Про роль мистецтва в суспільстві, особливо, в час війни, йшлося в інтерв’ю з ректором Львівської національної академії мистецтв Василем Косівим, який привіз у Ватикан збірку ікон «Arma Christi», в які вмонтовані осколки російських снарядів і ракет.
Мистецтвом можна лікувати рани, воно є знаряддям осмислення всього, що відбувається навколо, мистецтво — це комунікація і спосіб донесення ідей.
«У християнській іконографії, в християнській символіці хрест — це і знаряддя страждань, і символ перемоги та воскресіння», — зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News ректор Львівської національної академії мистецтв Василь Косів, розповідаючи про проект «Arma Christi» — збірки ікон, що зображують страждання Христа. Особливість цих ікон полягає в тому, що в кожну з них вмонтовано осколки ракет чи снарядів, випущених російськими військовими на територію України. У 30 березня 2023 р., в приміщені Радіо Ватикану відбулася презентація цього проекту та каталогу ікон. Цьому передувала участь пана Василя Косіва в загальній аудієнції в середу, 29 березня, під час якої він мав змогу представити і подарувати кілька цих ікон Папі Франциску.
«Кафедра сакрального мистецтва у Львівській національній академії мистецтв — єдина в Україні і єдина в Європі; серед державних навчальних закладів такого ніде немає», — наголосив ректор в інтерв’ю. Він розповів, що над проектом «Arma Christi» працювали викладачі, студенти та випускники цієї кафедри. «Це була саме річниця повномасштабного вторгнення. Вони зібралися на кілька днів, а потім ще допрацьовували вдома, — зазначає він. — Назва «Arma Christi» , або знаряддя Страстей Христових, відповідає часу Великого посту і відображає те, що твориться в Україні, тому що знаряддя муки і вбивства Христа для українців сьогодні — це російські снаряди, бомби, це осколки, які щодня падають нам на голову, нас калічать і вбивають. І в кожній іконі є вмонтована частинка цих осколків, інкорпорованих в іконографію».
Зло завжди програє
Пан Василь Косів вказує на глибокий зміст цих творів мистецтва — ікон, що відображають не лише реальність великого страждання, а йдають простір для надії, нагадуючи, що останнє слово не за смертю.
«Було бажання не просто говорити про страждання, — пояснює він. — Бо так само, як і в християнській іконографії, в християнській символіці, хрест — це і знаряддя страждання і символ перемоги та воскресіння. Чому християни носять хрест на грудях? Тому що це перемога. Відповідно, і ми цими осколками і тим, що вони є в цих іконах, говоримо: так, нас вбивають, так нас калічать, але ми знаємо, що ми переможемо, тому що це наша правда, тому що зло завжди програє, а правда завжди переможе».
Папа був зворушений, коли благословляв ікони
Ректор Львівської національної академії мистецтв розповів, що під час загальної аудієнції на площі Святого Петра Святіший Отець, пересуваючись на своєму інвалідному візку і вітаючись з вірними, зупинився на кілька хвилин поруч із ними і поблагословив ікони. «Це був дуже зворушливий момент, — поділився наш співрозмовник, — тому що Папа немов би завмер, він водив рукою по цих осколках і утворилася певна пауза, навіть ніхто не знав, що сказати. Було видно, що він все це дуже емоційно пережив, перейнявся».
Пан Василь пояснив, що деякі із вісімнадцяти ікон, які він привіз до Італії, були подаровані Папі, інші, за підтримки італійської благодійної організації «Misericordie», будуть виставлені у деяких храмах Рима, Флоренції і, можливо, інших міст, і під час Великого Посту й Страсного тижня стануть нагодою для особливої молитви.
Конкретне піклування про студентів
Мета проекту «Arma Christi» полягає не тільки в тому, щоб мовою мистецтва говорити світові про страждання українського народу, а й допомогти студентам Львівської національної академії мистецтв, які тепер переживають особливі труднощі. Завдяки цій та іншим численним ініціативам ректор академії збирає кошти, щоби їх підтримати.
