Думками з цього приводу діляться члени спільноти подружжів у кризі «Сихар» із Польщі Мирослава, Ельжбета і Пьотр.
Мирослава: Кожен може вважати кризою в подружжі щось інше. Для когось це буде брак грошей; для когось кризою може бути те, що вони не можуть мати дітей; ще для когось іншого — те, що йому вже набридло; хто інший може вважати, що він помилився. Причини бувають дуже різні. Я ж особисто відкрила, що криза в подружжі починається з кризи віри конкретної особи, яка починає думати: «Мені це не пасує, я більше не хочу тут бути, це не приносить мені щастя». Фоном якби чується «я, я, я», весь час «я», а немає «ми».
А що призводить до кризи? В її основі лежить фальшиве уявлення про те, як має виглядати подружжя. Казковий міф, який звучить приблизно так: «Відразу після одруження ми будемо жити довго і щасливо. І нічого поганого з нами не трапиться. Це в інших проблеми. В наших батьків були проблеми, бо вони щось погано робили або не кохали, або ще невідомо чому. Але ми, напевно, так не зробимо. Ми так сильно кохаємо одне одного, що нічого поганого з нами не трапиться». Це міф, це неправда, тому що кожен проходить через кризу. Дитина, щоб народитись, теж проходить через кризу: з лона матері на світ. І нічого дивного — для дитини це криза, шок. Але коли криза в подружжі — ми думаємо: «Як це так, це неможливо, цього не повинно було трапитись!» А треба просто прийняти, що криза — це щось нормальне, це щось, що завжди стається. Ми чуємо про різні кризи: економічні, політичні — хоч куди приклади вухо, чуємо слово «криза»; а якось не припускаємо, що криза може статися і в нашому подружжі.
Я працюю з нареченими, і в курсі приготування до шлюбу ми коротко говоримо про кризу. Мене слухають, але я бачу, що не дуже вірять. Мені кажуть: «Ти, Мирославо, їх не лякай». А я зовсім не хочу нікого лякати! Я тільки хочу сказати правду. Не лише про те, що криза в подружньому житті це щось, чого не уникнути, а що це нормальне явище. І як розв’язання політичної чи економічної кризи завжди приносить позитивні результати, так і чоловік із дружиною можуть використати кризу в своєму подружжі, щоби ще більше зміцнити свій зв’язок.
І якщо хтось із тих, кого я готую до Таїнства Подружжя, думає, ніби криза, це ненормально, що «з ними такого не станеться», — він вже у кризі, бо не розуміє, навіщо сюди прийшов. Не розуміє, що він прийшов до Церкви, щоб отримати щось виняткове: Таїнство. Не розуміє, що подружня присяга — це щось надприродне і без Бога її дотриматись неможливо.
Ми, тобто ті з нас, хто по роках подружнього життя залишились самотніми, прожили це все без Бога, але потрапили в тотальні кризи. На різних етапах подружжя і з різних причин. Тепер ми своїм життям даємо свідчення, що можна жити щасливо, чекаючи на повернення чоловіка або дружини. Здобуваючи фах, пройшла навчання на одному факультеті, потім на іншому — адже кожен із нас повинен постійно вдосконалюватися в своїй професії. Навіть обладнання змінилося, змінилося програмування в комп’ютерах, і вже треба вчитись чогось нового — а в найважливішому, чим є подружжя, ми не вчимося! Не кажу про якусь спеціальну школу — кажу про таке самонавчання, самовиховання, працю, про яку говорив Йоан Павло ІІ: «Вимагайте від себе, навіть якщо інші від вас не вимагають».
Ті, хто не чекають кризи, думають, що з ними цього не станеться, — коли вона приходить (а для них вона завжди приходить несподівано, завжди зненацька) — відразу впадають у паніку.
Вони несподівано відкривають, що не люблять іншого. Бачать, що той міф, у який вони вірили, не здійснюється, і вирішують: «Я повинен звідси втікати». Так, як пропонує сучасний світ. Адже ще п’ятдесят років тому навколо подружжя була зовсім інша атмосфера. Якщо хтось зрадив, суспільство давало йому негативну оцінку: «Він погано зробив!» А тепер колеги чи колежанки скажуть: «О, молодець, супер!» І ніхто не подумає про іншого — зрадженого і покинутого, — який через це страждає. Ніхто не подумає і про страждання дітей.
