Півроку тому росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. В Європі — через імперіалізм владіміра путіна — знову триває війна, а конфлікт москви з Києвом — це для багатьох найсерйозніше збройне зіткнення з часів ІІ Світової війни, — каже професор Анджей Гіль, політолог із Люблінського католицького університету.
24 лютого вдосвіта президент росії путін оголосив «спеціальну воєнну операцію» на Донбасі, а також заявив про «денацифікацію» і «демілітаризацію» України. На практиці це, однак, означало вторгнення вздовж усього кордону, а також атаку з території Білорусі. Обстріляно всі найважливіші міста України. «Першою думкою вочевидь була несподіваність. На мою думку, мало хто усвідомлював, що ця війна буде і що вона матиме такий характер», — визнав професор Гіль, викладач кафедри теорії політики та східних студій ЛКУ.
Українці витримали початковий натиск росіян і, попри територіальні втрати на півночі, сході та півдні, захистили всі головні міста. Не вдався план «бліцкрігу» путіна і захоплення Києва «за три дні», що зробило би можливим встановлення проросійської влади. На сьогодні єдиним обласним центром під російською окупацією є розташований на півдні Херсон. У квітні й травні російська армія відступила з-під Києва та Харкова. Однак обидва міста, зокрема Харків, надалі обстрілювані.
Професор Анджей Гіль вважає, що ключова проблема України — це питання не так суто мілітарні, як політичні. Більшість країн світу залишається байдужою щодо цієї російської агресії. «Відчуття, що Україна несе велетенський тягар і їй загрожує самотність, дедалі більша з кожним днем конфлікту, — виправдане», — так оцінює політолог із ЛКУ. Професор Гіль визнає, що навіть у Польщі люди вже призвичаїлися до інформацій про війну в Україні. «Світ дуже швидко втомлюється від різноманітних повідомлень. (…) Ми прокидаємося і засинаємо з цим, не усвідомлюючи, що десь там гинуть люди, що десь там нищиться суспільство», — сказав політолог для Family News Service. На переконання професора, особливо суспільства африканських, південноамериканських та частини азійських країн уже сприймають Україну як де-факто західну державу — державу Заходу, який у країнах Півдня зненавиджений зокрема за спадок колоніалізму чи епох невільництва. «Багатьом державам байдуже, звідки прийде зерно: чи це буде збіжжя з теренів України, чи з територій, захоплених окупаційними військами, — аби лиш воно прийшло і за розумною ціною. На жаль, Україна стикається з такою дійсністю, з закам’янілими міфами і наративами», — каже професор Гіль. У багатьох країнах світу, визнає політолог, російський наратив про боротьбу з неонацистами а українським націоналізмом упав у добрий ґрунт.
Малин після обстрілу. Фото: приватний архів
Професор також оцінює росіян як сторону, що перемагає на сьогодні, якщо брати на увазі ситуацію на фронті. «Нехай нам не заступають очі ті показні акції в Криму чи в інших частинах окупованої України. На жаль, російська армія крок за кроком просувається на захід. Іще недавно ми говорили про Попасну чи Лисичанськ, а тепер говоримо про Бахмут. Це не дуже великі перемоги, але вони є, хоч і куплені величезною ціною», — сказав викладач ЛКУ. Хоча міф про «другу армію світу» розкрито, однак росія надалі має у своєму розпорядженні величезні резерви та воєнні засоби. «Може, тут біблійна асоціація з битвою Давида і Голіафа не до кінця буде правильною (…) якщо Захід не почне сильніше підтримувати Україну, то все може закінчитися насправді погано», — застерігає політолог.
Професор Гіль дивується також думкам політиків та аналітиків, переконаних у тому, що конфлікт повинен закінчитися, але фіналом обов’язково буде поразка України. Політолог не погоджується також із твердженнями, що росія зважиться напасти на країни НАТО. «Росія не зможе піти на ескалацію, маючи реальні проблеми (…) це якась помилка в мисленні. Є єдина нагода за останні кількасот років, коли ця держава може бути знищена, в сенсі — позбавлена будь-якої потуги політичної та насамперед мілітарної. І ми, як той Захід, кажемо — ні, ми боїмося, атом, не атом… Не буде іншої такої нагоди. Якщо ми залишимо Україну саму на себе, то наступними станемо ми самі».
Буча. Фото: приватний архів
Співрозмовник Family News Service прокоментував також позицію Польщі стосовно війни в Україні. Польща, зазначив він, це не фронтова держава, а тил для фронту. «Без України немає Польщі. Можливо, буде якийсь рівень бідності; може, найближчими роками ми не зможемо розвиватися так, як могли би розвиватися, бо треба надавати цю допомогу, — але війна там, ми не страждаємо від війни. Ми й не уявляємо, що там насправді відбувається. Ми повинні зробити все, як суспільство, щоб Україна перемогла, а принаймні щоб не зазнала вражаючої поразки», — зазначив професор Гіль. Водночас він визнав, що нині твориться певна нова якість у польсько-українських відносинах. Це вимагає відповіді на запитання, чи Польща хоче бути «відбитком Заходу», а чи вона хоче відігравати ширшу роль на Сході, заповнюючи простір між цими кордонами то росією. «Ми можемо дуже багато. Ми не мусимо бути тінями Заходу, можемо бути кимсь насправді цінним для людей на Сході — за умови, що будемо цього прагнути і старатися якось це зробити: перекувати цей суспільний капітал у політичний», — зазначив професор Анджей Гіль. За його оцінками, польсько-українське зближення може зробити так, що обшир між Німеччиною та Росією буде обжитий завдяки мешканцям цього регіону. «Це не сфера стискання, а сфера добробуту і майбуття. Так я це уявляю», — підсумував викладач Люблінського католицького університету.
Переклад CREDO за: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
