Війна в Україні пробудила світ, відкривши очі на жахи війни та гуманітарноЇ кризи. До цього додаються глибокі питання моральної теології та католицького соціального вчення.
Доктор Метью Майнерд, професор філософії та морального богослов’я у Візантійській католицькій семінарії святих Кирила і Мефодія у Пітсбурзі, дав інтерв’ю для National Catholic Register, у якому пояснює основні важливі питання на тлі російсько-української війни.
—Як фахівець із морального богослов’я, чи могли би ви дати короткий огляд католицького соціального вчення про війну? Які є основні елементи теорії справедливої війни? І звідки це вчення у католицькій богословській традиції?
—Католицька Церква у своїй ролі всесвітньої матері й учителя, як Вселенська Церква Христа, навчала й досі навчає, що за певних обставин ведення оборонної війни може бути морально законним; отже, незважаючи на те, що війна включає в себе багато зла, у певних випадках виправдана війна не означає вчинення гріха. Незважаючи на те, що в цій галузі доктрини відбулися зміни, і хоча рання Церква частково навіть вважала, що воїни, що беруть участь у справедливих війнах, все одно повинні після цього покаятись, позиція Церкви тут досить чітка і постійна.
Найповніше поняття справедливої війни розвинулося на Заході під впливом святого Августина (354-430), святого Томи Аквінського (1225-1274), а потім, у період барокової схоластики, під впливом домініканця Франсіско де Віторії (1483-1546) та єзуїта Франсіско Суареса (1548-1617), хоча можна навести й багато інших прикладів.
У своїй «Сумі теології» Тома Аквінський розмістив вчення про війну у доволі дивному місці: у трактаті про теологічну чесноту милосердя. Він зробив це тому, що війна прямо протилежна миру, який є одним із плодів Божественної любові до милосердя. Однак, як зазначали деякі пізніші томісти, війну також слід розглядати з точки зору чесноти справедливості, оскільки вона стосується права певних народів захищатися у відповідь на агресію проти них.
Томісти виділяють три умови, необхідні для того, щоб війна вважалася морально справедливою:
—оголошення цивільною владою (а не приватними громадянами);
—наявність пропорційної та серйозної причини для оголошення війни;
—припущення, що нація, яка претендує на справедливість, має на меті справжнє та доброчесне спільне благо (як добре підсумовує це теолог-домініканець Бенуа-Анрі Меркельбах: «не через ненависть та марнославство, не через приватне бажання помсти, ані з бажання просто зашкодити, без жорстокого наміру покарати, жадоби панування, або невблаганності духу… але з любові до [справжнього і доброчесного] загального блага»).
Катехизм Католицької Церкви пише: «Треба прискіпливо визначити точні умови законного захисту за допомогою військової сили. Серйозність такого рішення підпорядковує його суворим умовам моральної законності. Для цього водночас потрібно:
—щоб шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною;
—щоб усі інші засоби для покладення цьому краю виявилися неможливими або безуспішними;
—щоб були обґрунтовані можливості успіху;
—щоб використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Під час оцінювання цих умов слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування» (ККЦ, 2309).
До компетенції політичної розсудливості, — справжньої моральної чесноти, яку повинні виховувати всі політичні лідери, — належить визначення, коли саме існують ці умови. Сучасна війна дуже ускладнює таке розпізнавання. Однак, навіть з огляду на зміни сучасного світу та сучасних методів ведення війни, Церква не вважає, що нації не мають права захищатися, коли вони зазнають несправедливої агресії.
—Очевидно, що сьогодні всіх хвилює війна в Україні. Як цей конфлікт вписується у католицьке розуміння справедливої війни? Яким повинне бути ставлення католиків?
—У певному сенсі я маю особисті зв’язки з цією війною. Як нащадок чеських та словацьких мігрантів, я відчуваю спорідненість і любов до слов’янських народів Східної Європи. Таким чином, я також відчуваю інстинктивну політичну недовіру до Росії через її довгу історію імперіалізму, чи то царського, чи то радянського. Крім того, я — католик-русин, у мене є друзі та колеги-католики-українці, а мій душпастир родом із Закарпаття.
Я не займаюся міжнародною політикою, але цілком очевидно, що російська агресія проти України — це несправедливе застосування сили проти суверенної нації. Очевидно, що Україна має тривалі й різноманітні стосунки з Росією, імперською чи радянською. Проте сьогодні Україна існує як автономна, суверенна нація. Росія не може виправдовувати свою спробу анексувати частину (або всю) України за допомогою військової сили жодною з вищезгаданих умов справедливої війни.
