Згадка про Бучач

Історія міста Бучач промовисто свідчить про те, яку важливу роль відіграло становлення Церкви на сьогоднішніх українських землях. Адже перша письмова згадка про місто стосується заме заснування в ньому католицького храму…

Історичне минуле Бучаччини притрушене порохом часу і таїть у собі чимало суперечливих моментів. Одним з перших, а отже, найголовнішим питанням, яке турбує істориків і жителів міста, є остаточна дата заснування Бучача (нині це територія Тернопільської обл.).

Стежками історії

Офіційною датою заснування міста вважається рік 1260, коли вперше згадано родину Бучацьких гербу Абданк, які «героїчно обороняли Русь і Поділля від монголо-татарської навали». А першою письмовою згадкою про місто Бучач є грамота від 1379 р., якою Михайло Абданк «з натхнення Божого, побудував новий храм Успіння Пресвятої Богородиці і виділив кошти на його утримання для більшої слави Божої», даючи цим початок одній з перших римо-католицьких парафій Львівської Архідієцезії та споруджуючи першу християнську святиню в місті над Стрипою. В цьому ж документі згадано вже збудований дерев’яний замок «гніздо роду Бучацьких гербу Абданк», який був пристановищем та запорукою розквіту міста.

Доля Церкви – доля народу

Перший католицький храм у Бучачі був дерев’яний, пізніше побудували кам’яний в готичному стилі. Теперішня споруда храму Успіння Пресвятої Богородиці (на фото) є побудована у 1761-1763 рр. у стилі бароко. Бернард Меретин, а згодом Мартин Урбанік були архітекторами храму. А видатний скульптор Галичини Йоан Григорій Пінзель зі своїми учнями виконав різьблення вівтарів. Унікальність храму в тому, що І.Г.Пінзель, вирізьбивши вівтар святого Юди Тадея, брав перед ним шлюб, хрестив дітей. Є припущення, що він міг бути похований у підземеллях цього храму.
В часи панування тоталітарного режиму бучацький храм розділив долю інших святинь України. Місце, де люди впродовж століть в молитві єдналися з Богом, радянська влада перетворила на склад промтоварів. По-варварськи тоталітарний режим поставився й до поховань душпастирів у підземеллях храму. Їхні останки викинули з місця поховань, у нелюдський спосіб звільнивши місце для створення котельної.

Вселенськість як досвід

Відродження святині збігається з часом відродження незалежної України. Храм повернувся до своєї місії – запалювання Божої іскри в серцях тутешніх мешканців. Сьогодні в храмі вирує релігійне та культурне життя: окрім Богослужінь проводяться нічні чування, зібрання молоді, катехизи для молоді, дітей та дорослих, концерти релігійного співу. Історично склалося так, що ще досьогодні Римо-Католицьку Церкву на Західній Україні вважають «польським костьолом». Хочеться спростувати цю думку, підкреслюючи той факт, що Римо-Католицька Церква є вселенською і відкритою для різних національностей. Це підтверджує і святиня нашого міста, де вірні моляться українською, польською, латинською та російською мовами. Як пам’ятка архітектури, храм є «родзинкою» Бучача, його відкрито для паломників і туристів. 18 липня 2009 р. в храмі відбувся парафіяльний відпуст, з яким збіглася 630-та річниця створення святині та першої письмової згадки про наше місто.