Про нещодавню зустріч Міждикастеріальної постійної комісії у справах Церкви у Східній Європі, про формацію священиків Луцької дієцезії, яка не припиняється також і під час війни, та про важливість плекати повагу до святого в усьому суспільстві йдеться в інтерв’ю з Луцьким єпископом Віталієм Скомаровським, Головою Конференції єпископату РКЦ в Україні.
Нещодавно у Ватикані відбулася зустріч Міждикастеріальної постійної комісії у справах Церкви у Східній Європі, у якій взяли участь католицькі єпископи з України на чолі з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом Шевчуком та Головою Конференції римо-католицьких єпископів України єпископом Віталієм Скомаровським.
В інтерв’ю для Радіо Ватикану-Vatican News єпископ Скоморовський зазначив, що ця зустріч тривала дві години. «Може скластися враження, що оскільки війна вже довго триває, то ми вже все про неї знаємо, — сказав він, — але було дуже багато речей, про які ми говорили, і вона [зустріч] була дуже цікавою, бо ми могли почути один одного з перших вуст. Ми розповідали, якою є ситуація в Україні, і які потреби ми маємо у зв’язку з цією війною, наскільки ми потребуємо теж підтримки міжнародної спільноти і Апостольської Столиці, щоб ця війна підходила до кінця, щоб настав мир. Ідея створення такої комісії з’явилася вже понад рік тому, але можливість її втілення виникла лише тепер. Наші єпископи — як греко-католицькі, так і римо-католицькі — теж брали участь у Синоді, тому деякі залишилися після Синоду, і це був дуже відповідний час для проведення цієї зустрічі».
Формація, яка допомагає духовенству служити у складний період війни
В інтерв’ю з Луцьким єпископом мова йшла також про служіння та формацію духовенства його дієцезії під час війни. Він зазначив, що майже всі душпастирі залишилися на місцях. Завдяки тому, що територія Луцької дієцезії віддалена від зони безпосередніх бойових дій, хоча, як він підкреслив, є ракетні обстріли, є жертви, вже не кажучи про тих людей, які гинуть на фронті, духовенство має можливість надалі присвячувати час такій важливій у цих обставинах справі, як формація.
«Вона залишається такою, як і була до війни, — сказав єпископ, — тобто ми кожного місяця маємо формаційні зустрічі, коли збираються всі наші священики — їх небагато, всього 25, — а також сестри-монахині. Цього року ми вирішили запросити сестру доктора з канонічного права, щоби пригадати деякі речі, особливо ті, які стосуються подружнього права, приготування до подружжя. Але зміст цих конференцій змінився теж, тому що під час війни більша увага звертається на душпастирське служіння зраненим війною: чи це військові, які повернулися з фронту, чи сім’ї загиблих, діти, дружини, батьки. Минулого року ми теж мали цикл занять із психологом, де мова йшла про основні, елементарні правила, як себе вести з такими людьми в цій ситуації, як зробити так, щоб не зашкодити, а допомогти цим людям».
Взаємозбагачення між поколіннями
В Україні, яка відносно недавно залишила за плечима радянське минуле, відмінності між різними поколіннями іноді досить відчутні. Відповідаючи на запитання про те, чи відчуваються ці відмінності серед єпископів, що входять до Конференції римо-католицьких єпископів України, і яким чином відбувається діалог, очільник конференції сказав:
«Думаю, що відмінності можуть перешкоджати, але можуть також дуже допомагати. Тобто, коли є різне життя, різні історії життя, а також різний досвід, якщо люди вміють співпрацювати, то вони доповнюють одне одного і збагачують цю спільноту. Я впевнений, що так відбувається і в нашій конференції».
Єпископ Скоморовський додав, що досвід, наприклад, життя в Радянському Союзі, є цінним через те, що людина тоді «знає на смак», що таке реальний соціалізм чи комунізм. «Але також добре, що є люди, які не мають цього досвіду, які не обтяжені досвідом життя в ідеологічній чи політичній неволі, а народилася у вільній країні, — наголосив він. — Я дуже захоплююсь нашою сучасною молоддю, вони мають бачення, не скажу краще чи гірше, але просто інше бачення світу, ставлення до людей. Вони мають можливість подорожувати світом, бачити, як живуть люди в інших країнах, як живе Церква, збагачуватися цим взаємним досвідом. І тому я вважаю, що це — наше багатство, і теж нашої конференції, де представлені різні покоління, і де ця естафета віри природно передається далі».
Пошана до святого береже життя
Під час війни, багато людей отримали допомогу і підтримку Церкви. Багато хто змінив своє ставлення до неї, усвідомивши цінність її присутності в суспільстві, її допомоги. У цьому контексті ми запитали єпископа, яким він бачить розвиток українського суспільства у ставленні до Церкви у майбутньому.
«Мені здається, що наша культура східних слов’ян ставиться з пошаною до того, що є святим, — відповів він, — навіть якщо це переконання не суто особисте, а, наприклад, йдеться про переконання інших людей. Я дуже надіюся, що ця наша культура, це надбання, наше багатство збережеться у нас, в Україні. Хоча я, наприклад, знаю, що вчора чи кілька днів тому в Києві на лівому березі, в нашій парафії було осквернено Розп’яття і фігуру Матері Божої. Звичайно, це не загальнопоширене явище, але щось таке трапляється, на жаль. Я поділяю погляд папи Бенедикта XVI, який казав, що повага до sacrum, до святого — це одна з основоположних речей в Європі, до якої ми хочемо належати. Я думаю, що в нашому народі це є, і ми маємо це розглядати як цінність. Бо що означає повага до святого? Це також повага до батьків, це повага дружини до чоловіка, чоловіка до дружини, це визнання гідності людини як Божого творіння, взаємоповага, тобто це те, що береже наше життя. Це не те, що нас якось консервує чи що нам шкодить, а те, що нам допомагає». Єпископ додав, що протилежна позиція — це «хамство, безкультур’я, от як, наприклад, цей акт вандалізму», в якому проявляється брак виховання, нерозуміння того, що треба поважати. «І тому цю повагу до святого треба цінувати й берегти», — наголосив він на завершення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
