Відомий голлівудський кінорежисер, «король фільмів жахів» Альфред Хічкок сказав: «Для мене єдиний способом позбутися своїх страхів — це зняти про них фільм».
Існує багато теорій щодо того, чому люди люблять дивитися фільми жахів. За статистикою, найбільшими прихильниками «страшилок» вважають підлітків і молодь до двадцяти років. Звичайно, і серед дорослої аудиторії можемо знайти безліч любителів цього жанру.
Певна частина прихильників фільмів, від яких кров у жилах холоне, особливо ж сповнених кривавих сцен, на думку психологів, відображає собою наслідки морального розкладу в суспільстві. Саме дивлячись моторошні фільми, люди задовольняють свою надлишкову цікавість до питання насильства. Але чому деякі християни, які вірять у Бога як основу милосердя та всепрощення, як в уособлення Любові й Життя Вічного, не гребують таким компрометуючим кіно?
Отже, все почалося так… Якщо говорити про релігію, то вона завжди була однією з найулюбленіших тем, експлуатованих у жанрі жахів. Релігійні забобони, жертвопринесення, окультизм, сектантство, прихід Антихриста на землю, релігійні культи, ідолопоклонство, пророцтва, біблійні мотиви, боротьбу добра і зла, ворота пекла, ангели і демони, переселення душ, ритуали, Церкву, божественні ознаки, сатаністів, реінкарнацію, демонічні сили і багато іншого повною мірою використовували кінематографісти, щоб підвищити касові збори своїх фільмів.
Першим літературним твором у жанрі жахів вважається роман, написаний британським аристократом Хорасом Волполом 1764 року, — «Замок Отранто». А 1818 року Мері Шеллі опублікувала повість «Франкенштейн», яка стала класикою жанру.
Дебютний фільм із надприродними явищами, який можна назвати «фільмом страхів», з’явився ще у Жоржа Мальєса 1896 року й досі вважається однією з найвідоміших робіт режисера: це кінострічка «Замок диявола», де вперше було використано примітивні спецефекти. У наш час мистецтво хоррору досягнуло справжніх висот маніпуляції химерними ілюзіями.
Першим фільмом жахів вважають німецький «Голем», знятий режисером Паулем Вегенером 1915 року.
Першою кінострічкою на релігійну тематику була екранізація знаменитого твору Гете «Фауст», зроблена 1926 року німецьким режисером Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. Класична історія про людину, що продала свою душу дияволу в обмін на добробут і безсмертя, не змогла залишити глядачів байдужими. Відтоді подібні сюжети екранізувалися незліченну кількість разів, не втративши своєї привабливості й донині («Повелитель ілюзій», 1995, режисер Клайв Баркер; «Фауст — любов проклятого», 2000, режисер Брайан Юзна).
За величезного комплексу тем, порушених фільмами жахів у галузі релігії, здебільшого всі вони базувалися на сюжеті про злі сили. Дійшло до того, що чи не кожен другий фільм на релігійну тематику звинувачували в плагіаті. Однією з кінокартин, яка дала підґрунтя для безлічі скандалів у гламурній «тусовці» кінокритиків «Фабрики мрій», була робота режисера-містика Романа Поланскі «Дитина Розмарі» (1968). Історія про жінку, вагітну дитиною самого Сатани, викликала великий резонанс й у консервативної громадськості того часу. Мало того, що прихід диявола на Землю вписався в таку прозаїчну форму, то ще й кінець фільму був далекий від «гепі-енду». Картину продюсував легендарний режисер фільмів жахів Вільям Кастл, проте спочатку режисерську нішу пропонували самому Альфреду Хічкоку.
Загалом існує безліч теорій, які пояснюють, чому люди дивляться фільми жахів. Наприклад, психологи з університету Берклі (Каліфорнія) та університету Флориди запропонували свою гіпотезу. Вона пояснює, чому люди люблять фільми жахів, які експлуатують негативні емоції. Раніше фахівці давали два пояснення такій ситуації. Перше — коли глядач дивиться фільм жахів, то насправді він не лякається, а лише переживає почуття приємного збудження. Інше пояснення — дві години страху необхідні для того, щоб наприкінці фільму, незалежно від того, чим закінчується зображена в ньому історія, глядач відчув ейфорію, звільнившись від жахливого видовища та тривожних звуків. Однак прихильники нової теорії переконані: вся справа в тому, що люди, які полюбляють дивитися фільми жахів, щасливі через те, що відчувають себе нещасливими. Вони просто насолоджуються страхом, причому що більш моторошний сюжет кінокартини, то більше насолоди вони дістають.
У наші дні існує безліч фільмів про зло. Умовно ми можемо поділити їх таким чином:
– Фільми про одержимість, екзорцизм. Загалом, їх проектують у життя як деформовану уяву людини, що виникає на ґрунті непереборних дитячих страхів, невпевненості в самому собі та занадто емоційному сприйнятті критичних моментів життя. Американські психологи називають одним із найбільш шокуючих і по-справжньому страшних фільмів проект Вільяма Фрідкіна «Той, що виганяє диявола».
– Фільми про окультизм. Такі стрічки найчастіше можна назвати ознайомлювальними. Саме завдяки їм глядач дізнається про велетенську кількість релігійних сект у християнстві та за його межами. Першочергова мета такого кіно — створити у глядача критичне і реалістичне ставлення до дійсності та проблем у середовищі релігії.
На мою думку, більшість християн обирають фільми жахів не тому, що їм подобається жорстокість, насилля і світ демонічних сил. І, звичайно, не тому, що вони ігнорують або не поважають істин Біблії. Для багатьох це своєрідна мотивація на підсвідомому рівні почати пошуки Бога. Адже якщо ми переконаємося, що Зло існує насправді, — отже, Добро, яке символізує Бога, також не вигадка. Тим самим, люди починають вважати, що диявол — усього лиш тінь добрих сил та ангельських крил. І ця тінь обов’язково зникне, коли у наше серце нестримною хвилею увірветься світло Божої любові.
Колись імператор Римської імперії Марк Аврелій сказав: «Дивно! Людина обурюється злом, що приходить ззовні, від інших, — тим, чого усунути не може, і не бореться зі своїм власним злом, хоча це їй під силу».
Особисто я отримала від цього жанру кіно важливий урок. Завжди будь обережний! У твоєму житті, сірими дощовими вулицями твого міста зазвичай не блукають демони, зомбі, вампіри чи одержимі. Але це не означає, що вони не вдягають маску людського обличчя, а то й навіть янгольський німб, щоб отруїти твоє серце або вдарити ножем у спину особливо тоді, коли ти цього найменше чекаєш. Хоч би які монстри тривожили твій розум, хоч би які образи долинали до тебе з дитячих кошмарів, — не забувай, що найстрашнішим і найпідступнішим монстром завжди залишається гріх, який живе в людському серці.
Лідія Батіг, Духовна велич Львова
фінансово.
Щиро дякуємо!
