще один британський журналіст, що намагався відкрити світові очі на Голодомор, почав писати листи до редакції газети з підтвердженнями інформації Маґґеріджа про голод.
Захисник Божої Істини
Протягом більшої частини свого життя Малкольм Маґгерідж був агностиком. Однак християнство все більше вабило до себе його душу, і у 1969 році він став членом протестантської церкви. Того ж року він опублікував збірку есе, статей і роздумів про віру «Ісус у новому світлі», яка набула великої популярності і стала бестселером. Пізніше, у 1976 році він написав книгу «Ісус: Людина, яка живе», де виклав свої власні роздуми над Євангелієм. Він також працював над створенням кількох релігійних документальних фільмів для BBC, зокрема над фільмом «Слідами святого Павла».
У 1971 році Маґґерідж долучився до руху британських християн Nationwide Festival of Light, який виступав проти тривожних соціальних змін та розширення меж дозволеного у суспільстві і зокрема — проти зростаючих тенденцій до відвертого зображення сексу і насильства у ЗМІ. Тоді він сказав: «Сьогодні засоби масової інформації — преса, телебачення та радіо — переважно перебувають у руках тих, хто виступає за сповзання нинішнього Геразину (країни, в якій Ісус вигнав демонів із біснуватого) у декаданс та безбожність».
У 1979 році Малкольм Маґґерідж разом із англіканським єпископом Мервіном Стоквудом взяв участь у ток-шоу Friday Night, Saturday Morning для того, щоб обговорити фільм «Буття Браяна за Монті Пайтоном» з учасниками комік-групи «Монті Пайтон» Джоном Клізом і Майклом Пейліном. Цей фільм, який розповідає історію чоловіка, що народився у тому самому місці та в той самий час із Ісусом Христом, через що його плутають із Месією, викликав велике обурення у християн, оскільки у блюзнірській та фарсовій формі висміює євангельські події. Попри намагання коміків довести, що їхній фільм не можна вважати антихристиянським і таким, що висміює Христа, Маґґерідж наполягав на своєму. Не добираючи слів, він назвав його «буфонадою», «жалюгідним маленьким фільмом» і «убогим номером». Після цієї гарячої дискусії учасники групи «Монті Пайтон» висловили своє розчарування Маґґеріджем, якого колись поважали як сатирика і вважали за свого, сказавши, що його репутація «впала» у їхніх очах.
Відданий католик
Незважаючи на те, що спочатку духовні пошуки Маґґеріджа привели його до протестантизму, він із великою цікавістю та симпатією ставився до Католицької Церкви. У 1971 році він поставив свій підпис під листом англійської інтелігенції до Папи Павла VI з проханням про дозвіл на подальші відправи Меси у традиційній формі, що сьогодні відомий як «індульт Агати Крісті». Як християнин і як освічена людина, Маґґерідж прагнув зберегти багатовікову сакральну та культурну спадщину традиційної церковної літургії. Однак цим його інтерес до католицизму не вичерпався.
Ще наприкінці 60-х років, працюючи на журналістській ниві, Маґґерідж познайомився з Матір’ю Терезою — однією з найвідоміших та найбільш шанованих святих сучасності. Він писав із Калькутти репортажі про її служіння і працю, розповідаючи про неї світові, а сам все глибше захоплювався її особистістю — і її вірою. У 1969 році він зняв про неї документальний фільм, а у 1971 році написав книгу «Щось прекрасне для Бога» про життя та діяльність Матері Терези.
У 1982 році 79-річний Малкольм Маґґерідж разом зі своєю дружиною Кітті приєднався до Католицької Церкви. Насінини, які посіяла у його серці Мати Тереза, нарешті принесли свої плоди. За два роки до своєї смерті він написав свою останню книгу, «Навернення», у якій розмірковував над власним життям як над духовною подорожжю, паломництвом крізь усе ХХ століття.
Указом Президента України від 11 липня 2014 року Малкольм Маґґерідж був посмертно нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня «за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид українського народу під час Голодомору 1932–1933 років».
фінансово.
Щиро дякуємо!