«Ми маємо переміщені навчальні заклади з Харкова, маємо багато студентів з окупованих територій, з територій, що перебувають під обстрілами, — наголошує він. — Дівчата, хлопці втратили дім, деякі втратили родину, в когось батьки загинули — страшні історії; ці люди не мають куди повертатися, в них немає грошей, щоби платити за навчання. Як адміністратор, як ректор я мав би їх відрахувати з академії і відправити назад за те, що вони не платять за навчання. Я цього, звісно, не можу зробити, і тому я шукаю кошти. Ми забезпечили осінній семестр, ми знайшли кошти, збирали їх також по всьому світі. Тепер ми майже забезпечили весняний семестр, але потрібні ще кошти і на навчання, і на проживання, і на базові речі та потреби. З одного боку, сьогодні ми говоримо з вами про мистецтво, але ми змушені вирішувати проблеми з душовими, туалетами, бомбосховищами. Бомбосховище, звичайно, в нас є, але це підвал, він холодний, сирий. Він придатний, щоб сховатися на трохи, але ми проводимо там щораз більше часу. Тривоги бувають щодня, іноді по три-чотири рази на день; студенти туди спускаються і продовжують консультуватися, малювати, вчитися, тобто ми перетворюємо бомбосховище на аудиторії, на місце, де можна трохи комфортніше вчитися».
Керівництво Львівської академії мистецтв дбає не лише про своїх студентів, а і прагне долучитися до зцілення душевних ран, яких зазнали військові та цивільні. Ректор академії розповів, що спільно з ініціативою «Unbroken» вони започаткували проект з арт-терапії, «тому що Львів — це місто, куди приїжджають поранені, приїжджають на реабілітацію і дуже багато потрібно також ментальної реабілітації».
Рекордна кількість студентів
Коли пан Василь Косів каже, що в академії тепер навчаються 1300 студентів, стає очевидною серйозність викликів, що стоять перед керівництвом.
«Останній набір влітку був абсолютний рекордним за всю історію академії, — наголошує він. — Раніше ще ніколи не було стільки охочих, тому що Львів трохи безпечніший, тому що хлопці не можуть виїхати з України і вчитись за кордоном, а дівчата, хоч і можуть, але дуже багато з них вирішили залишатись в Україні, вчитись в Україні і попри все бути на Батьківщині. Тому це виклик для всіх нас, для нашої інфраструктури. Тому що їх багато, а крім того, ми прийняли з Харкова наших друзів, партнерів. І ми всі, немов у тій рукавичці: тісно в аудиторіях, в навчальних приміщеннях тісно, в гуртожитку тісно. І тому інфраструктура на межі».
Мистецтво, що спонукає діяти
Війна — це біль, страждання, це конкретні потреби, на які потрібно постійно відповідати. Але людина завжди має здатність спрямовувати свою думку й уяву поза те страждання, яке бачить перед собою, поза біль, який відчуває, людина не припиняє творити.
«У нас була студентка, — розповідає ректор, — яка казала: “Я не можу нічого робити. Я в такому стресі, в такому шоці через те, що відбувається в мене вдома, що я паралізована”. Тоді наша колега викладачка каже їй: “Ну тоді зроби мистецький проект про те, що ти не можеш нічого робити”. Це терапія, це спосіб пережити цей час для самого ж автора. Але, одночасно, це важливо і назовні: це дуже важлива місія продовжувати творити сучасне українське мистецтво, сучасну українську культуру й, зрештою, нашу ідентичність, тому що ця війна через це й почалася: ворожі ідеологи говорять, що нас не існує, що немає такої окремої культури, немає окремої ідентичності, немає окремої мови, і тому нас знищують. Тому, як би нам не було важко, ми маємо творити свою культуру, ми маємо кристалізувати і розвивати свою ідентичність».
Ректор додав, що кожен митець реагує по різному на події війни.
«Я можу також навести інший наприклад, коли хтось гіперпродуктивний і просто не може спати, не може їсти, а тільки малює, тільки працює. І це, немов вибух: рік тому ця людина не була такою, а тепер — надзвичайно продуктивна. Тому складно говорити про те, як усі художники поводяться, але кожен знаходить якийсь свій спосіб вираження через мистецтво: і викладачі, і ми всі, колеги, командою, намагаємося усім допомогти».
фінансово.
Щиро дякуємо!
