Універсальних рецептів від стресу немає. Тому що не існує «універсальної людини». Мабуть, найпотрібніше — це пізнавати себе. І найважче.
Був період, коли я ледь не «їхала дахом» від шаленого внутрішнього болю: накопичилися проблеми у сім’ї, на роботі, у спільноті, у здоров’ї. Тритижневе відрядження виявилося істинним Божим подарунком. У домі, де я жила, була каплиця; я сиділа там, і мене фізично трусило від бажання терміново кудись бігти, писати, знімати, робити тексти… але я сиділа. Примушувала себе сидіти. Навіть не молитися, бо в такому стані молитви не існувало.
Потім переді мною (не в мені, а переді мною) раптом виринуло запитання: «А чому ти більше не малюєш?»
Бо мені ніколи, бо робота, бо вже нема чим і на чому, бо… нема тої себе, яка це робила.
Я купила простенький альбом і китайські кольорові олівці жалюгідної якості — більше нічого не знайшлося. Малювала каплицю, коридори дому, вазони, поблизький парк. А повернувшись із відрядження, очолила розвалену справу — і витягла.
Універсальних рецептів немає, але є Бог, який знає, які ліки кому потрібні.
CREDO №129/2014
Липень 2014 року
Інші матеріали цього числа:
Єпископ із Криму: «Не засуджуйте нас!»
Бути поруч — основне завдання капелана
фінансово.
Щиро дякуємо!
