Отож нехай нашою найпершою битвою буде панування над шлунком. Другу битву ми будемо вести з…
Вибірка з твору св. Йоана Касіяна про аскетизм.
1.Насамперед мусимо сказати про панування над шлунком, яке супротивне обжерству, і про те, як постувати, а також про якість і кількість їжі. А розкажемо це не самі від себе, але те, що довідалися від святих Отців. А вони не переказали єдиного правила посту ані єдиного способу споживання їжі, ані єдиної міри, бо не всі мають однакову силу, чи то через вік, чи то через неміч, або ще через слабку тілобудову. Натомість переказали вони одну для всіх мету: уникати надмірності й сторонитися ситості шлунку. Вони визнали щоденний піст більш корисним і більш сприятливим для чистоти, аніж простий піст, що триває три або чотири дні або й до тижня; тому що — казали — той, хто без міри подовжує піст, не раз понад міру користувався їжею. Внаслідок цього тіло, через надмірне утримування від їжі, отак ось стає виснаженим і менш охочим до духовного служіння, й отак ось, обтяжене надмірністю їжі, викликає в душі зневіру і розслабленість.
2.Споживання їжі в міру і з розумом має свою участь у підтримуванні тіла в доброму стані й не стоїть святості на заваді. Точна, переказана Отцями вказівка і правило щодо панування над шлунком, — така, щоби той, хто споживає якусь їжу, зупинився ще тоді, коли він голодний, а не чекав, аж відчує пересичення. Апостол, кажучи: «не дбайте про тіло задля похотей» [Рим 13,14б. — Прим. пер.], не утримувався від того, що доконечне для підтримки життя, а забороняв клопотатися про пошуки задоволень. У будь-якому разі, якщо йдеться про досконалу чистоту душі, то саме тільки утримування від страв не зробить її сильною, якщо це не супроводжуватиметься рештою чеснот. А отже: набагато більше нам корисна скромність, через послух у праці та приборкання тіла. Утримування від жадібності — не тільки не мати матеріальних благ, але й не прагнути ними володіти — провадить до чистоти душі. Утримування від гніву, пригнічення, пихи — все це сприяє загальній чистоті душі, тоді як часткова чистота душі осягається поміркованістю, пануванню над собою і постом. Бо не є можливим, щоби хтось із заповненим шлунком міг у згоді з розумом побороти духа нечистоти. Отож нехай нашою першою битвою буде панування над шлунком та впокорення тіла не тільки постами, але також безсонними чуваннями, працею, читанням Писань, приведенням серця у страх перед геєною та прагнення царства небесного.
3.Наша друга битва точиться з духом розпусти і тілесним пожаданням — тим пожаданням, що починає непокоїти людину з наймолодших літ. Велика і тяжка це боротьба, а битви мають двоїстий характер, через те що інші вади ведуть борню виключно в душі, а ця розпочала битву подвійну — в душі і в тілі. А з цієї рації треба взятися і до подвійної боротьби. Бо сам по собі піст тілесний не може зробити так, що виникне досконала стриманість і справжня чистота, якщо не буде скрушеного серця, ревної молитви до Бога, безперервної медитації над Писанням, труду і праці рук — саме ці речі можуть противитися мінливим поривам душі й відвести її від ганебних образів. Передусім, однак, цьому служить смирення душі, без нього бо ніхто не буде спроможний затріумфувати ані над розпустою, ані над іншими духами.
4.Пристрасть жадібності підставою має не природні моменти, а всього лиш дуже поганий і помилковий вибір.
Бо коли ця хвороба допаде душу літеплу, позбавлену віри і на початку шляху відречення від світу, тоді вона підказує їй нібито слушні й розсудливі причини зберегти щось із того, що вже здобуте. Вона накреслює в умі образ довгої старості й немочі тіла, а також нашіптує, що речей, наданих спільнотою для вжитку, не вистачить для прожитку не лише хворого, а й навіть здорового; що не тільки немає належного піклування про хворих, але вони взагалі занедбані; і що коли не маєш прихованого золота, то помреш жалюгідним. І зрештою підказує, що людина не буде спроможною надовго залишитися в монастирі через тягар праці та суворість отця-настоятеля. А коли такими уявами задурить розум, щоб він заховав хоч один динарій, — тоді переконує його, щоби також потай від абата зберігав і плоди своєї праці, завдяки чому зможе збільшити кількість найпотрібнішого для себе срібла. Зрештою, обманює такого нещасного неясними обітницями, обіцяючи йому зиск від своєї праці, а завдяки цьому — також і відпочинок та відсутність клопотів. І, отримавши бачення повного зиску, [такий монах] не помічає другої сторони: ані божевілля гніву, якщо йому трапиться колись зазнати втрати, ані мороку пригнічення, коли він розчарується в котрійсь із надій на користь; але як для інших шлунок є богом, так для нього ним стає золото. Тому блаженний Апостол, усвідомлюючи це, назвав жадібність не тільки коренем усілякого зла, але також ідолопоклонництвом.
