Хоч Ісус Христос пішов до Отця, Він не залишив нас самих. Він запевнив своїх учнів, що буде з ними аж до кінця світу. Його присутність реалізується передусім через дар Святого Духа, якого Він зіслав на учнів, згромаджених з Марією у Вечірнику, і якого невпинно зсилає на свою Церкву. Існує інший вид Його присутності, також пов’язаний з діяльністю Святого Духа: Ісус присутній посеред нас у Своєму Слові і Таїнствах.
1. Слово, яке дає любов і життя
Подивімося, чим було слово для людей Близького Сходу, серед яких виникло Святе Письмо, це допоможе нам краще зрозуміти важливість Божого Слова у нашому духовному житті. Для грецько-римської культури слово було пов’язане з актом розуму, з ідеєю, з духовним поняттям, тому що для семітів слово пов’язувалося з подією, з певним фактом, історією. Уже на початку у Святому Письмі читаємо: «І сказав Бог: «Нехай буде світло!» І настало світло» (Бут 1, 3). Бог вимовив слово і виник всесвіт. Через слово Бога почало існувати життя. Початок створіння пов’язаний зі Словом Божим, але не тільки з Ним. Бога уже тут можна впізнати через слово, що є подією, у повноті Його Слово виконається в Ісусі Христі – Слові, яке стало тілом. Уся історія спасіння пов’язана з діяльністю Бога, з Його Словом. Можна навіть поставити знак рівності між тим, що чинить Бог і Його словом.
Вибраний народ розпізнав це слово і, незважаючи на багаторазову невірність, відповів на нього у своїй історії, адже був свідомий спасенного втручання Бога і святкував Його прихід у багатьох обрядах. Саме завдяки Божому Слову народ Ізраїлю міг постійно повертатися до життя. Мати говорить до немовляти, хоча воно ще нічого не розуміє, тому що її слова дають життя дитині, допомагають розвиватися. Дитина підсвідомо відчуває, що вона важлива, бажана, що її люблять і тому розвивається. Мовчання могло б стати для дитини смертельним, бо свідчило б про відсутність любові. Без любові неможливо жити. Отож, слово приносить любов і життя. Так само зі Словом Бога, слід навіть сказати, що через Боже Слово ми дозріваємо більше, ніж через людське слово, бо Його Словом ми створені, виховані, Його Слово ми споживаємо. Не самим лише хлібом житиме людина (Лк 4, 4). Тим, що дійсно нас годує є слово, яке виходить з уст Бога.
Святе Письмо – тільки невеличкий, але дуже важливий уривок Слова, яке Бог вимовив в історії. Так само з ділами, що їх вчинив Ісус. Святий Йоан говорить, що цілий світ не змістив би книг, в яких треба було б описати те, що Він учинив (Йн 21, 25). Однак те, що було записано є дивовижним подарунком Божого милосердя, адже Біблія – найпрекрасніший підручник, за яким ми можемо вчитися впізнавати діяння Бога в нашому житті, вчитися чути, як Бог сьогодні до нас промовляє. Найголовніше, щоб я міг упізнати і прийняти Слово Боже у моєму житті. Коли християнин слухає Боже Слово, він впізнає в ньому голос Божого милосердя, розпізнає голос Нареченого – Ісуса Христа.
Упізнавання Бога у Святому Письмі відбувається разом з упізнаванням Бога в історії мого життя, у подіях, тому що передусім тут Він об’являється. Писання ніби підтверджує об’явлення Бога у житті, показує, що це правда, що так само Він діяв в історії ізраїльського народу, у величезній кількості подій, описаних на аркушах Святого Письма, що схоже чинив Ісус зі своїми учнями, що подібно діяв за апостольських часів, коли формувалася Церква, і так само діє в нашому житті. Без знання Біблії неможливо пізнати, яким чином Бог діє в мені. Тут ідеться не про теоретичне пізнання, а про досвід віри, це означає, що потрібне діяння Святого Духа, завдяки якому ця Книга не залишається мертвою літерою, а стає справжнім словом, яке дає мені життя.
Другою суттєвою річчю є те, що присутність Святого Духа пов’язана передусім з Церквою, зі спільнотою Божого народу. Церква підтверджує правдивість досвіду свого народу і тому моя найповніша зустріч з Ісусом через слово звершується у спільноті Церкви. Можемо досвідчити основну істину про те, що так як Ісус був присутній серед своїх учнів, так само присутній у своїй Церкві, і навіть способом для нас привілейованим, тому що щасливі ті, які, не бачивши, увірували (Йн 20, 29).