Тому ми дуже радіємо, коли ті жінки й чоловіки, які приходять до нашої спільноти, відкривають цю кризу тоді, коли вони ще разом. І шукають допомоги. Це можна порівняти з тілесною хворобою. Якщо хтось захворів, то повинен іти до лікаря, а не кричати: «Вмираю, вмираю!» «Все, вмираю, кінець цього подружжя!» Раніше, якщо щось зіпсувалось, — його ремонтували. А тепер, коли чоловік у подружжі «зіпсувався» (чи дружина «зіпсувалась»), — звісно ж, це не я, це другий зіпсувався! — то треба його (її) «викинути». А може, це не його, а мене треба «поремонтувати»? Може, з нами щось не так? Може, піти до якогось духовного «лікаря» і нехай він нас обстежить? Ні, зі мною все гаразд. Це з ним (із нею), це він винен (вона винна), а не я! Цей палець, витягнутий у бік іншого, і є головною перешкодою для подолання кризи.
Ельжбета: Криза в подружжі починається в той момент, коли Господь Бог перестає бути на першому місці. Тоді Господа Бога заміняють якісь ерзаци. З’являються діти, і хтось у подружжі може замість Бога поставити на перше місце дітей. Спочатку діти, потім — чоловік, а вже на третьому місці Господь Бог. Або ще далі. І що на дальшому місці — то більше ситуація стає патовою. Якщо основна ієрархія цінностей — на першому місці Бог, потім чоловік чи дружина, потім діти, потім дальші родичі, друзі, знайомі, — якщо такі відносини будуть зруйновані, то доходить до кризової ситуації. І вона наростає. Якщо немає допомоги, немає порозуміння, якщо один із подружжя перестає співпрацювати, якщо немає подружнього діалогу, — тоді доходить до дуже поганих речей. Навіть до насильства, хоча й не обов’язково фізичного. І до такої ситуації, коли один із подружжя відходить.
А таким симптомом, що показує ситуацію, яка може дійти до кризи, є, на мою думку, те, коли стає очевидним, що кожен закоханий, як ми говоримо, «тільки у власний живіт», — і починається боротьба за владу. Або інакше: і одна, і друга особа починають думати тільки про себе. Або ще інакше: перестаємо турбуватися тим, щоб другий почувався щасливим зі мною, і перестаємо йому служити.
Пьотр: Для того, щоб відповісти на запитання: «Що є проявом кризи?», потрібно, на мою думку, насамперед дати точне визначення, що таке криза. Бо якщо ми приймемо, що кожна пара є в кризі, то криза — це річ нормальна, і нема з чим боротися. Бо з тим, що нормальне, не борються. Те, про що ви говорили, я не називаю «кризою». Якщо чоловік не помив чашку, випивши кави, а дружина йому каже: «Помий!» і між ними постає легке тертя, — чи це якась «мікроскопічна» криза? Тому те, з чим кожному подружжю доводиться стикатися в житті, я називаю словами «труднощі», «клопоти», які потрібно постійно долати. Звісно, дехто піддається спокусі втекти від усього цього…
Якщо говорити про мій власний досвід: я стверджував, що моє подружжя в кризі, коли в мене виникла думка, що я можу залишитися один. Що може статися щось непоправне. І тоді я визнав, що я в кризі, що було б добре щось із цим зробити. Ми католики, і Бог у нашому житті відіграє таку роль, яку відіграє — це моє переконання, — але я знайомий з досвідом принаймні одного подружжя, яке не перебуває в сакраментальному зв’язку, але живе разом уже багато років. Вони не мають жодних перешкод, щоб укласти сакраментальний шлюб, але не хочуть. Я казав їм: «Мені трохи шкода вас. У вас під рукою щось надзвичайно прекрасне, а ви не хочете цього взяти». Але вони не хочуть. Живуть у зв’язку багато років, мають майже дорослих дітей, і так живуть. І для мене це щось цікаве. Їм, мабуть, важче, бо вони не мають того, що мають сакраментальні подружжя. Мій досвід «Сихару» довів, що Бог — основне моєму житті. Це Він дає мені основу, завдяки Йому я стою на ногах. У «Сихарі» Він поставив мене на ноги — не спільнота поставила мене на ноги, а Бог завдяки спільноті. Адже Бог діє через людей. І, дивлячись крізь призму цього досвіду, я можу тепер стверджувати, що моя подружня криза почалася саме в той момент, коли ми занедбали релігійну сферу нашого життя. Адже це було головне, що нас зближувало. І в той момент, коли ми це занедбали, — ми, як християнське подружжя, як подружжя, яке ідентифікує себе в цьому світогляді, почали віддалятися одне від одного.
Саме тому для мене є певною загадкою приклад про подружжя, про яке я казав вище: воно взагалі не має такого досвіду спільноти з Богом, який мають християнські подружжя. Тому я не знаю, чи можна взагалі так гостро ставити питання, що нехристиянське подружжя не має права нормально жити. Точніше — не має шансу жити нормально.
Повну версію розмови польською мовою дивіться тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
