У час науки та стрімкого прогресу, коли техніка, різні винаходи опановують людину — Боже сотворіння, зростає зацікавлення тим, що немиле передусім Всевишньому: магією, окультизмом, спілкуванням з позаземними духовними істотами.
Часто це призводить до руйнування духовності, завдаючи шкоди насамперед безсмертній душі. За основу дослідження про феномен спіритизму у світлі Господнього слова (щоб можна було об’єктивно, без жодних упереджень поглянути на нього у XXI ст.) я візьму книжку о. д‑ра Ярослава Левицького «Спіритизм. Появи духів і їх природа» (1927).
Звідки взявся спіритизм
Спіритизм (від. лат. Spiritus – дух, душа) це і містична віра у можливість спілкування з душами небіжчиків, і саме спілкування. Він давній, як саме людство. Існує твердження, ніби вже в раю відбувся справжній спіритичний сеанс, бо подія мала основні риси, характерні для нинішніх сеансів. Була там пуста й гідна осуду цікавість, сполучена з недовірою; був медіум (від лат. medium – щось середнє, проміжне; посередник між людьми і світом духів, а в парапсихології — людина, яка має здібності до надчутливого сприйняття), наділений надприродною силою, тобто змій. Цей медіум не тільки справив на душі наших прародичів глибоке враження, а й, крім того, цілковито змінив їхні поняття й бажання, підступно привівши до втрати їхнього найбільшого щастя.
У стародавніх народів у їхніх святинях, згідно з фактами Біблії, змій мав привілейоване місце. Його вважали зовнішньою формою, в якій зле божество об’явилося світові. Нинішня теософія (від грец. teos – бог і sophia – мудрість) є містичною доктриною О. Блаватської та її послідовників, еклектичним поєднанням містики буддизму та інших східних релігій з елементами окультизму і неортодоксального християнства. Це вчення силкується затерти границю між чудом і природною силою, тайною і силою людського розуму, використовуючи у власних цілях образ змія, що кусає свій хвіст. Окультизм (від лат. occultus – таємничий, прихований) це загальна назва містичних учень, відповідно до яких у світі наявні таємничі надприродні сили, незбагненні розумові людини, проте доступні для пізнання вибраними, посвяченими, що володіють необхідними для цього знаннями та ритуалами. Змій є символом знання, яке намагаються отримати незвичайними шляхами, що ними не ходить традиційна наука. Аби приховати найвищі секрети, окультисти віддавна створювали гуртки втаємничених, до яких часто належала знать. На тих незвичних зібраннях вони виконували чудернацькі, забобонні практики. Так постали релігійні містерії в індусів, халдейців, асирійців, єгиптян, фінікійців, персів, греків, римлян…
Давні і не дуже давні практики
Під час дивних звернень і заклинань учасники цих практик діставали «натхнення згори». На честь злих божеств у тих містеріях відбувалися найсоромніші оргії, а молитви до божеств були просякнуті демонічністю. Згадані божества не тільки карали та винагороджували учасників, але й показувалися їм в оживлених статуях, у вигляді звірів чи людей. Вони давали їм поради, відомості, які перевищували природне знання, застерігали перед чимось тощо. Внаслідок закляття, інвокації (звертання) та формули релігійного обряду поганські статуї, наприклад, у Китаї, як зазначає дослідник француз Ік, несподівано оживали, виявляючи інтелект. Він насправді мав змогу спостерігати, як таємна сила писала логічні відповіді, як серед зібраних з’являлися викликані живі постаті померлих осіб, або, іншими словами, був очевидцем матеріалізації з’явлених духів. Інший науковець — англієць д‑р Мекгован згадує, що китайці знають про магнетизм, столики, які використовують під час спіритичних сеансів (про них мова попереду), медіумів і взагалі всі європейські новинки. У них це, виявляється, звичайні речі, і китайський народ не має ніякого сумніву, що до цього причетні злі духи-демони.
Піфагорійці, до прикладу, дивувалися, якщо стрічали когось, хто ніколи не бачив демона, оскільки ці демонічні появи були досить частими та загальними. Про це, до слова, докладно пишуть Прокл, Ямбелік і Порфирій (відповідно, VI, V та IV ст. до н. е.). До тіснішої дружби з собою поганські божества не допускали кожного. Вони мали своїх вибранців, медіумів, що віддавали себе на так звану службу божествам. Медіуми потрапляли у святий сон, або сон сомнамбулічний. Сомнамбулізм (від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу, прогулююсь) — розлад свідомості, за якого автоматично вві сні виконуються звичайні дії. Наприклад, людина ходить, перекладає речі… Інша назва — лунатизм.
Читаємо, що в халдейців клали у святині Вила святі ліжка на ніч, на яких медіуми засинали, зазнаючи під час сну впливу божеств. Схоже було і на Сході у святинях Ескулапа й Аполіна. А в Греції та Римі були ще спальні, в яких на баранячих шкірах клали хворих. Недужі в тому сні говорили дивні речі і могли навіть пророкувати. У тих святинях був окремий уряд жерців для записування послань божеств, що проголошувалися устами недужих. Згадують про це і Павсаній, і Вергілій у своїй Енеїді. Визначне місце серед тих таємничих практик займало викликання тіней померлих осіб і приставання з ними (некромантія). Про це писав і знаний Гомер.
