Гаряча тема

Переглядаючи новини на своїй сторінці у фейсбуці, випадково наткнулась на Fanpage.it — є одна непогана замітка про Папу Франциска. Подумала собі, що можна клікнути на "Мені подобається". Майже два мільйони шанувальників. Цікаві й актуальні новини. Пишуть про Ватикан і Папу, про події в Сирії, про становище іноземців за кордоном та тому подібне. Проте сьогодні особливо актуальним для мене став сюжет про кількох жінок-лесбійок, що розповідали свої "вражаючі" історії, наголошуючи на тому, які вони особливі. Я не додивилась і не дослухала до кінця. Нічого нового. Проте мене чомусь більше зацікавили коментарі. Їх було багато-пребагато. І всі типу: "Які симпатичні жінки…", "Які гарні і романтичні історії…" і т.п. Один навіть написав, що гомосексуалістами родяться, як, наприклад, близнюками. Що це все суто на генетичному рівні. Тут я вирішила ризикнути і теж написати, що гомосексуалізм, на мою думку, не є нормальним явищем, але є збоченням; що то не є свобода любові, але, навпаки,— залежність; що є чоловік і є жінка, і лише вони можуть становити повноцінну сім'ю, а одностатеві пари не можуть, бо це протиприродно. І ще написала, що не варто це все рекламувати на увесь світ. І тут почалося… Зрештою, я знала, на що наражаюсь. На мене буквально накинулись і прямо-таки звинуватили в дискримінації гомосексуалістів, хоча я не сказала жодного образливого слова на їхню адресу й навіть не натякнула на те, що вони не мають права на існування. Проте кожен із коментуючих захисників гомосексуальних зв'язків побачив саме агресію і прояви нетерпимості в моєму коментарі . Напевне, саме це вони і хотіли бачити… 

"Бережи себе, бо твої думки піддались руйнуванню. То ти маш хворобливу уяву," — таким був один з перших коментарів. Я, певна річ, відповіла на цей закид. Написала, що, на жаль, живу в ті часи, коли слово "свобода" занадто перекрутили і викривили на свій лад, що тепер варто говорити не про дискримінацію гомосексуалістів, а саме про дискримінацію інституту сім"ї, бо саме він тепер надто терпить, в той час коли представники нетрадиційної орієнтації кричать про те, які вони бідні, як їм важко живеться, і яких гонінь вони зазнають. І знову коментарі. Одна дівчина здивувалась тому, що у 2013 році ще є такі, які не сприймають гомосексуальність як щось нормальне і природнє. І їй це болить… Інший коментатор обвинуватив у всьому всі релігії світу і, зокрема, мою. Написав, що гомосексуалістів вважають ненормальними останніх 2000 років завдяки саме моїй (а не його релігії). І саме ця релігія "християнство" зруйнувала нормальне ставлення до цього явища. І що я не маю жодного права дискрімінувати людей нетрадиційної орієнтації, адже вони теж мають право мати дітей, і що це саме традиційні родини йдуть проти них, а вони ні в чому не винні жертви. І ми не маємо права протестувати проти їхнього бажання всиновлювати дітей, бо вони такі ж люди, як і решта, і теж можуть їх виховувати. Моєю відповіддю було те, що справа не в релігії, а в природі, і що я хочу виростити свою доньку у здоровому суспільстві. Гомосексуалісти існували завжди, проте чомусь саме останніми роками вони почали активно робити з себе невинних жертв агресії та переслідувань.

Було ще чимало звинувачень у мій бік. Я перечитувала знов і знов свої коментарі, проте не помітила жодного акту агресії в своїх словах. Може, помиляюсь? Зрештою, все закінчилося словами однієї дівчини. Цитую (всі коментарі перекладено з італійської): "Ти думаєш так, тому що російський режим тобі промив мізки. Товариші, пробачте її, вона не винна, що так думає, адже там, де живе, всі так вважають…" А ще одна порадила повернутися в Росію, бо там мені буде краще, ніж тут, в Італії, де люди цілком нормальні, не те, що я і мені подібні… Я не стала вже пояснювати, що Україна то не Росія, і що ніякого режиму в нас немає. Бо зрозуміла, що немає сенсу. Я вже звикла, що приблизно 80% італійців, яких знаю, не здогадуються навіть, що Україна — то окрема держава, а не місто десь у Росії. А пропагування "свободи" по-європейськи тут закріплюється міцно й безвідказно. При дорогах можна помітити великі біл-борди, на яких зображено дві дерев'яні оголені ляльки-маріонетки без будь-яких вказівок на чоловічу чи жіночу стать, і напис: "Обери сам, ким ти є". 

Впевнена, що на цьому обговорення гарячої теми, яку я свідомо зачепила, ще не вичерпано. А ще зрозуміла, що відписувати чи щось комусь доводити таким чином просто немає сенсу. Чи, може, є? Чому, коли я не вважаю гомосексуалізм нормальною річчю, вони називають це нетерпимістю щодо представників нетрадиційної орієнтації? Невже скоро зовсім буде неможливим навіть виражати свою думку щодо них, аби не "нарватись" на неприємності. Ще, чого доброго, стягнуть штраф або притягнуть до відповідальності, як уже роблять по деяких країнах. Так що ж це за псевдосвобода? Коли все частіше і частіше починають говорити про "гендерне виховання" у школах та садках. І батькам не дають ніякої свободи вибору. Я вже боюсь за свою дитину, яку змушена ростити в цих "новоєвропейських", неприпустимих для мене традиціях. Одна з коментаторів "побажала" мені від "усього свого серця", щоб у майбутньому моя донька привела до мене не нареченого, а наречену, як кару за моє негативне ставлення до гомосексуалістів. А я все думаю, чому мене обвинуватили в тій самій дискримінації та агресії, коли саме вони, такі запеклі захисники одностатевих стосунків, так агесивно поставилися до мого коментаря, який містив всього-навсього мою думку? І ще думаю, що відповісти, коли через кілька років підійде до мене моя донька і запитає: "Мамо, а хто такі гомосексуалісти і чи це нормально?", адже у садках та школах про це вже говориться відкрито. А я так хочу виховати своє дитя у християнських традиціях, хоча тепер чітко усвідомлюю, що це зробити в сучасному сусільстві буде нелегко.

У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.