Джордж Вайґель — публіцист, історик, мислитель і папський біограф, довгі роки займає чітку послідовну позицію підтримки України. 2013 року він особисто відвідав Львів, де взяв участь у презентації своєї книжки про Йоана Павла ІІ.
Свого часу Джордж Вайґель відкрито закликав РПЦ припинити поширювати брехню про УГКЦ, а після повномасштабного вторгнення став одним із перших, хто відверто заявив: метою російської війни в Україні є не що інше як геноцид. В ексклюзивному інтерв’ю для CREDO американський публіцист розповідає про своє бачення непорозумінь між Україною та Заходом, недоліків ватиканської політики і вразливості західного суспільства до російської пропаганди.
— Після десяти років локальної та двох років повномасштабної війни в Європі здається, що Захід і Католицька Церква втратили розуміння війни як теологічного й антропологічного явища. Твердження на цю тему часто більше нагадують дитяче видавання бажаного за дійсне, аніж серйозну оцінку справи. Як Ви вважаєте: Ватикан справді відмовився від тисячолітньої католицької доктрини про справедливу війну? Чи «більше неможливо» раціонально визначити, чи ця війна є справедливою?
— «Ватикан» є складним утворенням, тому важко сказати, що «Ватикан» думає. Беззаперечно те, що видатні католицькі чиновники найвищого рівня Святого Престолу не виказують особливого розуміння того, що таке традиція справедливої війни або чому вона залишається надзвичайно корисною для сучасного морального аналізу. Але варто розуміти, що Католицька Церква не може відмовитися від традиції справедливої війни, бо ця традиція вкорінена як в одкровенні, так і в розумі, і є постійно діючим методом морального аналізу, яким католики повинні послуговуватися в роздумах про війну та мир. Що стосується деяких тверджень, нібито неможливо раціонально визначити, чи є виправданим конкретне застосування військової сили, то це нісенітниця. Кожен, хто уявляє або припускає, що самооборона України не може бути раціонально виправдана моральними міркуваннями, є моральним ідіотом.
З огляду на коментарі, які можна почути з Рима, потрібно звернути увагу на два моменти:
1.Це просто неправда з емпіричного погляду, нібито до війн призводить зброя або виробники зброї. Особливо це стосується України. Путін чітко й публічно озвучив свої причини вторгнення в Україну за кілька днів до вторгнення.
2.З історичного погляду також неправда, нібито війна ніколи нічого не вирішує. Якби це було так, сьогодні Італія була би німецькою колонією.
— Це через імперіалістичне минуле чи через травму двох світових воєн Захід тепер схильний завжди сприймати обидві сторони будь-якої війни як однаково винні? Невже ми не в змозі відрізнити конфлікт між імперіалістичними державами від конфлікту між явним агресором і жертвою?
— Ні, на мою думку, це через крах розуму — включно з моральним розумом — у культурі західних еліт та [через] перетворення політики на різновид перформансу. Крім того, є наслідки масової російської пропаганди та дезінформації: вони проникли у свідомість Заходу набагато більше, ніж би мало бути. Те, що Ленін раніше описував як «корисних ідіотів», тепер стосується політично правих, тоді як колись стосувалося переважно політичних лівих. Одіозний Такер Карлсон є гарним прикладом цієї «перестановки місця» корисного ідіотизму на політичній/ідеологічній карті.
— Показово, що Ватикан займає вперту пацифістську позицію. Однак, здається, ця позиція не містить реального плану, натомість там багато видавання бажаного за дійсне і моралізаторського позування зі значним відривом від реальності. Нещодавно кардинал Паролін був «нажаханий» тим, що деякі західні країни розглядають можливість послати свої війська на допомогу Україні. Чи так само його «жахає» те, що Україна захищається замість того, щоб «безкровно» капітулювати?
— Хай би якою була позиція «Ватикану» — а вона, здається, змінюється з дня на день залежно від того, хто говорить, — це не так пацифізм, як млявий, кульгавий ліберальний інтернаціоналізм, поєднаний із фідеїстичним переконанням, нібито «діалог» — це відповідь на всі проблеми людства, включно з геополітичними. Я би також сказав, що в інституційній «ДНК» Державного секретаріату Ватикану є щось таке, що блокує чітке розуміння інакшого характеру тоталітарних режимів. Це стосується нинішнього підходу Ватикану до Китаю, Нікарагуа та Венесуели, а також до Росії. Давно настав час для ретельного перегляду передумов, на яких ватиканська дипломатія взаємодіє зі світом.