Путін повторює твердження імперської Росії ХІХ століття щодо панслов’янського націоналізму. За його словами, власна національно-культурна ідентичність Росії пов’язана зі слов’янською Східною Європою, яку, на його думку, ризикує поглинути західний ліберальний космополітизм. На жаль, деякі американські християни повірили твердженням путіна, що набули різних форм протягом останніх кількох тижнів. Але лише той факт, що західний ліберальний порядок переповнений соціальними та політичними проблемами, не дає підстав дивитися на Москву як на християнське суспільство, що протистоїть токсичним хвилям сучасності. На мою думку, ганебно, що деякі католицькі рухи поширили в Інтернеті листа, нібито написаного архієпископом Карло Марією Вігано, що містить заклики до Москви як до «Третого Риму» (користуючись мовою імперської Росії та несправедливого експансіонізму Московського патріархату). Велика спокуса — звести все до нашої культурної війни. Наївна спроба робити це від імені нібито «реконструкції християнської цивілізації» проти «глобалістичного техногенного транслюдського монстра» — це цинічне і маніпулятивне використання страхів християн.
—Що нам, католикам, робити у відповідь на це?
—Більшість із нас, включно зі мною, не займається питаннями міжнародної політики. Тому, хоча немає нічого неправильного у тому, щоб робити заяви в соціальних мережах на підтримку українського народу, я вважаю, що це здебільшого втрачений час. Ми повинні зосередитися на тому, що у конкретних обставинах є нашим найнагальнішим обов’язком щодо питання такого міжнародного конфлікту.
Ми, католики, перебуваємо у розпалі Великого Посту, що нагадує нам про наші основні християнські обов’язки: піст, молитву і милостиню. Давайте будемо чесними: пости в соцмережах навряд чи щось змінять у наших особистих колах, не кажучи вже про міжнародну політику. Але якщо ми віримо, як і повинні, у неперевершену силу молитви і посту, слід із великою вірою взятися за ці божественні засоби.
—Ми багато чули про те, що США та інші країни надають Україні зброю та гуманітарну допомогу, але не вводять жодних військ. Як варто дивитися на це з погляду моральної теології? Очевидно, що надання гуманітарної допомоги — це добре, але як морально виправдовується озброєння?
—У міжнародному співтоваристві існує багато ступенів зв’язків та допомоги, які є морально допустимими (а в деяких випадках і необхідними). Нації повинні вирішити, як це зробити без випадкової ескалації агресії, але для досягнення миру. Подібно до того, як іноді ми повинні особисто й безпосередньо брати участь у виправданій самообороні наших сусідів, так і справедливі нації повинні (пам’ятаючи всі належні нюанси) розпізнавати, як вони мусять допомагати у справедливій громадянській самообороні. Для цього потрібна велика чеснота з боку лідерів. Навіть якщо у нас є багато причин бути цинічними, давайте молитися за тих, хто володіє такою владою у західних суспільствах.
—Ми знаємо, що протягом останніх двох тижнів Росія та Україна кілька разів сідали за стіл переговорів. Які моральні міркування існують, коли нації ведуть переговори про мир?
—Переговори про досягнення миру мають, перш за все, поважати законні права постраждалої нації. Без цього нібито мир є лише насмішкою над нею. Звичайно, це не означає, що постраждалі країни повинні невблаганно тримати своїх колег-переговорників заручниками нескінченних вимог. Тут, я думаю, позиція Франсіско де Віторії, узагальнена отцем Меркельбахом, є хорошим орієнтиром: «Переможець не повинен оголошувати умови миру з позиції переможця, обвинувача або ворога, а, скоріше, як справедливий суддя, що відстоює права і суть справи. Умови, яких вони повинні прагнути, — це умови, які призведуть до відновлення міжнародного порядку». Очевидно, що саме політична розсудливість, — знову ж таки, це моральна чеснота, якої ми повинні вимагати від наших лідерів, — визначає деталі таких домовленостей.
—Папа Франциск активно говорить про конфлікт і закликає до його мирного вирішення. Яку роль відіграє Церква у тому, щоб бути посередником миру?
—Церква — це Містичне Тіло Христове, а не якась міжнародна організація. Разом із цим, саме через свій непрямий, хоча й реальний вплив на політичний порядок Церква відіграє особливо важливу роль у міжнародному співтоваристві. Тому вона має виконувати свою роль серед націй, які прагнуть справжнього миру. Папи ХХ століття засвідчили цей факт з великою ясністю.
—Як війна вписується у грандіозну схему католицької моральної теології? Які моральні уроки вірні можуть винести з цього досвіду?
—Війна — це своєрідна невдача, жалюгідний вид гріха, який слід вивчати у двох особливих аспектах ширшої практики морального богослов’я, а саме у тих, що присвячені чеснотам милосердя і справедливості. Те, що це велике і тяжке зло трапляється з нами, є одним із сумних наслідків гріхопадіння. Однак моральне богослов’я має набагато вищу мету: пояснити нам, як дар благодаті поширив на всіх нас саму можливість жити божественним життям, даним нам у Христі.
Я думаю, що як моральний богослов маю звернутися до всіх католиків із закликом більш повно брати участь у євангелізації, насамперед на місцевому рівні, але також, відповідно до конкретних обставин кожної людини, в усьому світі. Не слід соромитися: бо тільки у Христі і у Його Церкві можна знайти справжній мир. Це саме те життя, яким ми всі, включені у Його Тіло через надприродний дар благодаті, покликані жити. До Страшного Суду не існуватиме ідеального світу. Проте, наскільки це можливо, ми повинні прагнути принести світу саме той мир, якого сам світ не може нам дати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