2. Слово гостре, наче обосічний меч
Присутність Ісуса у Слові приносить вірним надзвичайні дари. По-перше, показує нам правду про нас самих. Без Божого Слова ми не могли б пізнати, хто ми насправді. Мова йде не тільки про пізнання, звідки ми прийшли і куди прямуємо, ми говоримо про нашу екзистенційну ситуацію, тобто суть старої людини, яка живе в нас. Боже Слово, як говорить св. Павло, функціонує як обосічний меч, який проникає глибину духу і людської душі, може дійти до найглибших шарів нашого «я», де схована правда, де захований наш гріх.
Це і є велике Боже милосердя, яке відкриває обідок таємниці гріха, вкритої в нас. Процес відкривання гріха дуже болісний, тому що в нас живе глибоке прагнення показувати себе всім з найкращого боку, одягати маски і не дозволяти зняти з себе одяг старої людини. Кожен з нас буде захищати свій візерунок доброї людини, доброго католика, який ніколи не вбив, не підпалив, чесно працює і в неділю ходить до церкви. Якщо Слово безжалісно показує моє нутро, то не для того, щоб мене знищити, а щоб мене спасти. Спасіння – це ніщо інше, як прихід Бога до грішника. Хто себе не відчуває грішником, хто вважає себе праведним, тому не потрібен Спаситель. Здорові не потребують лікаря, лише хворі. (…) Бо я прийшов кликати не праведних, а грішників (Мт 9, 12-13).
У пізнаванні себе як грішника, якому необхідне спасіння, допомагає Боже Слово, яке показує гріх вибраного народу, його невірності, зради, розірвання союзу, егоїзм і величезну гордість. Відтак історія цього народу і, звичайно, окремих осіб, стає для мене дзеркалом, в якому можу побачити себе, свої зради, невірності, ідолопоклонство, гордість у стосунку до Бога і відсутність любові до інших людей. Боже милосердя ґрунтується не на фальшивому жалю, який закриває очі на зло і не вміє його назвати по імені. В Ісуса викликає огиду лицемірство фарисеїв і Він вказував їм на гріх брехливості, називаючи їх побіленими гробами, що зовні гарно виглядають, а усередині повні неправоти (пор. Мт 23, 27). Так само Христос чинить з нами, коли бачить в нас фарисейське лицемірство і брехню. Через своє Слово Бог звершує суд над нашим гріхом, а це суд засудження старої людини, яка живе в нас, і, водночас, суд милосердя, через який народжується нова дійсність, нове життя. Найкращим прикладом такого суду є слово з Нагірної проповіді, яким Христос показує поведінку нового створіння. Суд полягає в конфронтації наших внутрішніх постав з поставами самого Христа, тому що Він і є тим новим створінням. Якщо зі щирим серцем дивимося на Його життя, життя нової Людини, а також на наше життя, маємо визнати наш гріх, наші помилки і стати перед Ним у покорі, щоб просити пробачення, милосердя, дар нового народження.
3. Глупота проповідування
Існує ще один аспект Божого милосердя, який міститься у Божому Слові, і саме через нього до нас приходить найважливіша звістка, на яку чекають усі люди. Це слово Доброї Новини, яка проголошує, що Бог – любов і що Він прагне мого спасіння, що Ісус не прийшов мене осудити, Він прийшов обдарувати мене життям. Ця істина – фундамент нашої віри і без неї неможливий духовний розвиток людини, неможливе християнське життя.
Святий Павло говорить: «Тож віра зі слухання, а слухання через слово Христове» (Рим 10, 17). Отож, бачимо, як потрібне проповідування слова, як потрібне проголошення Доброї Новини, наскільки ми потребуємо глупоти проповідування, без якої не зможемо відповісти Богу. Проголошення Євангелія св. Павло дуже вдало назвав глупотою, тому що проголошуване слово, хоч і має силу пробудити віри, проте залишає людину вільною і не маніпулює нею, не змушує нічого робити, воно повністю беззахисне, воно – глупота для мудрих цього світу. Адже Бог міг би нас примусити своєю силою, але тоді Він не був би Богом любові. Він завжди приходить беззахисний, убогий, і навіть коли хтось відкидає Його Слово, Він терпить, чекає і намагається знайти інші шляхи до такого серця. Якщо хтось невірний, Він завжди зостається вірним (пор. ІІ Тим. 2, 13). Єдина Його зброя – любов і милосердя.
Можна додати, що існує багато гріхів щодо Божого Слова: коли з нього роблять закон, коли применшують його радикальність, або коли ним моралізують чи осуджують людей. Звичайно, це вже не Боже Слово. Багато людей, які згідно зі своїм покликання повинні його проголошувати, і не роблять цього, грішать занедбанням або перекручуванням Слова, яке нам дане для спасіння, а не для маніпуляції чи для власної користі.
