Війна має не лише видимі та очевидні наслідки, такі як смерть і руйнування, але також і ті, що не одразу помітні й не завжди очевидні. Війна руйнує людей ізсередини, травмуючи всіх без винятку — а найбільше учасників бойових дій та членів їхніх сімей.
Посттравматичний стресовий розлад уже більше не асоціюється з американськими фільмами про якусь далеку війну. Проблема психологічної реабілітації ветеранів стала близькою українцям від 2014 року, а від лютого 2022 року загострилася ще більше і вимагає розв’язання. Саме тому дедалі більшає ініціатив, спрямованих на турботу про психологічні потреби тих, хто постраждав від війни в Україні. Католицька Церква не стоїть осторонь: вона піклується не лише про духовне відновлення військових, але й активно долучається до їхньої психологічної реабілітації, запрошуючи до співпраці фахівців у галузі ментального здоров’я. Католицькі організації та парафії створюють різноманітні проєкти з відновлення метального і духовного здоров’я ветеранів, роблячи усе можливе, щоб допомоги постраждалим.
Один із таких проєктів втілюють Лицарі Колумба в Україні: реабілітаційно-терапевтичний тренінг для військових ветеранів. Цей свого роду вишкіл із надання першої психологічної допомоги бійцям, а також духовної, психологічної та фізичної реабілітації учасників російсько-української війни ініціювала Івано-Франківська Рада Лицарів Колумба ім. Андрея Шептицького. Тренінги в межах цього проєкту спрямовані на підвищення обізнаності у питаннях першої психологічної допомоги, а також на адаптацію ветеранів у цивільному житті, особливо на зміцнення та відновлення стосунків у сім’ї, налагодження порозуміння між чоловіком, який має досвід війни (і, можливо, полону) та дружиною, яка чекала на свого чоловіка, але натомість повернувся незнайомець.
Регіональний делегат Мирослав Мазур з Івано-Франківської Ради Лицарів Колумба, один з ініціаторів цієї програми реабілітації ветеранів, розповів для СREDO, як постала ідея саме такої форми реабілітаційного курсу, а також у чому його суть і мета:
— Для членів Ордену Лицарів Колумба фундаментом є міцна християнська католицька родина. Сім’я — це наріжний камінь нашої діяльності. Коли у 2014 році почалася війна, ми ще не мали такого досвіду і не знали, до чого готуватися; але коли через рік-півтора почали повертатися бійці, які весь цей час були на передовій, то ми побачили, що у них є проблеми в цивільному житті, особливо в сім’ях. Тоді ми почали думати, як можемо допомогти це вирішити. Один із наших братів-лицарів, Ігор Тодорів, психотерапевт, дуже активно включився у процес розробки програми. Так від ідеї ми перейшли до конкретних дій, адже поранення, отримані на війні, заживають, але є травми, яких не видно, проте наслідки цих травм відчувають усі члени сім’ї ветерана й він сам: йому погано, але що із цим робити — він не знає.
Першу таку реабілітаційну сесію команда психологів провела 2015 року. Тоді її профінансували самі Лицарі Колумба, організувавши збірки по всіх українських Радах. На наступні сесії кошти виділила Івано-Франківська обласна рада за сприяння Спілки ветеранів. Проєкт успішно діяв протягом двох років, але через брак фінансування призупинив діяльність. Із початком повномасштабного вторгнення масштаби проблеми збільшилися: ветеранів з ПТСР стало в рази більше, а отже, збільшиться кількість конфліктів у сім’ях, зросте рівень насильства, тривожності, будуть проблеми з алкоголем, труднощі з працевлаштуванням і багато іншого, чому можна і треба запобігати. Тож Лицарі Колумба вирішили поновити свій проєкт. І знову першу реабілітаційну сесію фінансово підтримали брати-лицарі, цього разу зі США. Та, як зазначають організатори, це кошти лише на початок, а щоби продовжувати — потрібна тривала фінансова підтримка.