Новітній спіритизм: дім Фоксів
Як на самих початках, так і в Середні віки окультизм процвітав. Тоді були відомі «чорні Меси» і «суботи чарівниць» — класичні академії богохульних спіритичних сенсацій. Знову бачимо наявність антихристиянського поклоніння демонам.
Спіритизм ширився, набираючи значних обертів. Початком новітнього спіритизму вважають 1848 рік. У США, в містечку Гайдесвіль під Нью-Йорком, жила родина німецьких колоністів Фосів. Фоси належали до протестантської секти методистів. Згодом вони змінили німецьке прізвище «Фос» на американське «Фокс». У Фоксів були дві доньки. Дівчата якраз і почали першими у своєму домі розмови з таємничим потойбічним гостем-духом, який рухав столиком, відповідав на різні запитання цілими днями й вечорами. Відповіді стосувалися як світових справ, так і загробних… Спокуса перемагала. Загадковий дух представився духом якогось Івана Ріана, купця, вбитого колись у їхньому домі та похованого під ним. Коли почали копати на вказаному місці, справді знайшли людські останки…
Вістка про духа розійшлася округою. До будинку Фоксів з цікавості почали вчащати люди. Дух Ріана порекомендував їм тоді перейти до великого сусіднього міста Рочестера, щоби там розпочати прилюдні сеанси. При цьому додав, що вони про це не пошкодують. Фокси, звісно, послухалися.
На сеансах у Рочестері дух розвинув широку діяльність. Не тiльки столики відповідали стуканням, а й олівець, причеплений до ніжок столика, виписував цілі речення на поданому папері. Що більше, сам Ріан без посередництва матеріальних предметів розмовляв з учасниками тих сеансів живим людським голосом. На запрошення присутніх являлися також постаті в тілі померлих людей, розмовляючи з учасниками небезпечних сеансів. Ріан разом зі своїми загадковими друзями не завжди ставився до глядачів по‑приятельськи: частенько вони робили в хаті Фоксів різні капості. Несподівано викидали з будинку предмети, товкли фаянсовий та скляний посуд, ламали ліхтарі та кричали нелюдськими голосами…
Розгублені Фокси, побачивши, до яких розмірів розвинувся в їхньому будинку спіритизм, вирішили за всяку ціну перервати будь-який зв’язок із духами і повідомили їм про це. Проте духи так швидко не відступали. Якийсь час жодних спіритичних явищ не відбувалося. Та Фокси не втрималися: духи сказали їм, що в такий спосіб вони зроблять велику кривду людству та науці, гальмуючи розвиток нових винаходів. Вони, за словами духів, не тільки не повинні цьому опиратися, але їхнім обов’язком є розголосити про ті важливі речі, що в них розпочалися…
Протестанти і спіритизм. Осуд і лояльність
Духовна протестантська влада, довідавшись про ті спіритичні сеанси, різко осудила їх як забобонні практики, несумісні з релігією. Та це попередження було проігнороване, і тоді керівництво прокляло їх. Фокси відказали, що не відчувають за собою провини і те, що діється в їхньому будинку, є правдивим фактом. Попросили своїх управителів скликати спеціальну наукову комісію для розслідування того феномену. Державна комісія справді незабаром прибула, заявивши після повторних сеансів, що в них немає ані найменшого підступу. Подібно висловилися й друга та третя комісії. Тріумф Фоксів був немалий, бо відтепер вони могли явно та безперешкодно практикувати спіритизм. Церковна протестантська влада замінила осуд на лояльність. Стали навіть їхніми протекторами, заохочуючи інших брати участь у таємничих сеансах.
Духи, що цікаво, не бажали розмовляти з усіма охочими — лиш деяких, вибраних, вони допускали до свого товариства. Цих людей, які подобалися духам, називали медіумами, тобто посередниками між духами і людьми, про що вже йшлося вище. Вони піддавалися штучному присиплянню — «трансові», втрачаючи при цьому свідомість і свобідну волю та стаючи послушним знаряддям духів…
За короткий час спіритичні окультні практики поширилися не тільки Америкою, а й усією Європою. Близько 1850 р. в самій Америці нараховувалося близько півмільйона явних спіритистів. Спіритизм став ширитися по цілому світі, мов епідемія.
Матеріальне і духовне
Як же виглядають традиційні спіритичні явища? Їх, як читаємо в книзі о. Ярослава Левицького, можна поділити на дві головні групи: матеріальну і духову. До матеріальної групи належать насамперед часто практиковані продукції з так званими екерками та рухомими столиками. Під екеркою мається на увазі шматок округлої дощечки чи паперу, навколо якої виписані літери. «Дослідник» сміливо кладе на екерку або на малу тарілку руку, чекаючи в зосередженні духа на рух руки з боку тарілки. Із літер, на які рука вкаже на тарілці, він складає речення.
