«Якщо хочемо нової та живої віри на цьому континенті, то не осягнемо цього без жінок. Будь ласка, вони не можуть бути зведені до ролі служниць нашого впертого клерикалізму», — сказав Папа Франциск до єпископів Латинської Америки.
Подолання клерикалізму в Церкві є безумовно потрібним, тому що він «сприймає вірних мирян як дітей і збіднює автентичність духовенства», зазначив Святіший Отець у Боготі під час зустрічі з Радою єпископатів Латинської Америки (CELAM). Ось деякі фрагменти з його промови.
Любі браття!
Чотири роки тому в Ріо-де-Жанейро я мав нагоду промовляти до вас про душпастирську спадщину з Апаресіди — останньої за часом синодальної події Церкви у Латинській Америці й на Карибах. Тоді я замислювався над постійно присутніми спокусами ідеологізації євангельського послання, церковного функціонерства й клерикалізму, оскільки ставкою завжди є спасіння, що його нам приносить Христос.
Ми — не релігійні функціонери
Бог, промовляючи до людини в Ісусі, не чинить же цього загальними фразами, ніби звертаючись до когось чужого, ані через безособове звертання, як нотарій, ані через оголошення розпоряджень, які належить виконувати, як це робить якийсь релігійний функціонер. Бог промовляє неповторним голосом Батька, який звертається до свого сина і шанує його таємницю, бо сотворив його власними руками і призначив до повноти.
Найважливіший виклик Церкви — промовляти до людини як представниця цієї близькості з Богом, який вважає її дитиною, навіть коли вона відмовляється від свого походження, оскільки для Нього ми завжди — віднайдені діти.
Отож не можна зводити Євангелія до якоїсь програми на службі модному гностицизму, до якогось проекту соціального підвищення або бачення Церкви як бюрократії, яка діє з користю для самої себе; а тим більше не можна його зводити до якоїсь організації, що керована клерикальною кастою з допомогою сучасних бізнес-критеріїв.
Церква зрікається претензій на контроль
Церква це спільнота учнів Ісуса; Церква є Таємницею і Народом, або ж краще сказати: через Люд Божий сповнюється Таємниця.
Тому я наполягав на бутті учнем-місіонером як на Божому заклику до цієї складної та сповненої напружень актуальності, як на постійному виходженні з Ісусом, аби знати, де і як мешкає Учитель. А виходячи разом із Ним, ми пізнаємо волю Отця, який завжди на нас чекає.
Тільки така Церква — Наречена, Мати, Служебниця, яка зреклася претензій на контролювання того, що є не її справою, а справою Бога, може залишитися з Ісусом, також і тоді, коли Його гніздом і притулком є хрест.
Євангеліє завжди конкретне
Ви добре знаєте: відновлене усвідомлення, що на початку всього завжди є зустріч із живим Христом, вимагає, щоб учні піклувалися про близькість із Ним. В іншому разі обличчя Господа стає непрозорим, місія втрачає міць, душпастирське навернення маліє. Молитва і розвиток стосунків із Ним, відповідно, це те завдання нашої душпастирської місії, яке найбільше не терпить гайнування.
Що конкретно означає вихід з Ісусом на місію в сьогоднішній Латинській Америці? Примовка «конкретно» це не стилістична деталь, вона належить до суті питання. Євангеліє завжди конкретне, воно ніколи не є заняттям безплідними спекуляціями.
Вже багато сказано про Церкву в постійному місійному стані. Церква повинна заново опанувати дієслова, які Слово Боже відмінює у своїй божественній місії. Виходити, аби зустрічати, не проходячи обік; похилятися без байдужості, торкатися без страху.
Якої Церкви потребує Латинська Америка?
Церква, яка не має людських амбіцій, поважає багатоликість континенту і вважає це не вадою, а споконвічним багатством, — повинна надалі нести смиренне служіння істинному благу мешканців Латинської Америки.
Вона повинна невтомно трудитися над будуванням мостів, поваленням мурів, з’єднання різнорідностей, вихованням культури зустрічі та діалогу вихованням до прощення і примирення, почуття справедливості, відкинення насильства та відваги миру. Жодна тривала конструкція в Латинській Америці не може залишитися без цього невидимого, але суттєвого фундаменту.
Євангеліє каже, що Ісус промовляв тільки у притчах (пор. Мк 4, 34). Промовляв образами, які залучають і роблять учасниками, які перемінюють тих, хто слухає Його Слово.
Святий і вірний Люд Божий у Латинській Америці не розуміє іншої мови про Нього. Ми запрошені піти на місію не з холодними поняттями, які задовольняються тим, що можливе, а з о́бразами, які неустанно примножують і розвивають свою міць у людському серці, перетворюючи його у зерно, посіяне в добрий ґрунт.
Погляньте молоді в очі
Ми часто говоримо про молодих людей. Погляньте їм в очі і шукайте у них відваги надіятися. Це неправда, що вони готові повторити минуле. Відкривайте їм конкретні простори у довірених вам помісних Церквах, інвестуйте час і засоби у їх формацію.
Пропонуйте їм чіткі освітні програми та цілі, можливі для досягнення, просячи їх, так як батьки просять своїх дітей, аби використали свій потенціал, і виховуйте їхні серця до радості глибини, а не поверховості.
Я вибрав Панаму, перешийок цього континенту, на місце Всесвітнього дня молоді-2019. Я певний, що в кожній молодій людині криється такий «перешийок», у серці кожного з наших молодих міститься такий вузький і довгий шматок землі, який можна здолати, аби привести їх до майбуття, яке знає тільки Бог і яке тільки Йому належить.
Це ми повинні представити їм великі пропозиції, аби викликати в них відвагу пригоди з Богом та буття готовими служити, як Діва Марія.
Без жінок Церква втратила б міць
Я не мушу забагато розводитися, аби сказати про роль жінок на нашому континенті і в нашій Церкві. З їхніх вуст ми навчилися віри; майже з молоком їхніх грудей ми виссали риси нашої душі метиса та стійкість до будь-якого розпачу
Я думаю про індіанських і темношкірих матерів, думаю про міських жінок, які працюють у три зміни, думаю про бабусь-катехиток, думаю про богопосвячених жінок, які так негаласливо, приховано творять добро. Без жінок Церква цього континенту втратила б міць невпинного відродження.
Якщо ми хочемо нової і живої фази віри на цьому континенті, то не осягнемо цього без жінок. Будь ласка, їх не можна зводити до ролі служниць нашого впертого клерикалізму.
Вони, натомість, — протагоністки латиноамериканської Церкви: у своєму виходженні з Ісусом; у своїй витривалості також і в стражданнях Його Люду; в своїй прив’язаності до надії, яка долає смерть; у своєму радісному способі проголошувати світові, що Христос живий і воскрес.
Не ставмося до мирян як до дітей
Доконечним є подолати клерикалізм, який сприймає вірних мирян як дітей і збіднює автентичність духовенства.
Попри значні зусилля та вчинені кроки, величезні виклики континенту надалі залишаються предметом праці й надалі очікують на спокійну, відповідальну, компетентну, далекоглядну, чітку і свідому конкретизацію вірними мирянами, які, як люди віруючі, були би готові зробити свій внесок у процес істинного людського розвитку, зміцнення демократії політичної та суспільної.
фінансово.
Щиро дякуємо!
