Екзорцист о. Франсуа-Марі Дермін, домініканець, аналізує висловлювання Папи Франциска про сатану.
З о. Франсуа-Марі Дерміном розмовляв о. Володимир Рендзьох.
— Одна з тем, які постійно повторюються в промовах Папи Франциска, — це «батько брехні». На жаль, цей аспект вчення Святішого Отця майже повністю оминають. Тоді як Папа Франциск уже наступного дня після свого обрання сказав дуже важливі слова: «Коли ми не визнаємо Ісуса Христа, то визнаємо всесвітність диявола». У першій проповіді свого понтифікату він дав зрозуміти, що перед кожною людиною стоїть цей радикальний вибір: або Бог — або сатана. Тобто якщо ми не віримо в Господа, то стаємо здобиччю диявола…
— Це правда, бо ми забуваємо, що сатана — це істота, значно сильніша й розумніша за нас. Тому він може домінувати над нами або, принаймні, вводити в оману й підбурювати до зла. Ми не можемо захиститися від такої вищої за нас істоти, якщо за нами не стоїть Господь: тільки Бог може врятувати від сатани, який, хоч і сильний, залишається тільки створінням. Якщо ми не довіримося Богові, то станемо легкою здобиччю, часто навіть цього не знаючи. Ми вважаємо (особливо якщо ми — грішники), що ми вільні й можемо вільно приймати рішення; натомість насправді часто нами маніпулює сатана. Якщо хтось не вірить у його існування, то вважає, що вирішує сам, але насправді за цим стоїть сатана.
— Франциск присвятив дияволу значну частину свого Апостольського повчання «Gaudete et exsultate». Він написав, що християнське життя — це постійна боротьба (158), і додав, що йдеться не лише про боротьбу з мирською ментальністю чи з нашими слабостями,: це постійна боротьба з дияволом, князем зла (159).
— Самотужки ми не можемо здолати свої погані нахили — насамперед тому, що наша природа зранена (але не зіпсована) первородним гріхом і його наслідками. Тому ми не в змозі реагувати у згоді зі своєю волею. Простіше кажучи, замало хотіти, щоб могти. Нам не можна вважати, ніби можемо перемогти завдяки своїм моральним діям, якщо не приймемо Божу благодать. Християнське життя — це не так моральне життя, як таємниця спасіння.
— Отець Ґабріель Аморт повторював, що найбільший обман диявола — це переконати людей у тому, що його не існує. Франциск написав: «Не думайте, що це був якийсь міф, фантазія, символ, постать або поняття. Це обман, який веде нас до послаблення чутливості, до браку турботи про себе і робить уразливішими» (161). Чому так багато християн не вірять в існування диявола?
— Люди не вірять в існування диявола, бо ми живемо у світі, в якому спираємося на те, що можна побачити і виміряти. Ця шкідлива форма раціоналізму зводить реальність до сфери видимого й емпіричного світу, натомість невидимий світ — набагато організованіший, аніж той, який ми знаємо. Це обмеження видимим світом применшує і збіднює його сприйняття, зачиняє нас у нашому антропоцентризмі. Це також призводить до того, що наша віра стає моральністю, а не таємницею спасіння.
— Які наслідки такого мислення?
— Заперечувати існування сатани дуже шкідливо для людини. Якщо сатани не існує, Ісус обов’язково мав нам про це сказати і стати по стороні своїх сучасників, садукеїв, які стверджували, що демонів не існує. Однак Ісу не лише не заперечував існування диявола, а зробив навіть щось більше: екзорцизмував його, розмовляв із ним. Якщо хтось не вірить у сатану, то не вірить і в Ісуса. Існування духовних істот — це істина віри, а той, хто її не приймає, той єретик. Єретик — це не той, хто не вірить, а той, хто вибирає ті аспекти віри, які йому до вподоби, а інші — відкидає. В Першому посланні св. Йоана і в Посланні до євреїв написано, що Ісус Христос прийшов у світ, щоби знищити діла сатани. Отже, якщо є його діла, значить, є і він сам.