Читайте також:
8 видів злих думок
5.Отож треба з повною ревністю вирвати з нашої душі корінь усілякого зла, яким є жадібність, безпомилково знаючи, що як залишиться корінь — то легко з’являться паростки. Натомість тяжко цю чесноту осягнути, якщо життя не провадиш у спільноті — бо в ній ми не турбуємося про потреби навіть якнайбільш необхідні [кожен зокрема]. Маючи перед очима засудження Ананія і Сапфіри, здригнімося від думки залишити собі щось, що колись мав.
6.Наша четверта битва відбувається з духом гніву. І треба, щоб ми, заодно з Богом, позбулися його смертоносної отрути в глибині нашої душі. Оскільки коли цей дух чигає в нашому серці й засліплює очі серця незрозумілими розладами, то ми не можемо ані набути здатність розрізняти корисне й некорисне, ані здобути поняття про духовне розпізнання, ані втілити в учинки добрий намір, ані насправді стати учасниками життя, та й розум наш не стане здатним прийняти Боже та істинне світло.
Читайте також:
Як проявляти гнів під час війни. Спробуйте лихослівні псалми!
7.Тільки тоді ми використовуємо рвучкість гніву згідно з природою, коли скеровуємо її імпульси проти думок пожадливих і спраглих розкошів. Так нас учить Пророк, кажучи: «Гнівайтеся, але не грішіть» [Еф 4,26. — Прим. пер.], тобто: скеровуйте гнів проти власних пристрастей і негідних думок, а також не грішіть виконанням того, що вони вам підказують. Цю думку чітко підтверджує те, що далі сказано: за те, що говорите — каже — у ваших серцях, пройміться жалем на ваших ложах. Це значить: коли до вашого серця прийдуть низькі думки — виганяйте їх гнівом на них; а після їх вигнання буде так, немовби ви знайшли спокій на ложі душі своєї — тож тоді жалійте [про негідні думки в серці], заради вашого навернення.
8.Я бо пам’ятаю, як тоді, коли перебував у пустелі, загорівся гнівом, скерованим на тростину для писання, — була то надто груба, то надто тонка. А потім ще на дерево: я хотів його нарубати і не був спроможний зробити це швидко. Або ще на кремінь, коли не одразу викресав вогонь, хоча старався ним його викресати. Я так зріс у гніві, що скеровував його також і на предмети, позбавлені почуттів. Отож якщо прагнемо отримати Боже благословення, то повинні, як сказано, запобігати гнівові не тільки в діях, але також у розумі. Тому що панувати над вустами в мить гнівливості і не вигукувати безумних слів — не так корисно, як очищувати серце від мстивості та не скеровувати злі думки у своєму умі проти брата свого. Євангельська бо наука радить позбуватися кореня гріхів, а не тільки плодів його, оскільки, якщо усунути корінь насильства з нашого серця, то в учинках наших не буде жодної ненависті та жодної заздрості. Сказано, то той убивця, хто ненавидить брата свого, бо убиває його в умі своєму ненависним до нього ставленням.
Читайте також:
Чому немає сенсу вирішувати не злитися?
9.Наша п’ята битва точиться з духом смутку, який, кидаючи тінь на душу, перешкоджає їй в усякому духовному спогляданні та утримує її від усякого доброго діяння. Коли цей злий дух ухопить душу і всю її затьмарить, то не дає їй охоче перебувати в молитві ані бути витривалим у читанні святих текстів із користю для себе, ані також не дозволяє людині бути лагідною і чутливою до братів. Він викликає ненависть щодо всіх буденних занять і самої обітниці життя. Одним словом, смуток, зруйнувавши всі спасительні рішення душі та її міць, а також ослабивши витривалість, робить так, що вона стає немовби позбавлена чуттів і паралізована, скута думкою-сумнівом. Тому, якщо наша мета — боротися в духовній битві й разом із Богом перемогти цього нечистого духа, оберігаймо з усією пильністю наше серце від духа смутку. Бо так, як міль пожирає плащ, а черви — деревину, так і смуток пожирає людську душу. Він намовляє уникати всіляких зустрічей і не дозволяє приймати слова поради від справжніх друзів, ані також не дозволяє уділяти їм корисну чи мирну відповідь; але, огорнувши всю душу, наповнює її гіркотою і зневірою. Окрім того, намовляє її втікати від людей, бо вони нібито стають причиною її неспокою. І не дозволяє їй розпізнати, що то не назовні, але всередині криється хвороба.