— Ми врахували свій попередній досвід; наші психологи здобули нові знання й інструменти у царині роботи з воєнною травмою і вдосконалили програму, за якою відбувається реабілітація та вишкіл із надання першої психологічної допомоги. Ми не просто допомагаємо цим людям подолати ПТСР: ми їх вчимо, як допомогти своїм побратимам, які не потрапили на тренінг, але були чи є на війні. Це дуже важливо, бо до кожного бійця не приставиш психолога; але побратим, який завжди поруч, цілком може розпізнати, що відбувається, і допомогти порадою, надати правильну підтримку. Для складніших випадків є психотерапевти і психологи, — підсумовує Мирослав Мазур.
Проєкт розробили і займаються його втіленням фахівці дуже високого рівня, які пройшли спеціальну підготовку та навчалися у спеціалістів із воєнних травм у країнах з досвідом війни, таких як Ізраїль. Для кожної групи терапевтично-реабілітаційна сесія відбувається у три етапи, кожний з яких триває три-чотири дні; далі йде перерва на два тижні. На цей час учасники отримують «домашнє завдання», і потім наставники перевіряють, як вони з ним упоралися: проводиться анкетування, яке допомагає також відкоригувати план зустрічей, підлаштуватися під потреби конкретної групи.
Пан Ігор Тодорів, доцент кафедри психіатрії Івано-Франківського Національного медичного університету, один із розробників програми реабілітації, пояснює, що після тривалого перебування у зоні воєнний дій, а також після полону, люди часто переорієнтовують свої цінності і їхнє бачення світу кардинально змінюється; тож їм потрібна допомога, щоб ці зміни зробити корисними у цивільному житті й налагодити спілкування з близькими:
— Можна фізично прийти з війни, але так ніколи і не повернутися з неї психологічно. А це тягне за собою втрату соціальних зв’язків у цивільному житті: втрата сім’ї, друзів, проблеми на роботі — якщо її вдається знайти, і труднощі з тим, щоб її втримати. Світ ветерана чорно-білий. Іноді стрес досягає такої сили, що людина починає зловживати алкоголем. Не варто плутати це з алкоголізмом. Людина пиячить, щоб заглушити негативні емоції, з якими не може впоратися, і спогади тих жахливих подій. Звісно, замість того, щоби пити, краще звернутися по допомогу до психолога чи психотерапевта, — але до цього теж треба дозріти. Ветерани часто мають упередження щодо терапії, бо плутають психіатрів і психологів, але вони не мають психічних захворювань. Тож нам треба також проводити роз’яснювальні роботи, поширювати інформацію, щоб люди не боялися до нас звертатися.
Психологічна реабілітація військових у багатьох країнах є обов’язковою і має дві фази: активну, що триває рік, і пасивну, що триває протягом усього життя. Про це дбають на державному рівні, адже суспільство, яке дбає про своїх ветеранів, отримує завдяки цьому активних членів громади, які вміють правильно використати свій новий, чорно-білий погляд на світ, включаючись у політичні процеси та життя загалом. Є дослідження, які кажуть, що у країнах, де була війна, спостерігається швидкий прогрес в економіці, політиці та інших сферах. Це стається тому, що ветерани займають активну позицію у суспільстві. А країни, в яких президент воював, мають значно кращі показники розвитку демократії. Але щоб це працювало саме так — ветеранам потрібно допомогти повернутися з війни психологічно. І першим місцем їхнього «повернення» є їхня сім’я.
— Треба розуміти, що ми не повернемо дружинам їхніх чоловіків такими, якими вони були до війни. Але ми навчимо дружин розуміти своїх чоловіків такими, якими вони стали. І навчимо чоловіків спілкуватися зі своїми дружинами, будувати довіру, пояснювати свій стан. Насправді ветерани дуже цінують — зараз, як ніколи раніше — свою сім’ю, можливість побути з дітьми, час із дружиною. Усе, що було важливим раніше, зараз для них втратило цінність. А те, що сприймалось як належне, зараз високо цінується. Тож наше завдання, як психотерапевтів, — навчити їх функціонувати у цьому новому для них житті, не травмуватися ще більше об нерозуміння оточуючих, не травмувати своїм досвідом близьких, а використати його на користь громади і суспільства. І цієї активної позиції ми також їх тут навчаємо, — каже п. Ігор Тодорів.