— «Йому не обов’язково нас поневолювати. Він отруює нас ненавистю, смутком, заздрістю, вадами. Й отак, коли ми зменшуємо оборону, він користується цим, щоби знищити наше життя, сім’ї, спільноти» (161). Чи можете Ви прокоментувати ці слова Папи Франциска?
— Люди, які живуть у пороках та гріхах і нічого не намагаються з цим зробити, вірять, що вони вільні, а насправді підкоряються дияволу. Я теж — грішник, але стараюся боротися з гріхом, шукаю допомоги Ісуса. Найбільша проблема людства — це не пандемія, а гріх, і той, хто намагається нас у нього втягнути. Диявол нищить наше життя, відділяючи нас від Бога й розділяючи нас: ми розділені в світі, у спільнотах, у сім’ях і навіть у Церкві й парафіях.
— В одній із проповідей Франциск згадав про типові пастки сатани. Насамперед, про володіння благами — «багатство, яке поступово приводить нас до деморалізації, а деморалізація — це не вигадка, її видно всюди. Деморалізація є всюди: за два гроша багато людей продають свою душу, продають щастя, продають життя, продають усе». Святіший Отець назвав також марнославство та владу, сказавши, що це — «запрошення диявола: він дає тобі усю владу світу, ти будеш тим, хто наказує. (…) Врешті-решт, коли ти маєш владу, то почуваєшся Богом, і це — великий гріх». Чи погоджуєтеся Ви з цим аналізом?
— Гроші дозволяють людям робити що завгодно і почуватися Богом на землі. Але навіть більше за гроші людей приваблює влада, яка дозволяє їм панувати над іншими, бути самодостатніми — тобто створює враження, що вони не потребують нікого й нічого. Диявол також збунтувався проти Бога, віддалився від Нього; а, віддаляючись від Бога, опинився у своєму пеклі самотності й злоби.
— Чому медіа так рідко цитують Папу, коли він говорить про сатану?
— У світі намагаються звести християнство до аморфного гуманізму або суспільної моралі, і цим самим перетворити Церкву на гуманітарне товариство. Згадувати про сатану — це говорити про вищу істоту, від якої ми можемо врятуватися тільки тоді, коли довіримося Богу. Тому нагадування про сатану часто означає нагадування про потребу спасіння і таємницю спасіння — а світ не хоче про це чути.
— Тому Церква потребує багатьох добре підготовлених екзорцистів?
— Папа Франциск бачить потребу в екзорцистах у кожній дієцезії. Не знаю, чи всі єпископи також усвідомлюють це, — беручи до уваги, що не всі з них призначають дієцезіяльних екзорцистів. Є така потреба, бо багато людей просять про звільнення, а священників, які б відгукнутися на ці прохання, небагато. У програмах семінарій немає майже нічого про служіння благословення — як визволення, так і благословення екзорцизму. Мало говориться про сатану — і це велика прогалина, яку потрібно заповнити. Часто молодий священник, коли бачить перед собою людину, яка просить про звільнення, не знає, що робити. Дуже шкода, оскільки в багатьох випадках — це виняткова пастирська нагода повернути до Церкви людей, що відійшли. Багато священників сприймають людей, що до них приходять, як патологічні випадки. З досвіду я знаю, що більшість із них — це люди у відчаї, які шукають пояснення або порятунку; тому потрібно їх прийняти і супроводжувати, благословити і навіть допомогти в молитві екзорцизму. Але все це вимагає підготовки, якої дуже бракує.
Довідка:
Отець Франсуа-Марі Дермін ОР — екзорцист і голова GRIS (Групи соціально-релігійних досліджень та інформації) та викладач курсу екзорцизму й молитви визволення в Папському університеті «Regina Apostolorum» у Римі.
Переклад CREDO за матеріалами: Niedziela
Читайте також:
Папа Франциск про сатану. 12 цитат-вказівок
10 осторог Папи щодо сатани
фінансово.
Щиро дякуємо!
