Інтерв’ю

«Ми є для того, щоб бути з людьми, коли їм важко», — о. Ігор Бойко про служіння священників і виховання семінаристів

21 Травня 2024, 11:36 966

«Ми є для того, щоби бути серед людей, бути з людьми в ті моменти, коли їм важко», – зазначає в інтерв’ю для Vatican News ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа отець Ігор Бойко.

Він брав участь у пленарній зустрічі Патріаршої комісії УГКЦ в справах духовенства, що проходила від 12 до 15 травня 2024 року. Про цю зустріч та про місце священника у світі, позначеному війною, розповів голова Комісії у справах духовенства, єпископ зі США Богдан Данило. По завершенні засідань, 16 травня, ректори семінарій УГКЦ здійснили візит до осідку Блаженнішого Святослава у Римі та взяли участь у Божественній Літургії у прокатедрі св. Софії, повідомляє Товариство Святої Софії.

Наступну зустріч Патріаршої комісії призначено на 12–15 травня 2025 р. у Відні, Австрія. На завершення робочої програми члени Комісії відвідали Дикастерій для Східних Церков і зустрілися з кардиналом Клаудіо Ґуджеротті, її префектом. Очільникам дикастерію представили діяльність та напрацювання Комісії, а кардинал Ґуджеротті просив подякувати всім священникам УГКЦ за їхнє жертовне служіння і нагадав, що дикастерій завжди готовий допомогти у зціленні ран українського народу, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Отець Ігор Бойко був у Римі у лютому цього року, коли брав участь у пленарній асамблеї Папської академії «За життя». Щоразу, перебуваючи в Римі, він старається «нагадувати про Україну світові», який «втомився» слухати про війну.

 

— Це не тільки нагода приїхати до Рима, побути разом, але також і провести різного роду зустрічі. Наша Комісія у справах духовенства також мала нагоду зустрітися з Послом при Апостольській Столиці паном Андрієм Юрашем, — зазначив о. Ігор. — Ми говорили про ситуацію в Україні, про стосунки між Ватиканом і Україною. Ми мали також нагоду бути на аудієнції зі Святішим Отцем, відвідали Дикастерій для Східних Церков.

Отож, мета цього візиту — бути разом, але також і свідчити про Україну, говорити про Україну, бо, мабуть, є небезпека того, що світ втомлюється. Деколи я маю нагоду говорити з італійцями, і вони кажуть: «Ну, може, вже забагато. Може, вже треба зупинити цю війну». Говориться також про те, давати зброю чи не давати зброї. Наша позиція і наше свідчення полягає в тому, що ми стоїмо, ми боремося, ми хочемо захищати себе і маємо право на те, щоб захищати себе. І це нагода свідчити іншим про те, ким ми є і що відбувається справді в Україні.

— Як Ви вже сказали, під час загальної аудієнції Ви мали можливість поспілкуватися зі Святішим Отцем. Розкажіть, будь ласка, трішки більше про цю зустріч.

— Разом із Преосвященним владикою Богданом Данилом, який є головою Комісії, ми помолилися на гробі святого священномученика Йосафата в базиліці св. Петра, а відтак мали нагоду бути на загальній аудієнції зі Святішим Отцем. Під час цієї аудієнції Папа говорив про любов; він говорив також про любов до ворогів. І в контексті євангельського уривку, який він коментував, наприкінці сказав, що не можна забувати Україну, не можна забувати народ України, який потерпає від війни, і наголосив, що війна — це дуже погана річ, вона ні до чого доброго не веде. Папа закликав, щоб люди у світі молилися за мир в Україні й цілому світі. Після загальної аудієнції ми мали нагоду особисто зустрітися зі Святішим Отцем: він підійшов до всіх отців-ректорів, до владики Богдана Данила. Я йому представив, хто ми є, яка мета нашого візиту, чому ми зібралися в Римі. Я згадав, що між нами є також і священники з інших країн, є також з Аргентини, і він дуже зрадів, що є священики з Аргентини. Було видно навіть, що в нього настрій піднявся: він розпитав, хто з Аргентини, і відразу перейшов на іспанську мову. Папа згадав про отця Степана Чміля, українського священника в Аргентині, з яким в нього були дуже тісні стосунки, і сказав, що для нього він є прикладом священства і що в такий спосіб ми маємо виховувати і наших семінаристів.

