Ватиканіст і журналіст-аналітик Андреа Ґальярдуччі ділиться своїми роздумами про те, яким може бути наступний конклав у світлі понтифікату Папи Франциска — зокрема, його діяльності протягом минулого року, — і вказує на роль, яку у цьому зіграло призначення кардинала Фернандеса префектом Дикастерію віровчення.
Відлуння вибуху, який пролунав наприкінці 2023 року, продовжуватиме викликати сум’яття і у 2024-му. Я маю на увазі «ранній різдвяний подарунок» від Папи Франциска, вручений через нового префекта Дикастерію віровчення Віктора Мануеля «Тучо» Фернандеса.
Декларація «Fiducia supplicans» Дикастерію віровчення пропонує ідею «неритуального» благословення пар, що перебувають у «неврегульованих союзах» (тобто розлучених, що співмешкають з іншими партнерами, або ж повторно одружених цивільним шлюбом), або одностатевих пар. Документ наполягає, що шлюб залишається союзом між чоловіком і жінкою, відкритими для життя, і що не можна благословляти нерегулярні чи одностатеві союзи як такі. Автор «Fiducia supplicans» натомість наполягає на «креативному» способі уділення благословення, щоби не відмовляти у пастирському супроводі тим, хто шукає благодаті.
Реакція на документ була різною: від ентузіазму і теплого сприйняття — до прохолодного ставлення і аж до повного неприйняття. Мова документа була розпливчастою і неточною, залишаючи простір для багатьох тлумачень. Тому різні єпископські конференції в Африці, а також УГКЦ і РКЦ в Україні, як і єпископи Угорщини, вирішили уточнити своїм вірним, що жодне благословення для гомосексуальних союзів не дозволяється. Вони зазначили, що можна благословляти окремих людей [а не пари], але це завжди було так, що було підтверджено у відповіді 2021 року доктринального відділу Ватикану, яка базувалася на документі про душпастирську опіку гомосексуалістів, опублікованому у 1986 році.
Коротко кажучи, виникла проблема з ясністю.
Будь-кому, хто очікує справді успішних зусиль у проясненні справи з боку верхівки, справді слід переосмислити речі у світлі динаміки гри: здається, робота Фернандеса полягає у тому, щоб бути головним заступником Папи у «створенні безладу» — hacer lìo, згідно з популярною крилатою фразою Папи. Це матиме широкі наслідки для наступного папського конклаву, який цілком може відбутися протягом наступних дванадцяти місяців.
Мабуть, не було жодної події, яка би таким руйнівним чином вплинула на понтифікат Папи Франциска, як призначення Фернандеса префектом Дикастерію віровчення. Друг і довірена особа людини, яка у 2013 році стала Папою Франциском, Фернандес — це не лише носій богословської думки свого керівника, але й один із мислителів, які її надихнули та сформували. Фернандес прибув до Рима з чіткою місією, одержаною від Папи у незвичайному мандатному листі, опублікованому у той самий день, коли було оголошено про його призначення: змінити профіль Дикастерію віровчення, порвати з минулим, щоби зробити обличчя Дикастерію більш «пастирським».
І Тучо не просто зробив це — він зробив це важкою рукою, зробивши Дикастерій видимим і галасливим, присутнім у медіа (навіть якщо лише у певних медіа) і змінивши деякі налаштування минулого.
Справа була не лише в тому, щоб поставити у центр тему «розпізнавання» — поки ми тут, варто згадати, що священники у пастирських окопах в усьому світі вже виконували роботу розпізнавання у кожному конкретному випадку, — а у тому, щоби нав’язувати бачення і робити це без будь-якої можливості для інших представити своє бачення.
Багато єпископів заперечували це, тоді як священники широкого спектру пастирської практики і богословських поглядів були збентежені, а миряни — шоковані тим, що здавалося як доктринальною, так і адміністративною надмірністю, вражаючою навіть для Папи і понтифікату, відомих такими проявами.
Кардинал Фернандес сприйняв це погано.
Він дав інтерв’ю іспанським газетам ABC та Diario, де поскаржився, що ті, хто говорять про гомосексуальні благословення, недобросовісні і не розуміють духу документа. Ці слова — ляпас витонченим теологам зі стану єпископів, Верховному архієпископу (фактично, патріарху) і принаймні одному кардиналу, який роз’яснив доктрину і документ.
Синодальність — модне слово у пошуках робочого визначення — має бути рушієм понтифікату Папи Франциска. Якщо ж єпископи чи навіть цілі єпископські конференції намагаються запропонувати свою точку зору з певних питань або не погоджуються з деякими доповненнями, папський провідний «синодаліст» оголошує їх недобросовісними.
Насправді словесна нестриманість кардинала Фернандеса певним чином відображає власні рішення і стиль управління Франциска протягом усього понтифікату. Рік, що минув, ознаменувався збільшенням законодавчих рішень Папи, який робить рішення і повноваження все централізованішими, зосереджуючи їх на собі. Торік відбулася реформа судової системи Ватикану, реформа основного закону Держави-міста Ватикан і реформа Папської теологічної академії.
За десять років понтифікату Папа Франциск 61 раз вибрав формат motu proprio, щоби реформувати те, що він хотів реформувати, тоді як у випадку з екологічним питанням він використав формат енцикліки, «Laudato Si’» — разом із «Laudate Deum», апостольським повчанням, «легшим» документом, який вимагає менш суворого дотримання і традиційно має менше «правил» — як для написання, так і для прочитання.
Протягом минулого року все прискорювалося і досягло карколомної швидкості разом із призначенням Фернандеса. Таким чином Папа Франциск офіційно поставив Латинську Америку — з її менталітетом та історією гаданої маргіналізації — у центр світу. Тож як активність Фернандеса має вплинути на загальне бачення понтифікату Франциска — актуальне питання не лише для ватиканістів, але й для Колегії кардиналів.
Наявні відповіді не сприяють створенню спокійного клімату. Серед тих, хто критикував «Fiducia supplicans», є і кардинали, введені у сан Папою Франциском, і тому вони, безсумнівно, лояльні Папі, однак критика [з їхнього боку] одразу тлумачиться як недобросовісність.
Дехто зауважує, що понтифікат Папи Франциска, з його документами та протиріччями, які містяться у документах, схожий на чорну діру. Зараз ми спостерігаємо крах понтифікату. Усе, що збудував Папа, ризикує бути роз’їденим зсередини через поведінку людей, яких він прикликав собі на допомогу.
Інтерв’ю Фернандеса у відповідь на критику «Fiducia supplicans» — це знак кардиналам, які підуть на конклав, не голосувати за кандидата з профілем, подібним до Берґольйо, а шукати натомість компетентного законодавця й адміністратора, який зможе вжити невеликих заходів щодо корекції курсу, уникаючи конфліктів з іншими єпископами та кардиналами.
Папа Франциск, зі свого боку, цілком може хотіти мати певний вплив на наступний конклав. Можливо, у 2024 році він дасть нам реформу правил конклаву — правду кажучи, про це багато говорили протягом певного часу, — але у кожному разі він, як міг, забезпечив проведення своїх церковних реформ, таких, якими вони є або мають бути.
Франциск зробив усе, що міг, щоб надати Церкві своєї подоби.
На початку нового року все свідчить про тривалу підготовку до майбутніх виборів Папи. Якщо це так, то наступний конклав буде суперечливим. Очікуйте сюрпризів.
Переклад CREDO за: Monday Vatican
фінансово.
Щиро дякуємо!
