Кулінарний блог: імбирне печиво

Відколи світ перетворився на глобальне село — грудень для нас пахне не лише мандаринками, але й пряним (або, як ми звикли, імбирним) печивом.

Ці, без перебільшення — казкові, однак зовсім не складні у приготуванні ласощі впевнено посіли місце у списку традиційної для нас різдвяної випічки і не планують поступатися позиціями.

І це чудово, адже, на відміну від складних у виконанні рецептів із дріжджовим тістом, цей можна сміливо довірити новачкам та дітям — і бути впевненими, що все вдасться!

Історія використання меду й прянощів у кондитерських виробах сягає сивої давнини, а якщо бути точним, то часів Римської імперії. Насправді немає однієї та історично достовірної версії походження цього виду випічки. Та достеменно відомо, що навіть у книзі рецептів «De re coquinaria libri decem» відомого на той час автора кулінарних книг Марка Ґавія Апіція, який жив у І ст. після Різдва Христового, є рецепт пряника-медівника з перцем — дуже схожий за складниками на те, що ми називаємо пряним, або імбирним печивом. Проте занепад Римської імперії призупинив поширення гастрономічної культури римських патриціїв. Аж до часів Хрестових походів — бо саме тоді учасники кампаній почали завозити в Європу східні прянощі й рецепти римської кухні.

Тож так, першими в Європі випічку з прянощами почали готувати… монахи. Згодом цю смачну традицію підхопили пекарі, змагаючись між собою у вдосконаленні рецептури. Та, мабуть, ніхто так не посприяв розвитку «кар’єри» імбирного пряника, як це зробили свого часу казкарі брати Грімми у казці «Ґензель та Ґретель»! Відколи у 1812 році з’явився на світ опис пряникового будиночка з віконечками із льодяників — світ на Різдво пахне імбирним печивом, адже мало не в кожній пекарні та домашній кухні відбуваються спроби створити свою власну, неповторну хатинку з імбирного печива й цукрової глазурі.

Та не будиночком єдиним, як то кажуть! Не останнє місце у рейтингу популярності ще з XVI ст. займає імбирний чоловічок. Цілком правдоподібною є версія, що своєю появою на світ він завдячує англійській королеві Єлизаветі І Тюдор, яка любила дарувати ці пряники своїм гостям та придворним. Пліткарі подейкували, що деякі з‑поміж цих чоловічків були дуже схожими на високоповажних гостей королеви — такі собі медові карикатури. Але це лише плітки…або ні. Вже згодом з’явилися казки про пригоди Імбирного чоловічка, які сюжетом нагадують казку про Колобка. А на пік популярності Імбирний чоловічок зійшов після «зйомок» в анімаційному фільмі «Шрек».

Сьогодні випікання імбирного печива стало для нас не лише символом Різдвяних свят, але й чудовим способом весело та з користю провести час разом із дітьми чи друзями, в затишній атмосфері кухні, розповідаючи історії зі свого дитинства, ділячись мріями та сподіваннями. А під час Адвенту випікання імбирного печива може стати також втіленням вашої постанови робити добро — адже ці ласощі можна через волонтерів переказати нашим військовим або занести пораненим у шпиталь, чи продати на шкільному ярмарку, а кошти задонатити на ЗСУ.

Отже, до справи! Ділюся від серця перевіреним та випробуваним переписом смачного й ароматного печива, який стане родинним і буде передаватись, як скарб, із покоління в покоління. Обіцяю!

550 г борошна
300 г меду (печиво на штучному меді зм’якне швидше, ніж на натуральному)
100 г цукру-пудри
120 г масла
1 велике яйце
2 ч. л. порошку до печива
30–40 г суміші до пряного печива (Kamis), або змішати самостійно по 10 г таких спецій, як імбир мелений сухий, аніс зірчастий, корицю, кардамон, і по 5 г гвоздики та духмяного перцю.
1 ч. л. какао (за бажанням — це для кольору)

Усі складники мають бути кімнатної температури. Спершу треба в емальованому посуді розтопити до однорідної маси мед і масло. Вистудити й перелити у миску з підготованими сухими інгредієнтами: борошно вимішати з розпушувачем, додати прянощі, цукор-пудру й какао. Тоді збити яйце і спершу виделкою, а тоді вже руками ретельно вимісити. Тісто буде липке, але так і має бути. Можна відставити у холодильник на 10-15 хв (або на довше), тоді з ним легше буде мати справу при розкачуванні та витинанні.

Випікати при температурі 180 ^С від 8 до 13 хв. Час залежить від товщини печива. Особливість саме цього печива у тому, що воно робиться твердим після того, як вистигне. Тож його варто сховати в коробочку, яка щільно закривається, і потримати до Різдва. Так печиво зм’якне і буде ідеальним. Напередодні вживання його також можна прикрасити, використовуючи для цього цукрову глазур.

Якщо плануєте прикрасити печивом ялинку, тоді дірочку для нитки чи стрічки варто зробити перед випіканням за допомогою пластикової соломинки для напоїв.

Можна також зробити печиво з «вітражним віконечком». Для цього треба вирізати у печиві отвір, насипати туди потовчених льодяників (з гіркою) та випікати на силіконовому килимку або на пергаменті. Щоб льодяники розтопилися, потрібно збільшити час випікання на 2‑3 хв. Такі печивка треба перекладати з дека лише після того, як вони вистигнуть.

Насолоджуйтеся процесом та надихайте інших творити маленькі дива простим і доступним способом! Плідного усім нам Адвенту.