Покаяння і Примирення

Покаяння і Примирення – таїнство, в якому християнин, котрий відверто визнає свої гріхи і щиро кається за них, отримує  від Бога за посередництвом Церкви прощення гріхів, і таким чином примиряється  із Богом і з Містичним Тілом Христа – Церквою, від якої відлучає віруючого будь-який важкий гріх.
Згідно Катехизму Католицької Церкви, 1446,  “Христос установив це таїнство Покаяння для всіх грішників у Своїй Церкві, насамперед для тих, хто після Хрещення впав у тяжкий гріх, утратив таким чином благодать Хрещення і завдав рани церковним стосункам. Саме їм таїнство Покаяння дає нову можливість навернутися і віднайти благодать виправдання. Отці Церкви вважають це таїнство «другою дошкою [порятунку] після розбиття корабля, яким є втрата благодаті» “(Тридентський Собор: DS 1542; Тертуліян, Про Покаяння, 4, 2.). 
 «Покаяння зобов’язує грішника добровільно прийняти всі ці елементи: у серці – жаль, на устах – визнання, у своїй поведінці – глибоку покору або плідне покутування». (Римський Катехизм, 2, 5, 21; пор. Тридентський Собор: DS 1673).

Жаль за гріхи – може бути досконалим, якщо він походить з любові до Бога (такий жаль відпускає легкі провини; він відпускає також смертні гріхи, якщо містить у собі сильну постанову висповідатися (Пор. Тридентський Собор: DS 1677), як тільки це буде можливо), або недосконалим, якщо походить з усвідомлення мерзотності гріха або зі страху перед вічним прокляттям та іншими карами, які загрожують грішникові ( такий жаль сам по собі не може принести прощення тяжких гріхів, але він готує людину до прийняття прощення в таїнстві Покаяння). До прийняття таїнства Покаяння і Примирення треба “приготуватись через іспит сумління, зроблений у світлі Слова Божого” (ККЦ 1454).

Визнання гріхів (сповідь) – визнання каянником  своїх гріхів перед обличчям Бога в присутности священника є істотним елементом таїнства Покаяння і Примирення. Слово “сповідь” часто вживається як одна з назв цього таїнства. Віруючий визнає свої гріхи Богу, священик-сповідник – тільки свідок його визнання. Тому, згідно Катехизму Католицької Церкви, 1456, “Каянники повинні у сповіді перерахувати всі смертні гріхи, яких вони є свідомі після докладного іспиту сумління, навіть якщо ці гріхи дуже таємні і вчинені лише проти двох останніх заповідей Декалогу (Пор. Вих. 20, 17; Мт. 5, 28.), бо іноді ці гріхи болючіше ранять душу і є небезпечнішими, ніж ті, які були вчинені на очах у всіх (Тридентський Собор: DS 1680.)Коли Христові вірні стараються висповідатися з усіх гріхів, що спадають їм на пам’ять, можна не сумніватися, що виявляють їх усіх Божому милосердю для прощення. Ті, що чинять по-іншому і свідомо приховують деякі гріхи, нічого не пропонують Божій доброті, аби вона могла відпустити через посередництво священика. Бо «якщо хворий соромиться показати свою рану лікареві, то медицина не може лікувати того, що їй невідоме “(Тридентський Собор: DS 1680; пор. св. Єронім, Тлумачення на Проповідника., 10,11.).
Священик-сповідник, вислухавши сповідь, дає каяннику наставлення, накладає покуту (епітімію), яку той повинен виконати і уділіє розрішеення. В Латинській Церкві прийняте таке формулювання: “Хай Бог, Отець милосердя, Який через смерть і воскресіння Свого Сина світ примирив із Собою і Святого Духа зіслав на відпущення гріхів, через служіння Церкви дасть тобі прощення і мир. І я тебе розрішаю з усіх гріхів твоїх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Чин Покаяння, Формула відпущення гріхів, 46, 55.). Це формулювання  виражає істотні елементи  таїнства: Отець милосердя є джерелом усякого прощення. Він здійснює примирення грішників через Пасху Свого Сина і дар Свого Духа, через молитву й служіння Церкви. 

Спокутування (епітімія) – дії, що їх священик-сповідник, пропонує виконати каяннику. Оскільки “багато гріхів приносять шкоду ближньому. Треба зробити все можливе, щоб цю шкоду виправити (наприклад, віддати вкрадені речі, повернути добру славу того, на кого був зведений наклеп, винагородити кривди). Звичайна справедливість вимагає цього. Крім того, гріх ранить й ослаблює самого грішника, як і його зв’язок з Богом і з ближнім. Розрішення усуває гріх, але не усуває всього безладу, спричиненого гріхом (Пор. Тридентський Собор: DS 1712.). Грішник, звільнений від гріха, повинен ще цілковито відновити своє духовне здоров’я. Отже, він повинен зробити щось більше, щоб виправити свою провину: він повинен «відшкодувати» відповідним способом або «спокутувати» свої гріхи. Це «відшкодування» також називається «покутою»” (ККЦ 1459).

Згідно церковної заповіді “кожний вірний, що досягнув віку розсудливості, повинен сповідатися щонайменше раз на рік із тяжких гріхів, які має на сумлінні” (Кодекс канонічного права, кан. 989). Той, хто свідомий учиненого смертельного гріха, не повинен приймати святого Причастя, не отримавши перед тим розрішення, навіть якщо має сильний жаль. (Пор. Тридентський Собор: DS 1647; 1661), хіба що є поважна причина причащатися, а нема можливості висповідатися  (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 916; Кодекс канонів Східних Церков, кан. 711.). Діти повинні приступати до таїнства Покаяння перед тим, як вперше прийматимуть святе Причастя (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 914.).

Служителями таїнства Покаяння і Примирення можкть бути тільки священики: “Оскільки Христос довірив Своїм апостолам служіння Примирення (Пор. Iв. 20, 23; 2 Кор. 5, 18.), їхні наступники – єпископи і помічники єпископів – пресвітери продовжують це служіння. Єпископи і пресвітери силою таїнства Рукоположення мають владу прощати всі гріхи «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа»” (ККЦ 1461).

Індивідуальна й повна сповідь з тяжких гріхів та розрішення є єдиним звичайним способом примирення з Богом і Церквою. В останній час в ряді церковних спільнот для вірних проводяться спеціальні богослужіння, що називаються Літургією Покаяння, в яких індивідуальній сповіді передує Літургія Слова і спільні молитви, що допомагає вірним краще підготуватись до сповіді. У надзвичайних ситуаціях, особливо у випадках загрози для життя багатьох людей, дозволяється спільне здійснення таїнства Примирення, із загальною сповіддю (коли вірні не сповідуються в гріхах перед священиком, а лише каються  в душі) і загальним відпущенням гріхів.

Таїнство Покаяння і Примирення приносить такі духовні плоди:примирення з Богом, через яке каянник отримує наново благодать; примирення з Церквою; відпущення вічної кари, викликаної смертельними гріхами; бодай часткове відпущення дочасних кар за гріхи; мир і заспокоєння совісті, душевна втіха; збільшення духовних сил до боротьби, яку веде християнин.