Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03. Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
09. Шрек і Таємний сад
10. Музика розважальна — наслідки серйозні
11. Гітара. Нічого особистого, тільки церковні документи
12. Неочевидна очевидність
13 Чистіша від сльози вона хай буде
14. А все-таки, що з бубном?
15. Зауваження щодо ординарію Меси
16. Пісні Taize
Пропонуємо наступну статтю з циклу: «Мало» не означає «погано»
Ми останнім часом говорили про те, якою не повинна бути літургійна музика. А якою повна повинна бути? Спробуємо перерахувати хоча б деякі музичні параметри, які можна хоч якось вербалізувати.
Встановити їх можна емпіричним шляхом, аналізуючи співи, вміщені в традиційні католицькі пісенники. Визначальним тут є те, що літургійний спів має виконувати вся спільнота, і це накладає на музичну складову пісні певні обмеження.
Динамічний діапазон цих пісень переважно неширокий, максимум півтори октави. Музична тканина їх нескладна, рух мелодії відбувається плавно, без стрибків, часто секундами і терціями. Цим піснями абсолютно невластива зміна тональностей, також у них немає модуляцій. Ритм здебільшого плавний, без синкоп. Розмір упродовж звучання твору теж не змінюється. Музиці літургійної пісні, призначеної для виконання спільнотою, теж не притаманні застосування мелізмів чи засобів динаміки, вокалізи, мурмурандо, низки інших прийомів. Для таких пісень, оскільки у понад 90% їхні тексти є строфічними, типовою є квадратна структура.
Часто вихід за ці прості норми стає своєрідним маркером, який сигналізує, що пісня може мати ознаки популярної музики, тобто не надається для використання в літургії.
Тобто, як бачимо, інструментарій засобів вираження в літургійних піснях досить таки скромний, майже спартанський. Проте «мало» не означає «погано». Недарма існує приказка «Геніальність – у простоті». Ця сама обмеженість допомагає зберегти три важливих властивості літургійної музики. Перша – завдяки простоті ця музика стає досяжною, зрозумілою для сприйняття і виконання більшістю членів громади. Друга – впізнаваність. Не треба бути музичним експертом, щоб іще з перших тактів розрізнити, що ми чуємо – православний спів чи григоріанську музику, таким чином визначаючи, яка це Церква. Третя, надзвичайно важлива властивість – чистота. Жорсткі рамки не допускають чужорідних елементів у літургійну музику, зберігають і оберігають її.
Мусимо констатувати, що в Католицькій Церкві римського обряду, а саме про її музику ми ведемо весь час мову, не завжди вдається зберегти чистоту літургійної музики від зовнішніх впливів. Насамперед, тому що наша Церква є найбільшою у світі, в неї входить багато культур, які неминуче впливають на локальну Церкву. Це взаємопроникнення має і позитивні, і негативні сторони. Питання інкультурації складне, йому недарма присвячено чимало церковних документів, зокрема інструкція «De Liturgia Romana et Inculturatione», яку ми вже зачіпали в статті «А все-таки, що з бубном?».
Крім того, літургійна музика католиків в різних частинах світу відрізняється, що цілком природно. Музика індійських католиків зовсім не схожа на музику, наприклад, католиків-французів чи нашу українську католицьку музику, яка зараз лише починає формуватися на наших очах. Критерії «літургійний-нелітургійний» в музичній складовій пісні визначити набагато важче, ніж у текстовій. Тому дуже часто саме на цьому полі в літургійний репертуар просочуються нелітургійні пісні.
Прекрасним і близьким для нас прикладом, де працює принцип оберігання літургійної музики, є Грузинська Апостольська Автокефальна Православна Церква. Хто з нас не захоплювався грузинським церковним співом? Грузини свято бережуть і плекають свою традицію й не допускають в неї жодного чужорідного елементу, нічого ні від кого не запозичають, хоч ця найобдарованіша Богом у музичному плані нація може без проблем будь-що заспівати на будь-яку кількість голосів.
Занадто ригористично? Можливо. Щоправда, Церква дає нам й інші можливості. Про одну з них і про пов’язані з нею труднощі та небезпеки ми поговоримо в наступній статті. Конкретизувати поки що не будемо, натякнемо лише, що ми зачепили її в статті «Визначення напрямку дій».