Археологи вважають, що знайшли місце, де раніше стояв саркофаг з останками святого Миколая.
Різні ЗМІ одразу ж рознесли цю новину як «виявлення могили Санта-Клауса», хоча про про численні місця спочинку великого єпископа і святого було відомо віддавна, а його останки були перенесені до Італії понад тисячу років тому.
Нова заява, як повідомляє National Catholic Register, пов’язана з результатом розкопок, під час яких нарешті було очищено столітні відклади над храмом святого Миколая у Демре (колишній Мирі), у провінції Анталія на території сучасної Туреччини. Сама церква побудована приблизно в 520 році на місці попередньої святині, яка, ймовірно, була кафедральним собором єпископа, а згодом на деякий час стала місцем його спочинку.
Коли у Середні віки рівень моря піднявся, церква була затоплена і навколо неї утворилися величезні відклади мулу, який поховав її більшу частину. У ХІХ столітті частини церкви були розкопані та розширені під патронатом російського імператора Ніколая I. Храм був чинним до 1923 року, коли греків Демре, більшість яких були християни, вигнали турки.
Нові відкриття
Храм у Демре збудований у стилі римської базиліки за зразком храму Гробу Господнього в Єрусалимі, включно з навмисне незавершеним куполом. Під ним перебувають залишки попереднього храму, ймовірно — датованого ІІІ століттям, а отже, «знайомого» зі святим Миколаєм особисто. Нинішні розкопки виявили фреску та мармурову підлогу на рівні, де, можливо, раніше було місце поховання святого: фреска із зображенням Ісуса та деякі грецькі написи підказали команді археологів точне місце його розташування.
Осман Еравсар, голова Регіональної ради зі збереження культурної спадщини Анталії, повідомив, що свого часу при вивезенні останків святого Миколая «храм зазнав ушкоджень. Імовірно, гробницю розкрили, кістки вийняли, а саркофаг помістили в нішу збоку від каплиці, яка, звісно ж, не була призначеною для цього. Вірогідніше, що саркофаг був розміщений у спеціальному місці — у храмовій частині з трьома апсидами під куполом. Там ми знайшли фреску з зображенням Ісуса, який тримає у лівиці Біблію, а правицею робить знак благословення».
«Під час розкопок ми виявили підлогу періоду, в який жив святий Миколай. Тобто ми говоримо про підлогу, якою ступали його ноги, — зазначив Еравсар. — Це надзвичайно важлива знахідка, перша знахідка того періоду. Тому ми сприймаємо цей храм як відкриття, яке ще трохи збагатить історію архітектури. Він буде збережений за допомогою певної техніки та підготовлений до демонстрації».
Храм досі перебуває приблизно на 2 метри нижче рівня моря, тому йому загрожує затоплення. Він вважається священним як для східних, так і для західних християн, і щороку приваблює тисячі туристів , що прагнуть побачити стародавні фрески з зображенням святого Миколая, а також саркофаг римської доби, у якому, імовірно, зберігалися його останки.
Реліквії святого Миколая
Сьогодні більші кістки святого зберігаються у базиліці святого Миколая в Барі (Італія), тоді як менші кістки разом із деякими іншими реліквіями перебувають у Венеції. Історія їхнього шляху довга і заплутана.
Припускають, що першим місцем поховання святого Миколая була висічена у скелі гробниця на середземноморському острові Джеміле біля берегів Туреччини. Науковці, які вивчали екологічну шкоду на острові, натрапили на 1600-річне місце паломництва з руїнами п’яти храмів і 40 інших церковних будівель, датованих IV-VI століттями. Острів здавна асоціювався зі святим Миколаєм, і в деяких руїнах були знайдені написи з його ім’ям.
Імовірно, останки були перенесені до Мири у середині 600-х років, коли Джеміле став вразливим для нападників. Мира, розташована на схід від острова, була логічним місцем для будівництва нової святині через прижиттєвий зв’язок із нею святого Миколая. Численні чудеса, які приписуються святому Миколаю, чиї кістки, як кажуть, виділяли запашну оливу, призвели до збільшення вшанування святого, а легенда про нього розросталася разом із його популярністю. Багато з найвідоміших історій — роздача своїх багатств, напад на Арія на Нікейському соборі, порятунок трьох сестер без посагу, зрубання проклятого дерева, оживлення мертвих дітей тощо — відносяться до пізніших агіографій, але вони були побудовані на розквітлій духовній культурі й традиціях, пов’язаних із Миколаєм.
У ХІ столітті турки-сельджуки отримали контроль над регіоном навколо Мири, а грецька Церква пішла у розкол із Римом. Скориставшись хаосом, італійські моряки висадилися поблизу Мири і забрали більші кістки, залишивши менші на місці. Грецькі ченці не змогли зупинити крадіжку, і моряки повернулися в місто Барі з мощами святого Миколая.
Решту кісток забрали венеційці, що прямували у Перший хрестовий похід. Згодом вони поховали їх у храмі Сан-Ніколо-аль-Лідо у Венеції. У Барі для кісток святого збудували новий храм, на освяченні якого та покладанні мощей був присутній папа Урбан ІІ. Розташування та непересічність цього нового місця паломництва, асоціація Миколая з захистом мандрівників і мореплавців, а також численні чудеса, які приписуються його заступництву, сприяли поширенню відданості святому, що зробило його надзвичайно популярним у Середньовіччі, особливо серед хрестоносців, які мали справу з далекими подорожами.
Історії про щедрість святого Миколая множилися та розвивалися, і завдяки складній матриці народної побожності, легенд, фольклору, близькості його свята до Різдва та асоціації з даруванням подарунків дітям у деяких культур, єпископ Мири поступово перетворився на «Санта-Клауса».