10.Передусім же належить боротися з духом смутку, який приносить сумнів у душу, щоб ми могли відсторонити його від нашого серця. То він не дозволив Каїнові відчути скруху після братовбивства ані Юді — після того, як він зрадив Господа. Практикуймо лише такий смуток, що полягає у сокрушенні грішників і постає разом із доброю надією. Про такий бо сказав Апостол: «Смуток задля Бога чинить спасенне каяття» [2 Кор 7,10. — Прим. пер.], оскільки згідною з волею Бога смуток, який утримує душу в прагненні навернутися, має спільність із радістю. З цієї причини він робить так, що людина стає слухняною та охочою до всілякої доброї діяльності, доступною, смиренною, лагідною, співчутливою, зносить кожний добрий труд і падіння, як то у згоді з Божою волею стається. Зрештою, завдяки цьому пізнаєш плоди Святого Духа, тобто радість, любов, терпеливість, доброту, віру, панування над собою. Натомість інакший смуток пізнаємо за плодами того злого духа, а ними є зневіра, брак витримки, різкість, ненависть, сварливість, зволікання з молитвою. Цього смутку ми повинні уникати, так само як розпусти, жадібності, гнівливості та інших пристрастей. А лікується це молитвою, покладеною в Бозі надією, практикуванням Божик наук і перебуванням із побожними людьми.
11.Наша шоста битва точиться з духом ацедії (зневіри), що пов’язаний із духом смутку й діє разом із ним. А це дух страхітливий і могутній, і завжди монахам ворожий. Нападає він на монаха о годині шостій, викликаючи в нього слабкість і дрож, і робить так, що постає в ньому ненависть до самого місця, до братів, що з ним перебувають, до всіх справ і до самого читання Божих Писань. Підказує йому також думки про переселення, бо ж якщо не віддалиться він в інші краї, то всі його зусилля і час нібито виявляться даремними. А до цього всього ще викликає в ньому близько шостої години голод, який би на нього не напав і після триденного посту, найдовшої дороги чи найтяжчому зусиллі. Потім підказує йому думку, що жодним іншим способом не зможе він позбутися своєї хвороби і тягаря, як тільки частим подорожуванням та провідуванням братів, нібито заради допомоги та доглядання хворих. А якщо не вдається [духові] зманити монаха цими засобами, то тоді, зануривши його у найтяжчий сон, дух цей стає ще більше гнівливим і сильним.
12.Добрим буде згадати і слово найвідомішого з‑посеред Отців, авви Мойсея, яке він виголосив до мене. Коли бо я недовгий час сидів собі в пустельні, то непокоїла мене ацедія. Звернувся до нього і сказав, що непокоїла мене вчора зневіра і я вельми виснажений, і допіру тоді від неї звільнився, як вийшов із пустельні й звернувся до авви Павла. Авва Мойсей відказав мені на це, мовлячи так: «Будь відважний! Ти не звільнився від неї, але ще більше їй віддався і став її невільником. Знай бо, що ще тяжче тебе, як утікача, вона поборюватиме, якщо віднині не старатимешся її здолати витривалістю, молитвою і працею рук твоїх».
Читайте також:
Як жити в чистоті? Поради духовного вчителя
13.Наша сьома битва точиться з духом марноти. Багатовимірна і вельми тонка ця пристрасть, і нескоро вдасться її розпізнати, якщо не був нею випробуваний! Бо атаки інших пристрастей — цілком очевидні, й тому легше з ними стати до боротьби, оскільки душа розпізнала ворога і швидко нищить його, відкинувши і молячись. Тим же часом зло марноти — через те, що, як згадано, є багатогранним, — виявляється важко побороти, бо воно є у кожній діяльності: у мові, думці й мовчанні, у праці й безсонному чуванні, в постах, у молитві, в читанні, у тиші й терпеливості. З усіх цих сторін пробує [дух] стріляти у воїна Христового. А якщо не може когось звести на манівці марноти багатством одягу, то старається такого випробовувати простим вбранням. Якщо не зумів возвеличити його почестями — штовхає у безумство зношення гаданого браку почестей. А того, кого не може переконати красномовством до буття марнослівним, того — нібито втихомиреного — знуджує мовчанням. А кого не зуміє ослабити щедрою їжею, того ослабить постами, відбутими задля здобуття похвали. Одним словом: кожна праця, кожне заняття надасть цьому нечистому демонові нагоду для битви.
14.Наша восьма битва триває з духом пихи. А цей — найбільш обтяжливий і жорстокіший за всіх попередніх. Перемагає він насамперед досконалих і старається зруйнувати тих, хто вже майже зійшов на вершину чеснот. Як заразна і згубна хвороба нищить не один член тіла, але його повністю, так пиха нищить не одну частину душі, але її цілу. Кожна інша пристрасть, якщо допадає душу, — б’ється з тією чеснотою, які їй протиставна; частково затемнює душу і її вражає. Тоді як згуба пихи затьмарює всю душу і призводить до остаточного її падіння. Щоб нам якомога точніше зрозуміти це питання, пригляньмося до нього ось у такий спосіб. Обжерство старається знищити стриманість, гнів — лагідність, а інші форми зла — ворожі їм чесноти. Натомість зло пихи, коли запанує над нещасною душею як найлютіший тиран, який захопив владу над великим і могутнім містом, руйнує його повністю і розвалює аж до фундаментів. А свідченням цього є той ангел, який через пиху впав із неба. Той, котрий створений Богом, оздоблений усілякою чеснотою і мудрістю, вирішив приписати це не благодаті Божій, а своїй власній натурі.
Уривок із твору «Філокалія, том 1». Тинець, Видавництво бенедиктинців.
фінансово.
Щиро дякуємо!
