«Закінчується епоха писаного слова, розпочинається ера безпосередньої трансляції. У світі, який ми бачимо, це можна помітити хоч би в тому, що щораз менше людей читають книжки, щораз більше їх мають проблеми з розумінням змісту написаного. Всі функції письма переймають технології», — каже брат Міхал Дея, доктор біблійної теології.
Війна в Україні та в Ізраїлі, стихійні лиха, криза в Церкві. Та ще й до того — прерізні приватні об’явлення про Третю світову, охоче цитовані також і деякими католиками. «Це кінець світу!» — чути щораз частіше. Але чи насправді ми вже можемо очікувати швидкого кінця всього?
Брат Міхал Дея, доктор біблійної теології, директор Центру духовності «Honoratianum» у Закрочимі (Польща):
— За освітою я біблійний теолог, тож Біблія для мене є найважливішою точкою співвідношення; і зізнаюсь вас, що у мене проблема з виразом «кінець світу» — бо він не має підтвердження у Святому Письмі. Загалом, є тлумачення слів Господа Ісуса з Євангелія від св. Матея, де використовується цей вислів; але, дивлячись у грецький текст, ми не знайдемо саме такого визначення, як «кінець світу». Там радше мова про сповнення чи увінчання якоїсь епохи, ери, певного періоду часу.
Вираз «кінець світу» міг би бути застосований — але не дослівно, але як кінець певних правил і принципів, що ними керується цей світ, який ми знаємо і в якому почуваємося в безпеці. Факт такий, що ми, люди ХХІ століття, в кожній жорстокості чи війні вбачаємо кінець наших часів. Нас до цього схиляє жорстокість цього світу. Однак війни чи катаклізми були споконвіків і, за моїми біблійними знаннями, вони не є знаком кінця епохи.
— Як у такому разі треба розуміти слова Ісуса з Євангелія св. Луки: «Будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили»? Багато хто вважає, що саме це зараз відбувається, що це знаки наближення кінця світу.
— Передусім: це апокаліптична мова, яку ми повинні розуміти відповідно до особливостей цього літературного стилю. В стародавності сонце означало годинник, місяць — календар, а зірки були мапою або компасом, що показував напрямок. Отож ці знаки, тобто хитання фундаментів безпеки людського життя, його стабільності, радше говоритимуть про кінець епохи та про зміни стосовно законів функціонування світу, аніж про те, що світ «закінчиться».
— Однак ми — тільки люди, і ці слова викликають в нас певний неспокій. Може, він випливає з того, що ми змалку чули про Божий гнів і суд — хоча сьогодні це змінюється?
— Страх — одна з найбільших перешкод у духовному житті. На жаль, надалі не бракує духовенства, яке залякує кінцем світу і замість Євангелія переказує людям власні тривоги і страхи. Нічого дивного, що у нас проблема з правильним розумінням пророцтва… Я знак кінця часів вбачав би в чомусь зовсім іншому. Яцек Дукай стверджує, що завершується епоха писаного слова і розпочинається ера безпосереднього переказу. В нашому світі можна це побачити хоч би за тим, що щораз менше людей читають книжки і щораз більше їх мають проблеми зі зрозумінням змісту. Всі функції письма переймають технології. Ще трохи, і писане слово вже не буде таким очевидним способом комунікації, опису, розповіді про життя. Техніка розвинеться до такої міри, що пряма трансляція пережиттів буде надана без посередництва символів (бо слово — це теж символ). І в цьому можна вбачати якийсь кінець епохи і початок нової. Це непокоїть, бо, може, незабаром буде заперечено сама цивілізація, в якій ми живемо. Те, що ми маємо як Об’явлення, — це книга Святого Письма, писане слово. Мені цікаво, як Господь Бог втрутиться, щоб ми не втратили з Ним зв’язку? Може, власне, безпосереднім чином, тим, що зрештою Христос прийде?
— Якщо говорити про слово: літургійний рік, завершуючись, у читаннях нагадує про події останніх часів. Як потрібно розуміти ці пророцтва?
— Для мене вони становлять важливе нагадування, що моя батьківщина — в небі. Це найважливіше євангельське послання Адвенту. Водночас воно викликає запитання про те, якими є мої прагнення, ті найглибші, найбільш духовні. Отже — може, це нагода відкрити, що найбільшим прагненням є спасіння. Так я це розумію і так переживаю.
— А як ми маємо прочитувати одне з найвідоміших «пророцтв про кінець світу», тобто Одкровення св. Йоана? Апокаліпсис дає таке широке поле для інтерпретацій, часто помилкових…
— Слово «апокаліпсис» увійшло до нашого словника як опис катастрофи. Це нормально, мова розвивається і певні асоціації будуються на чомусь іншому, ніж початковий зміст. А шкода, бо справжнє послання Апокаліпсису принципово відмінне від того, що часто поширюється. Одкровення точно було нам дане не для того, щоб викликати страх. У цьому, може, є певна провина нас, духовних, до в семінаріях загалом Апокаліпсис не викладають, а якщо й беруться до цього — то обмежено, і тому ми неспроможні його прочитати. Окрім того — знову скажу суперечливе, — згідно з моїм знанням, Апокаліпсис не говорить про кінець світу. Підходячи до цього поетично — бо інакше я не зможу це описати, — книга Одкровення розповідає про «час посередині», у якому ми живемо: час поміж земним і вічним, між нашою вірою в зустріч із Богом і фактичною зустріччю з Ним віч-на-віч. Цей «час поміж» — сповнений невпевненості, боротьби. Але в Апокаліпсисі також є багато надії. Це також книга про Євхаристію, а відповідно — про час і місце між Отцем і Сином, куди ми запрошені як Церква. Оце «поміж» можна розуміти навіть дослівно, фізично, бо під час Святої Меси священник її служить in persona Christi, тобто «в Особі Христа». Це служіння — таке, немовби Отець і Син взялися за руки, а ми як Божий люд перебуваємо поміж Ними, щоб відчувати Їхню любов. Зрештою, Апокаліпсис це книга про Церкву, яка бореться з непевністю, переслідуваннями, — а також книга про повернення до Неба.
— Що вона говорить нам сьогодні? У чому ця книга — позачасова?
— З Одкровенням усе так само, як із кожною іншою книгою Святого Письма: її позачасовість випливає з її богонатхненності. Окрім цього — як кожне стародавнє писання, — воно обумовлене історично і культурно. Прагнучи відкрити його послання, треба про це пам’ятати. Тим часом ми, люди ХХІ століття, стали надто дослівними, тому нам так тяжко зрозуміти Апокаліпсис та Біблію. На мою думку, ця книга служить тому, щоб ми пробудили одне з якнайбільш людських чуттів, які маємо: уміння прочитувати метафори. А послання її, на мою думку, сьогодні звучить так: людино, думай, медитуй, запитуй, не лінуйся інтелектуально, читай знаки — але не трактуй їх буквально як ті, що означають кінець світу, але як кінець певної епохи; не бійся. Я вважаю, що першим із гріхів нашої Церкви є якраз залякування людей. А другим — що, попри доступність знання, ми стали освіченими людьми, які не мислять. Тоді як Євангеліє — це надія, сенс, чіткий напрямок, радість. Одкровення натомість показує багатство нашого внутрішнього світу — за умови, що ми облишимо дослівність. Пам’ятаймо про це.
фінансово.
Щиро дякуємо!
