Його порівнюють із К’ярою Бадано і Карло Акутісом. Його постать була представлена обік цих молодих людей на виставці «Святі біля нас» (I santi della porta accanto), яка передувала Синоду для молоді.
Він захоплювався спортом, гарно навчався, полюбляв вудити рибу і займатися на свідому повітрі. Його звали Ніколя Перен, і хоча він ще не широко знаний, та його приклад уже тепер надихає багатьох людей у його рідній Італії — робити добрі вчинки та молитися за його заступництвом.
Регбі, риболовля і навчання
Ніколя Перен народився 2 лютого 1998 року. Його батьки — Адріана і Роберто. Він був жвавим і харизматичним хлопчиком. У регбі почав грати в 6 років, а за кілька рогів уже грав у регіональній молодіжній збірній сусіднього Ровіґо (північно-східна Італія) на позиції крилового — щось подібне до розігруючого захисника. Захвату грою його навчив тато, і саме спорт був тим, що їх єднало. Про це написано в інтерв’ю з батьками Ніколя, оприлюдненого в італійському часописі «Medjugorje. La presenza di Maria».
Регбі не було його єдиною розвагою. Хлопець полюбляв перебувати на свіжому повітрі, наприклад, вудити рибу. Знав також, як може використати надлишок енергії у школі, де був чудовим учнем і другом, якого любили й шанували і вчителі, й однокласники. Він завжди був готовий допомагати іншим і прекрасно знаходив спільну мову з молодшими дітьми.
У щоденнику Ніколи записав такі слова: «Найвищу радість мені дає виражати прощення, дружбу, солідарність і гостинність у конкретній щоденній дісності». Ці та інші його слова були представлені читачам біографії Ніколя, що вийшла італійською мовою під назвою «Il mediano di Dio. Nicola e la sua inguaribile voglia di vivere» («Божий розігруючий; Ніколя і його невиліковне прагнення жити»). Автор книжки — Крістіан Бональді.
Коли Ніколя Перен пішов до середньої школи, здавалося, що перед ним тільки світле майбутнє. Однак невдовзі він почав скаржитися батькам на втому та інші прояви. І так, 2013 року, коли йому було заледве 15, після всіх аналізів у лікарні йому діагностували білокрів’я.
Віра й відвага перед стражданням
Діагноз він прийняв із дивовижним спокоєм і духовним гартом. Незабаром попросив про духовну підтримку капуцина Джанлуїджі Пасквале, який став його сповідником і духовним керівником. Ніколя мав особливу побожність до св.Отця Піо і Богородиці, хоча його улюбленою молитвою, як сказала мама в інтерв’ю для порталу Aleteia, була «Отче наш». За словами Адріани Перен, «можна сказати, що то була його молитва».
Ніколя був терпеливий і покірно зносив усі неприємні обстеження та інвазивну терапію. Його мама згадує:
«Мій син завжди усміхався. Насправді то він підтримував на дусі нас та лікарів, які ним опікувалися».
Свої страждання зносив погідно і спокійно. Ніколи не нарікав, і часто сам підбадьорював молодших пацієнтів.
Це не означає, що страждання для нього було легким досвідом. Мама Ніколя сказала, що знайшла нотатки сина, в яких він просить Марію і Господа Ісуса простити йому пропущену молитву, бо в нього не було сил молитися. Однак же, визнає пані Перен, він постійно поводився як людина великої віри, й відчувалося, що він близький до Бога.
Думати про інших до кінця
У своєму щоденнику Ніколя писав про те, як хвороба допомогла йому цінувати кожний прожитий день.
«Я завжди уявляв, що постарію, що колись у мене будуть зморшки і моє волосся посивіє. Я мріяв заснувати сім’ю. Таке життя. Крихке, дорогоцінне і непередбачуване. Кожний день, що минає, не є нашим привілеєм, це дар, який ми отримуємо. Я люблю своє життя, я щасливий і багато чим завдячую моїм найближчим. Не знаю, як довго я ще житиму, тож не хочу гаяти часу на смуток».
Весь час Ніколя зосереджувався на інших, перепрошуючи батьків за те, що страждають через нього. Він грався з наймолодшими пацієнтами онкологічного відділу, щоб їх підбадьорити. Його мама розповіла, що коли Ніколя отримав у подарунок айпад і зорієнтувався, що вже не користуватиметься ним довго, то сказав: «Нічого. Ми можемо його продати і допомогти іншим дітям та іншим сім’ям».
Хоча юнак пройшов усі можливі медичні втручання, також і через дві пересадки кісткового мозку (одна від батька й одна від мами», стан його здоров’я не поліпшувався.
Він повністю усвідомлював серйозність своєї ситуації, але не втрачав надії. В лікарні він продовжив дистанційне навчання в ліцеї, беручи участь в уроках по скайпу. Вже після першої пересадки отримав стипендію за успіхи в навчанні.
Знак хреста — останній жест
Під кінець він так ослаб, що не міг виконати навіть найпростішого руху. За два дні до смерті Ніколя попросив тата, щоб допоміг йому перехреститися: знак хреста був останнім жестом, який він виконав. Ніколи Перен помер 24 грудня 2015 року, йому було 17. «Він склав своє страждання у жертву і прийняв його до кінця», — сказала його мама.
Нині, через кілька років після його смерті, багато людей навідують його гріб, моляться і просять його про заступництво. Як зауважила пані Перен, «ми знаємо про випадки, коли люди отримали допомогу. Згідно зі вказівками ординарія, ми збираємо всі свідчення, які наступного року представимо єпископу».
В завершенні біографії Ніколя можна прочитати молитву, яку підписав кардинал Анджело Комастрі:
«Любий Ніколя,
Твоє життя було коротким, але інтенсивним. Ти пройшов ним, добре чинячи, залишаючи нам осяйний приклад відваги, сповненої радощів щедрості до всіх без винятку, та віри, яка перевищувала страждання.
Ми пам’ятаємо тебе як переможця! У добрій борні ти виступив, біг закінчив. Молися за нас із неба, щоб ми не марнували наше життя, щоб ми не нищили його нашим егоїзмом і капризами, але щоб могли провести своє життя, сіючи добро.
Ісус був світлом твого життя, силою в боротьбі й розрадою в стражданні. Нехай Ісус буде й нашим справжнім Другом, який вчить нас шляху справжнього щастя».
Переклад CREDO за: Метью Ґрін, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