4. Сім знаків присутності Ісуса
Сім знаків присутності Ісуса серед нас – це таїнства Церкви. Таїнство – видимий знак, за яким прихована невидима благодать. Благодать є даром, на який людина не заслуговує, але може відкритися на благодать, увірувати в цей дар і прийняти його. З кожним таїнством пов’язана особлива благодать, особливий дар. Бог задумав саме так, щоб ці благодаті нам допомагали виконувати своє покликання тут на землі, і, водночас, щоб нам допомагали в дорозі до неба.
Першим і найважливішим таїнством є Хрещення. Видимий знак трьохразового занурення у воду або трьохразового полиття водою означає велику благодать участі у смерті Ісуса і Його воскресінні. Так само, як Ісус був убитий і покладений до гробу, так і охрещений отримує невидиму благодать смерті старої людини, поховання її у водах хрещення і покликання до життя нової людини на образ воскреслого Господа. Таким чином звершується справжня переміна, найбільша, яка може здійснитися в людині. Можемо порівняти її тільки з переміною, яка настає в Євхаристії, коли хліб і вино стають Тілом і Кров’ю Христа. Це велика Тайна і тільки через віру ми можемо її прийняти. Існує одна важлива проблема, з нею стикається кожен з нас: саме у зрілому віці ми помічаємо різницю між тим, що звершилося на хрещенні, і практикою життя. Відповідь на цю проблему знаходимо, коли аналізуємо наше виховання до віри, тому що те, що звершилося під час хрещення можна порівняти із зерном, в якому закладене нове життя, це життя вимагає турботи і догляду, відповідних умов, води, мінералів, сонця, тільки тоді воно зможе повністю дозріти і принести плід. Якщо в дитинстві і на окремих етапах нашого розвитку як людини не було турботи про глибокий розвиток віри, не тільки через слово, а й через свідоцтво життя батьків і близьких, то зерно нашого хрещення могло не розвинутися або зійти тільки як карликова рослина. Тоді не треба дивуватися, якщо у зрілому житті в нас не видно нового життя. Зерно чекає на відповідні умови розвитку і Церква може їх забезпечити, щоб воно дозріло. Тими основними умовами є Боже Слово, Літургія і спільнота Церкви. Ми, звичайно, користувалися цими дарами, але можемо себе запитати, наскільки? Ісус найбільше хоче, щоб благодать хрещення приносила найпрекрасніший плід – любов, подібну до Його любові.
Миропомазання, зовнішнім знаком якого є помазання єлеєм, несе у собі особливу благодать Святого Духа, Він чинить нас дозрілими християнами, здібними давати Ісусові свідоцтво в щоденних рішеннях, здібними проголошувати Євангеліє і навіть здібними давати свідчення крові. Миропомазання – це ніби підтвердження в дозрілому житті того, що ми отримали у хрещенні, коли були дітьми. Це свідоме прийняття дару і прагнення, щоб Святий Дух довершив в нас справу освячення, розпочату на хрещенні.
Євхаристія – це особливе Таїнство любові Бога до нас. Видимий знак хліба і вина об’являє незвичайну благодать Божого милосердя до нас, тому що вони є знаком Його смерті і воскресіння. Хліб і вино стають під час святої Меси Його Тілом і Кров’ю і, таким чином, поживою, яка дає життя і силу для виконання волі Бога.
Таїнства Священства і Подружжя – видимі знаки благодаті, яка потрібна для реалізації дуже важливого покликання у нашому житті. Це покликання до створення сім’ї, щоб там дозрівало життя, переказувалася віра, щоб справжні християнські цінності формували нову людину. У цьому повинно допомагати і священство. Тому потрібна також благодать, пов’язана з цим таїнством для вибраних Христом, щоб вони могли допомагати Божому народу, живити його таїнствами і проголошувати йому Слово.
Таїнство хворих несе благодать для усіх стражденних, щоб у важкій ситуації вони не сумнівалися в любові Бога і не похитнулися у вірі, а навпаки – щоб вміли поєднувати свої страждання з Ісусовими, а якщо їх Бог кличе до вічності, щоб мали підтримку у цьому переході до дому Отця.
