Я зовсім не ідеальна тітка, однак по 10 роках гордого посідання цього титулу дечого навчилася у цьому «фаху».
Я — тітка для чотирьох дівчаток і одного хлопчика. Буття тітонькою — це серйозна робота, незалежно від того, чи я йду їх провідати, чи телефоную до них, чи я за них молюся.
Цього року моїй найстаршій племінниці сповнилося 10, і коли це сталося, до мене прийшли кілька специфічних переживань. Насамперед це був страх. Цілих 10 років і любила когось, дбала і думала про когось більше, ніж про себе. Другим відчуттям був сум. Моя племінниця — більше не «маленька». Вона зростає у світі дедалі привабливішому для неї.
Я тільки сподіваюся, що наш час, проведений разом, надалі матиме вплив на її життя. Останнім відчуттям у моїх переживаннях була недосконалість. Чи я могла відіграти важливішу роль у її житті? Тепер, коли їй 10 років, вона може потребувати якоїсь важливішої поради від мене. І, щиро кажучи, я не певна, що до цього готова!
Я зовсім не ідеальна тітка, однак за десятиліття гордого посідання цього титулу хотіла б поділитися з вами тим, чого сама навчилася. Ось мої чотири здобутки:
1.Радій дітям, поки маленькі
«Мій Боже, в мене 10-річна племінниця». Ці слова я вимовила, прокинувшись у її 10-й день народження. Мені було тяжко повірити, що вже стільки років минуло від дня, коли моя сестра прийшла до моєї школи і сказала, що в нашій сім’ї з’явилася гарненька дівчинка. То була найщасливіша мить у моєму житті. Мої батьки мали першу онучку, а я — першу племінницю!
З нестримної залежності купувати нові повзуночки і шапочки та з прагнення справляти вплив на її життя (отака ж мене тітка!) ясно випливає, що від самого початку я була закохана в цю маленьку людинку. Відтоді я ще чотири рази переживала такі емоції, а тепер маю чесно сказати, що час невблаганно спливає, і перш ніж людина зогледиться, вже має перед собою осіб у віці 10, 9, 8, 6 і 1 року.
Навіть для тітоньки карапузики колись мають перестати бути карапузиками. Вони підростають, починають мати власну думку і повідомляють її нам. Життя тече швидко, особливо коли я бачу, як ростуть діти моїх сестер. Я не завжди можу бути присутня на їхніх шкільних урочистостях, не завжди можу з ними погратися, однак я навчилася використовувати час, що мені даний для буття з ними. А ще я навчилася документувати чи не кожну спільну хвилину.
2.Не обіцяй, якщо не збираєшся виконувати
Немає кращого детектива, ніж дитина у віці 4-5 років. Я не здатна полічити, скільки разів щось сказала, а потім неточно виконала, а племінниці нагадали мені мої слова з подробицями. Якщо хочеш узяти на себе якесь зобов’язання, скажи про це якійсь дитині, й вона зробить так, що ти ніколи про це не забудеш.
У певному віці все, чого вони очікують і що хочуть зробити, походить від дорослих, які заповнюють їхнє життя. Якщо дорослі щось кажуть чи обіцяють, діти про це пам’ятають, бо ж бачать, що дорослі — єдиний спосіб це отримати. Коли так не відбувається, діти нам про це нагадують.
Я навчилася, що коли хочу щось зробити, але не впевнена, чи зможу, то нічого не кажу, аж доки не матиму певності. Коли плани вже уточнені й гарантовані, я говорю про них дітям. Буття тітонькою навчило мене, що важлива не тільки моя присутність, але й моє слово. Вони прив’язуються до того, що я їм кажу. Тому для мене важливо, щоб мої слова і вчинки їх не підводили.
3.Не старайся бути ідеальною
Присутність у моєму житті молоденької людини, а радше п’ятьох молоденьких людей, які на мене дивляться, зробила так, що я почала старатися бути ідеальною. Але хутко довідалася, що це неможливо. Один із найважливіших моментів нашого спільного життя — те, що я помилилася і мусила вибачатися.
Вони люблять знати, що ти — звичайна людина, і я відчуваю внутрішній мир від того, що не мушу поводитися як супервумен. Діти здатні просити про вибачення, бо вони не відчувають сорому. Ви пам’ятаєте, коли востаннє не соромилися того, хто ви є, і помилок, яких припустилися?
Завдяки моїм племінникам я зберігаю молодість, також завдяки ним я здатна чесно оцінювати свої вміння, якими я можу служити їм як тітка. Вони невпинно нагадують, що то не моя досконалість їм служить, а моя людяність.
4.Проводьте разом багато часу
Протягом 10 років буття тіткою я навчилася, що діти цінують час. Вони найбільше люблять знати, що комусь подобається з ними бути. Пам’ятаю це відчуття, коли я, дитиною ще, провідувала свою бабцю. Неважливо, що ми робили, щось гарне чи взагалі нічого; я просто любила бути разом із нею. Той самий захват я бачу в очах моїх племінників, коли повідомляю, що зустрінуся з ними.
Немає нічого важливішого від часу, проведеного з дітьми, які є в нашому житті. Завдяки їм ми залишаємося молодими, завдяки їм ми чесніші, а оскільки час спливає швидко — вони вчать нас добре використовувати кожну мить їхнього молодого життя. Я з захватом думаю про несподіванки, які приготують длянас наступні 10 років.
Переклад CREDO за: Ніколь Пул, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