Простішою, як зазначає о. Ярослав, є справа, пов’язана зі столиками. Декілька осіб стають або сідають навколо невеликого дерев’яного столика, наприклад, триногого, і кладуть на нього руки. Утворюють таким чином ланцюг. Один із присутніх на сеансі ставить запитання, на які духи відповідають після певної азбуки, найчастіше на «так» стукаючи раз, а на «ні» — двічі (або навпаки). Якщо тримати руки довше, столик ще більше оживає, починає рухатися, соватися, підноситися вгору, виконуючи при цьому рухи, яких від нього бажають. І так далі.
Кваліфікованим спіритистам, між іншим, не треба творити ланцюга з людських рук чи навіть торкатися столиків. Їм достатньо наказати словесно або й у думці вистукати те і те, й столики слухають…
Чому це не для нас
Християнин не може вдаватися до спіритизму, бо це відводить від правдивої віри у Всевишнього. Спіритисти заперечують немало істин Христової науки, навчають про перевтілення душ, говорять про появу духів, яких викликає медіум, а все це разом становить нехристиянську безбожну єресь. Спасіння від Христа у цьому контексті не грає великої ролі. Прихильники спіритизму не раз обдурюють, зокрема християн.
Окультизм — викликання духів (нечистої сили, іншими словами!), адже біси можуть набирати обрисів померлої людини, навіть говорити начебто її колишнім голосом. Це різко засуджене у Святому Писанні. Стукіт — один зі способів налагодження контакту з духами. Читаємо, наприклад, у Второзаконні: щоб не було тих, хто ворожить, нашіптує, викликає духів чи розпитує мерців, бо це огидне перед Господом (пор.: 18, 10-14). «Не вдавайтеся до заклиначів мертвих та до знахарів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам перед ними», — знаходимо в книзі Левіт (19, 31). Далі, Лев. 20, 6‑7: «Якщо душа звертається до померлих духів та до чарівників, щобі з ними блудити, то я зверну своє обличчя проти тієї душі — і винищу того з‑посеред народу його». Таке «мистецтво» осуджує як Бог, так і Його Вселенська Церква. Не раз, як довідуємося, спіритизм заборонено в Божому Слові, яке не втратило своєї актуальності через віки.
До кого ми хочемо наблизитися?
Багато ще можна говорити про цей дивний феномен, який не має нічого спільного з християнством, зокрема в контексті сучасності… Загадкове стукотіння і щось, що нагадує ходу невидимих постатей, буває досить часто. Християни шукають природного пояснення таких випадків, адже, згідно з нашою вірою, дух не має рук, щоб постукувати, чи ніг, щоб ходити… В одній відомій сучасній львівській газеті я прочитав статтю під таємничою назвою «Спіритизм — заняття не для слабкодухих». Журналістка побувала на сучасному спіритичному сеансі, на якому з тамтого світу викликали дух… Моцарта. І він (його дух) у невидимий, проте чутний, спосіб явився…
На спіритичних сеансах, отже, буває якраз явне втручання злого духа, а не людської душі, з потойбіччя. Іноді це все основане на ошуканстві. Ті духи часто обманюють землян, а таке не личить добрим духам, посланцям Всевишнього. З’явлені духовні істоти на сеансах, буває, нападають на Церкву Ісуса, заперечують фундаментальні таїнства християнства, вціляють у віру. Отже, тут цілком ясно, з ким маємо справу. Це витівки пекельних сил, їхня так звана «театральна вистава», небезпечна для безсмертної душі, для безцінної віри. Часами вони можуть говорить про когось чи щось і деяку правду, але перемішуючи її у дивний спосіб із брехнею. Схоже трапляється на автентичних обрядах екзорцизму…
Професор Н. Бендер з університету у Фрайбурзі на підставі свого досвіду психолога і психотерапевта каже: «Тисячі людей будують свою надію на хибних твердженнях тих, що практикують спіритизм, і, як наслідок, стають залежними від порад. У мене є багато пацієнтів, які потерпають від серйозних психічних розладів, спричинених такими порадами».
Варто тільки знати, що все залежить від Господа, і без віри в Нього людина здатна на найтяжчі злочини. Насамперед у духовному просторі… Неопоганство, що має коріння у давнині, далеке від Божого Царства і зближує з противником святості й добра. Спіритисти стають, як бачимо, знаряддям нечистого духа. Вони бажають, щоб невідомий їм дух користувався їхніми руками або словами, тобто тим чи іншим способом запанував над ними і водночас виявив їм свої думки та потаємні речі.
«Злочином є давати себе повчати дияволам, коли маємо під рукою Святе Письмо, Слово Боже», — навчає св. Тома Аквінський.
о. Миколай Микосовський ЧСВВ, Місіонар
фінансово.
Щиро дякуємо!