Пані Наталя Чаплинська, сімейний системний психотерапевт, психолог, тренер-експерт від ООН в Україні з протидії насильству в сім’ї, теж належить до групи фахівців, які розробляли програму реабілітації ветеранів, і працює в команді, що проводить тренінги. Пані Наталя глибоко переконана, що допомога ветеранам буде значно ефективнішою, якщо дружини будуть залучені у реабілітаційний процес:
— Ми два роки працювали з ветеранами та їхніми дружинами. Наш курс пройшли 102 сім’ї — і лише дві розлучилися. Це дуже добрий показник ефективності розробленої нами програми. Крім того, люди, які пройшли наш тренінг, стають нашою «живою рекламою»: вони діляться враженнями зі своїми побратимами, розповідають про ефекти, демонструють власним прикладом, що наш тренінг — дієвий. Тож коли з’явилася можливість відновити наш проєкт, я шалено зраділа. І не лише я. У цій групі є пара, яка проходила курс у 2015 році. Він їм дуже допоміг і вони захотіли приїхати, щоб поділитися тим, як цей тренінг змінив їхнє життя, і ми запросили їх сюди.
Багато дружин зізналися, що не так собі уявляли цей час із нами. Вони думали, що поки їхні чоловіки будуть на терапії та реабілітації, вони відпочиватимуть. А зараз сидять разом із чоловіками на тренінгах і працюють. Ми хочемо навчити дружину розуміти чоловіка, який відтепер живе з війною в голові. Чоловікові треба знову навчитися довіряти дружині, будувати порозуміння між їхніми відмінними — через війну — світами; а дружинам треба навчитися приймати ці зміни і жити з ними. Жити добре, щасливо, якісно. Це можливо; і ми їм із цим допомагаємо. Дуже хочеться, щоби цей проєкт не завмер через нестачу коштів, бо він надзвичайно потрібний. Війна затягується, ветеранів дедалі більшає, проблем і трагедій теж буде більше — це лише питання часу. Але принаймні частині цих проблем можна запобігти, а ще якусь частину можна розв’язати.
Важливою складовою програми реабілітації ветеранів є духовне зцілення, і саме тому в команді є є священник. Отець Юрій Козловський, викладач УКУ, є духівником у цьому проєкті і має особливе завдання:
— У США статистика суїцидів серед ветеранів війни у В’єтнамі становить 50%, і це вражаюча цифра. Коли п. Ігор Тодорів озвучив нам це, ми вирішили, що маємо обов’язково зробити щось, щоб не допустити такого рівня самогубств серед наших ветеранів. І ми почали розробляти програму, яку зараз успішно втілюємо. Вона спрямована на реінтеграцію ветеранів у сім’ю, суспільство, а також на стабілізацію їхнього духовного та психологічного стану.
Я здійснюю духовний супровід ветеранів під час цих реабілітаційних сесій і можу сказати: те, що ми називаємо психологічними проблемами, є також і проблемами духовними. Участь у війні залишає свій відбиток. Духовна проблема у своїй суті є віддаленістю від Бога. Людина не відчуває близькості Бога. Багатьом людям у звичайних обставинах це відчуття близькості й не потрібне. Але в ситуації надзвичайного стресу, моральних дилем, участі у війні, коли людина стає свідком зла, смерті, — у неї з’являється духовна рана. Специфіка цієї рани в тому, що вона переходить на стосунки з іншими. Відтак у нас із психологами спільні цілі, завдання і навіть методики. Відмінність лише у тому, що духівник допомагає зцілити стосунки людини з Богом. І часто буває так, що саме зцілення стосунків із Богом допомагає налагоджувати стосунки з людьми. Тому так важливо долучити до того, що роблять психологи, ще й молитву та сповідь: бо саме сповідь вчить людину — яка сумнівається в тому, чи Бог її любить такою, якою вона стала на цій війні, — приймати прощення і самій прощати. Це дуже важливо для зцілення.
Фото: Віта Якубовська, Андрій Горб
фінансово.
Щиро дякуємо!