Погляньмо на Таїнство Покаяння, тому що воно є особливим знаком милосердя Ісуса. Можемо його назвати таїнством милосердя, тому що милосердя реалізується в ньому через прощення гріхів. Не треба нагадувати, що найбільша наша проблема, і, водночас, найбільше страждання – це гріх і його наслідки. Це він спричиняє відлучення від Бога, Джерела Життя, і через це ми знаходимося в рабстві, стаємо людьми, які живуть у темряві, в безглузді і дуже страждаємо. Часто трапляється так, що, живучи без Бога, ми не розуміємо наших страждань і тому намагаємося знайти винних. Нам потрібна благодать визнання себе грішником, щоб Боже милосердя могло нас огорнути. Тому в Таїнстві Покаяння найважливішою справою є навернення, яке розпочинається тоді, коли ми стаємо у правді перед Богом. Тільки перед Ним ми можемо перебувати без страху, тому що тільки Він – любов, яка не осуджує, а спасає. Відтак другий крок у наверненні – віра у безкорисливу любов. Щоб прийняти цю правду, нам потрібне споглядання хреста Ісуса, тому що в Його хресті найповніше ясніють ці істини. Хрест Ісуса з одного боку є судом, про що ми вже згадували, а з другого – об’явленням найбільшої любові, яка пробачає ворогам. Приступаючи до Таїнства Покаяння як грішник, який прагне навернення, бо почув Слово, яке кличе його до такої постави, я можу бути впевненим, що Бог мене не відкине, не осудить, а якнайкраще прийме, подібно до батька з притчі про блудного сина. Бог постійно з любов’ю і журбою чекає нашого повернення, кожного поруху жалю в нас, визнання помилки і відкриває свої обійми, щоб нас прийняти, щоб повністю забути минуле. Бог, пробачаючи, повністю забуває, не вираховує минулого, а радіє разом з цілим небом нашим поверненням. Поєднання з Богом можливе завдяки Ісусу, завдяки Його смерті й воскресінню, тому що саме там – джерело не тільки Таїнства Покаяння, але й усіх таїнств і благодатей з ними пов’язаних. Присутність Ісуса в цьому знаку пробачення об’являє милосердя Бога, який дозволив, щоб Його Син став за нас гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (ІІ Кор 5, 21).
5. Предивне таїнство Церкви
Крім семи згаданих знаків, існує ще один, який виконує виняткову місію об’явлення сучасному світу Божого милосердя. Така місія існує, щоб світ міг досвідчити те, чого ніде не зможе зустріти, – абсолютно безкорисливу любов і милосердя Ісуса. Знаком, що виконує цю місію є сама Церква, тому що Ісус ототожнюється з Церквою до такої міри, що вони стають двоє в одному тілі. Тому Таїнство Подружжя повинно бути об’явленням любові Ісуса-Нареченого до Церкви-Нареченої, з якою Христос заручається на дереві хреста. Ісус настільки ототожнюється з Церквою, що хто переслідує Церкву, переслідує самого Ісуса. «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш (Ді 9, 4-5).
Отож, яка місія Церкви? Про це говорить Ісус: «Ви – сіль землі» (…). Ви – світло світу (…). Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачили ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5, 13-16). Церква отримала місію бути світлом, щоб загубленому людству об’являти справжнє світло обличчя Христа. Це єдине світло, яке Бог запалив для людства у своєму Сині. Його обличчя променіє любов’ю, Його обличчя переоране, опльоване, знищене променіє красою, тому що Він усі зневаги прийняв за нас, з любові до нас, з любові до усього людства.
Те саме світло повинно променіти в Церкві. Відтак Церква – це найбільше об’явлення любові Бога для людини, Церква – це знак, таїнство, про що нагадав ІІ Ватиканський Собор у догматичній Конституції про Церкву Lumen Gentium: світло для народів, викарбуване на обличчі Христа. Можемо точніше сказати, що це за світло, про яке говорить Ісус, що це за добрі вчинки. Ці вчинки, це світло – то любов і єдність «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас (…). З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йн 13, 34-35), а також: «Отче, (вчини) щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йн 17, 21). Через любов подібну до любові Христа і через єдність, про яку повинна свідчити спільнота Церкви, світ побачить Боже милосердя і увірує в Нього. Церква виконуватиме свою місію об’явлення іншим Божого милосердя, наблизиться до Нього і в Ньому буде шукати порятунку. Ця місія настільки серйозна, що без Церкви, без цього знаку для народів, неможливо, щоб світ увірував у любов Бога, в те, що Він дійсно входив в історію людини через свого Сина Ісуса. Той самий Ісус вчора і сьогодні, і той самий навіки об’являє через свою Наречену-Церкву безмежне милосердя Отця.
У молитві після цих роздумів просімо Господа про благодать розуміння, яким великим даром є Ісус, який сьогодні діє через своє Слово, через Таїнства, через Церкву. Молімося про дар Святого Духа, щоб ми стали схожими на Ісуса, щоб ми через наші вибори, вчинки також ставали знаком, таїнством Його милосердя.
Уривок із книжки о. Генрика Дзядоша SJ «Боже Милосердя відкриваємо заново»
фінансово.
Щиро дякуємо!