Ми подякували Святішому Отцеві за те, що він заохочує світ молитися за Україну, за всі старання, які він робить для того, щоб відбувся обмін полоненими, також за звільнення дітей, які були примусово вивезені до росії. І видно було, що Папа справді готовий був почути нас, і з тим, що ми сказали, він поїхав далі, щоб зустрічати інших паломників, які були на площі. Зустріч була короткою, але мені здається, що ми передали те, що хотіли сказати Папі: з одного боку, це подяка, а з іншого боку, це нагадати, що світ сьогодні справді потребує покладати велику надію на Бога, який через молитву може допомогти нам здобути бажаний справедливий мир, якого всі ми так хочемо.

 

 

—Що Ви хотіли би сказати про теперішніх семінаристів?

— Ми маємо в семінаріях молодих хлопців, які приходять за своїм покликанням, щоби, перебуваючи в семінарії шість-сім років, могти це розпізнати, а відтак уже йти до священства…

— Це цікаво почути, бо вважається, що ті, що прийшли до семінарії, вже вирішили бути священниками.

— Це не зовсім так. Наприклад, прийшов один хлопець, і на другому курсі сказав: «Я більше не буду навчатися. Я прийшов до семінарії, бо мій брат пішов сюди і він дуже багато гарного розказував про семінарію; я тоді зрозумів, що це місце, де мені буде добре. Я не мав покликання до семінарії, але прийшов, щоби зрозуміти, чи в мене є покликання, чи нема».

Бувають випадки, коли ми, настоятелі, бачимо, що хтось не сприйнятливий до цього. Ми звертаємо увагу один, другий раз, третій раз, — але людина каже: «Я вже не можу себе змінити», або не має успіхів у навчанні; інколи це може бути лінивство. І тоді ми кажемо: «Брате, спробуй щось інше в житті; але якщо відчуватимеш, що це твоє, то повертайся».

З війною ми розуміємо, що є багато нових викликів, бо переживаємо і тривогу, переживаємо страх. Багато наших семінаристів сьогодні мають батьків, братів на війні; тому тривога і турбота переповнюють серця юнаків. Отож наше завдання також, як настоятелів, ректорів семінарій, — намагатися зрозуміти, як ми можемо допомогти хлопцям. Бо ми, як священики, можемо допомагати; але бувають ситуації, коли більшу користь вони можуть отримати від розмови з психологом чи з психотерапевтом, який може допомогти подолати ці труднощі. Тому ми тісно співпрацюємо з Хабом ментального здоров’я «ДіяТи» у Львові, куди хлопці можуть приходити на консультації.

 

 

— Наскільки я знаю, окрім обов’язків ректора духовної семінарії у Львові, Ви під час війни допомагаєте деяким організаціям привозити гуманітарну допомогу на схід України, особливо до Харкова.

— Це цікавий досвід, який, я думаю, залишає спогади на все життя. Розпочалося від початку війни, коли італійці стали приїжджати до Львова, щоб підтримувати біженців, які були і в нашій семінарії, і в різних парафіях, і в різних відділах Карітасу, і в місцях поселення біженців. Відтак ми почали їздити на Схід. Я мав нагоду десять разів бути в Харкові, в Харківській області й двічі — в Херсоні. Останні дві наші поїздки були в час Великого Посту. Ми побували в Харкові, на деокупованих територіях, дуже близько до лінії бойових дій. Ми були в селі, де дуже багато людей повернулися до своїх домівок; але оскільки лінія фронту пролягає лише за 12 км від їхнього селища, перебувати там було дуже небезпечно. Італійці з організації, яка називається «Amici in cordata nel mondo» («Вервечка друзів у всьому світі»), приїхали, щоби допомогу роздати особисто. Я ніколи не цього забуду: коли ми зустрічали навіть військових, які перебувають там, досить близько лінії фронту, й італійці, старші чоловіки, підходили, обнімали наших хлопців і зворушено, навіть зі сльозами на очах дякували їм, що вони, охороняючи Україну, сьогодні охороняють також і Європу, охороняють їхні сім’ї.

