Як повідомлялося раніше, у Брюховичах неподалік Львова відбулися реколекції для католицьких єпископів обох обрядів, по завершенні яких римо-католицькі єпископи України провели своє пленарне засідання.
Ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький, який прибув на реколекції разом із єпископом-помічником Олександром Язловецьким, поділився з CREDO враженнями від реколекцій. Він також розповів, в якій атмосфері проходило спілкування єпископів обох обрядів, які вперше після 24 лютого змогли так чисельно зібратися і особисто ділитися тим, що довелося пережити за ці 9 місяців війни.
— Час реколекцій — це час пустині. Час, щоб подивитися на наші рішення, слова і поставу очима Бога. Зосередитися на шляху спасіння і шляху власного навернення, а також на своїх стосунках з Господом. На мою думку, завдяки брату-францисканцю Даниїлу [Ботвіні, який виголошував роздуми на цих реколекціях. – Прим. ред.] нам вдалося добре пережити цей час. Ми зосередилися на особі св. Франциска і замислилися над реформами, які Бог запропонував через нього у Церкві — і які надалі є актуальним викликом для кожного з нас.
Ми також мали нагоду ділитися тим, хто що пережив за цей час війни, як долали різні труднощі та виклики. Мені особливо сподобалося, що єпископи дослухалися до досвіду одні одних, ділилися своїми способами розв’язання тих чи інших ситуацій. Кожна дієцезія чи єпархія мала свої виклики і повинна була шукати свій ключ до їхнього подолання. Тому важливо не втрачати контакт, щоб конструктивно допомагати нашим внутрішньо переміщеним особам, які виїхали з одних дієцезій і прибули до інших.
Також єпископ Віталій розповів, що особисто для нього стало найбільшим викликом від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну:
— Ми ще не склали цей іспит. Він надалі триває, і ситуація дуже динамічно змінюється. Ми не знаємо, коли настане справедливий мир, якого ми прагнемо. Але найскладнішими за цей період були перші дні війни, коли над нами висіла одна велика невизначеність. Ми не знали, якими будуть подальші кроки цієї війни. Для мене особисто дуже болісними були моменти, коли втрачався зв’язок із нашими священниками та богоспосвяченими особами і їхніми вірянами, коли ми не знали, чи вони живі і чи все з ними гаразд. Пам’ятаю, як було важко, коли один зі священників під час зустрічі в Zoom, які ми намагалися регулярно проводити, попросив, щоб я його швидко поблагословив, бо в його місцевість зайшли російські танки. Я відчув у серці велику тривогу; думав, що, можливо, бачу цього священника востаннє. Я не міг спати, бо ми втратили з ним зв’язок і не знали, що сталося з ним і з його паствою. Але, слава Богу, ми не втратили жодного священника. Проте через цю війну всі ми тепер у якомусь сенсі поранені. Усі ми сьогодні дуже вразливі і закликаємо Господа, щоб Він допоміг нам пройти через цю війну і не захворіти нею. Не залишити війну в собі, не заразитися тою ненавистю, з якою до нас прийшли наші вороги, щоб не повторювати тих помилок, які зробили вони. Йти до перемоги в дусі Христа, і перш за все до перемоги у собі.
Фото: бр. Річард Стопа OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
