Питання: Чи правильно говорити, що стихійні лиха — це Божа кара за гріхи?
Відповідь:
Це неправильне твердження, ніби Бог карає людину за скоєне зло. Правильно було б говорити, що покарання міститься в самому скоєному злі. Якщо людина випиває отруту і помирає, неправильно було би стверджувати, що її карає Господь.
Всі наші гріхи мають не тільки особисті наслідки, але й наслідки на всесвітньому рівні, проте ми не знаємо, як саме це проявляється. Наслідки гріха очевидні на прикладі первородного гріха. Святе Письмо наводить слова, сказані Богом Адаму: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя терня і осот вона буде родити тобі; і ти будеш їсти траву польову в поті лиця ти їстимеш хліб»(Бут 3).
Ось як пояснює це Катехизм Католицької Церкви: «Святе Письмо показує трагічні наслідки цього першого непослуху. Адам і Єва відразу втратили благодать первозданної святості. Вони бояться Бога, про Якого склали помилкове уявлення як про Бога, що ревниво охороняє свої прерогативи. Гармонія, в якій вони перебували, встановлена завдяки первозданної праведності, зруйнована; влада духовних властивостей душі над тілом розбита; союз чоловіка і жінки підданий розбрату; їх відносини будуть відтепер відзначені хіттю і владолюбством. Гармонія зі створеним світом розірвана. Видиме творіння стало людині чужим і ворожим»(399-400). Звернемо особливу увагу на ці два останніх речення. Відсутність гармонії з творінням — це наслідок гріха, яким було розірвано зв'язок із створеним світом. Таким чином, ворожість стихії — це прояв розриву гармонії з навколишнім світом. Але неприпустимо стверджувати, що та чи інша подія є покаранням для тієї чи іншої людини, для якоїсь категорії людей або для цілого народу. Не треба забувати, що і наші особисті гріхи можуть невідомим нам чином впливати на лиха, що відбуваються з іншими людьми. Про це, зокрема, згадував святий Папа Йоан Павло II в апостольській адгортації «Reconciliatio et Paenitentia»: «Визнавати, що в силу людської солідарності, настільки таємничої і невловимої, як реальної і конкретної, гріх кожного якимось чином відбивається на інших: це — інша сторона солідарності, яка на релігійному рівні зростає в глибокій і чудовій таємниці спілкування святих, завдяки якому можливо говорити, що будь-яка душа, що підноситься, прославляє світ. Цьому закону піднесення, на жаль, відповідає закон сходження, так що можна говорити і про спілкування в гріху, через яке всяка душа, яка опускається, разом із собою опускає й Церкву, а в якійсь мірі і весь світ. Іншими словами, немає такого гріха, навіть найбільш сокровенного і таємного, навіть суто особистого, який би стосувався тільки того, хто його здійснює. Кожен гріх у більшій чи меншій мірі, з більшим чи меншим збитком відбивається на всій структурі Церкви і на всій людській сім'ї. Згідно з цим першим значенням кожному гріху можна безперечно приписати характер соціального гріха»(16).
Різні лиха, що відбуваються навколо нас, спонукають підносити молитву слідом за святою Катериною Сієнською: «Господи, я згрішив, помилуй мене». Але неправильно стверджувати, ніби стихійні лиха «насилаються» в покарання за той чи інший гріх.
фінансово.
Щиро дякуємо!