Тобто основна наша мета — підтримувати людей і бути поруч. Ми не можемо зробити багато; але люди вдячні, що ті, хто до них їде, не забувають про них. Бо найважче, мабуть, це коли ти не маєш нікого поруч, коли розумієш, що в тебе безвихідна ситуація, коли руки опускаються, бо твій будинок знищено, і все те, що ти міг збудувати і здобути впродовж 20-30 років, — більше цього немає. Але є хтось, хто приїжджає, дає певні речі, які послужать — нехай і недовго, але ти розумієш, що два-три тижні життя забезпечені: хтось про тебе подбав.

Коли ми були в Харкові, пішли на місце поховання наших новітніх героїв. І я побачив, що на одній могилі сиділа молода жінка і плакала. Я підійшов до неї, сів поруч. Трошки поговорили. Я запитав, що її чоловік любив. Вона каже: «Велосипеди». Я кажу: «Знаєте що? На пам’ятку про те, що його більше немає, зробіть велосипедний турнір його імені». І вона усміхнулася — можливо, це була перша усмішка відтоді, як загинув її чоловік. І я кажу: «Давайте разом помолимося». Я помолився «Отче наш» і ще одну молитву. А вона після паузи каже: «А я не знаю, що таке молитися. Я ніколи в житті не була в церкві». І я зрозумів, що ми там не випадково: ми є для того, щоби бути серед людей, бути з людьми, коли їм важко.

 

 

Надія, мабуть є невід’ємною частиною людського буття. Якщо людина втрачає надію, вона втрачає якусь частину своєї людяності. І, напевно, ті, що плекають надію і допомагають іншим не втрачати її, можливо, роблять найпершу справу милосердя.

— Папа Франциск на загальній аудієнції цитував апостола Павла: є віра, надія і любов, і серед них любов є найвища, найбільша. Я думаю саме так, бо віра і надія походять із любові. Сьогодні нам усім може бути важко, у нас можуть руки опускатися, ми деколи можемо бути зневірені, запитувати себе: «Як довго це ще триватиме?” Певно, немає людини, яка би сьогодні в Україні чи за її межами не ставила собі ці запитання. Мені особисто допомагає, коли я бачу приклад жертовних людей, відданих людей, які роблять неймовірне: хтось воює і захищає мене, хтось займається волонтерством; сьогодні багато людей у цілому світі моляться за Україну — це тисячі й тисячі людей. Для мене причиною того, чому люди мають надію, мають віру, є те, що вони люблять нас: вони не залишають нас. Тому я заохочую іти вперед, не зупинятися. Не кажу, що нам буде легко, але ми переходимо через цю Страсну П’ятницю, прямуючи до світлого і славного Христового Воскресіння. Україна воскресне — я не маю ані найменшого сумніву. Але ми переходимо зараз через Страсну Пʼятницю. Ми змінюємося, ми стаємо іншими; у багатьох помінялися пріоритети. Сьогодні те, що ми можемо бути живими, здоровими, робити добрі справи — для багатьох людей стає пріоритетом у житті. Це ті цінності, заради яких вартує жити, і навіть життя віддати.

— Дякую за Ваше служіння, а також за те, що провадите семінаристів своїм прикладом.

— Заохочую також молитися за покликання. Ми цими днями говоримо, що покликання зменшуються в цілому світі; але Бог обдаровує Україну покликаннями. Тому молімося, щоби все ж таки і в Україні, навіть попри війну, могли збільшуватися покликання до священства і до богопосвяченого життя.

Фото: Товариство Святої Софії, Департамент інформації УГКЦ

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Ігор Бойко

МІСЦЕ

Рим
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!