— Одна з улюблених тем Папи Франциска щодо російсько-української війни — це «торгівля зброєю», яка, за його словами, є і злом загалом, і зокрема однією з причин цієї війни. Невже ми (чи будь-яка інша жертва агресії) маємо захищатися палицями і камінням?
— У Сполучених Штатах і Великій Британії 1930-х років думка про те, що «торговці смертю» — виробники зброї — «стали причиною» Першої світової війни, була досить помітною у суспільному житті. Боюся, що Папа нічого не навчився зі спростування причинно-наслідкових зв’язків теорії «торговців смертю» кількома поколіннями істориків і політологів.
— У чому причина тривалої одержимості Заходу Росією? Здається, що Росію завжди і в усьому виправдовуватимуть через її «велику культуру». Толстой чи Шостакович — це щось на кшталт індульгенції?
— Особисто я надаю перевагу Рахманінову над Шостаковичем; але я зрозумів вашу думку! Ще з часів Революції Гідності я пишу, що Росія — це глибоко зранена політична культура, яка століттями живе фальшивим історичним наративом, нібито Росія— єдина спадкоємиця хрещення східних слов’ян. Цей наратив становить глибоке коріння російського імперіалізму. На Заході про це знають дуже мало; зовнішньополітичні еліти вважають, що сьогодні релігія не впливає на світові справи — і тому ми отримуємо нерозуміння, поєднане зі страхом перед російською ядерною зброєю. Однак я не вважаю, що Захід насправді «одержимий» Росією; я гадаю, що значна частина Заходу воліла би, щоб Росія просто повернулася до тих лісів, із яких вона колись вийшла. Але цього не станеться.
— Як щодо захвату «хорошою» Росією? Замилування покійним імперіалістом Навальним, як-от химерна «ікона», оприлюднена єзуїтом Джеймсом Мартіном, де він зображений мучеником? Наполягання на тому, що війна якимось чином є «війною Путіна», попри кричущий факт, що її підтримує, їй аплодує та її веде значна більшість росіян під його командуванням?
— Я захоплювався паном Навальним, який був дуже сміливою людиною. Якби він керував Росією, не було б війни ні з Україною, ні з Грузією, ані з Молдовою.
— Яка причина такого тривалого сприйняття Росії як християнського консервативного бастіону, попри очевидну брехливість цього твердження (високий рівень розлучень і абортів, низький рівень відвідування храмів, віри в Бога)?
— Боюся, що є багато людей — серед яких значна частина невігласів, — які дуже сприйнятливі до російської пропаганди. Путін не більший захисник християнської цивілізації, ніж Адольф Гітлер або Чингісхан.
— Чи усвідомлює Захід, що російська православна церква фактично перетворилася на державний апарат ще після примусової «синодалізації» царем Петром І? Що після остаточного знищення комуністами її відновив Сталін як установу, керовану КДБ, і вона залишається нею й зараз? Чи беруть це до уваги екуменісти й інші фанатики «діалогу»?
— Я намагався пояснити це протягом понад трьох десятиліть. Мені здається цілком очевидним, що патріарх Кіріл — богохульник. Та надто багато людей не хочуть із цим змиритися — хоча, гадаю, кардинал Кох, голова екуменічного офісу в Римі, нарешті це зрозумів.
— Ми маємо десятки вбитих або зниклих безвісти українських священників: і православних, і католицьких, також протестантських служителів; однак Україна не вбила жодного православного священника. Чому Захід мовчить про це, натомість підтримуючи фальшиву тему «переслідування православ’я в Україні», яку проштовхує Москва?
— Чесно кажучи, я не так багато про це чую.
— Ми бачимо, що у Ватикані теж вкорінене уявлення про «братовбивчу війну» і наратив про «братні народи» (вигаданий комуністами). Чому такі заяви продовжуються, незважаючи на чіткі й неодноразові заяви українських католиків, як публічні, так і непублічні, що ця риторика — одночасно образлива, непродуктивна і не обґрунтована реальністю?
— Варто би спитати відповідних людей у Ватикані, чому вони так наполягають на викривленому сприйнятті реальної ситуації. УГКЦ століттями стікала кров’ю за Рим; вона заслуговує на краще, ніж те, що отримала за останні два роки.
— Як сталося, що з 2014-го, і тим більше з 2022 року західні консервативні медіа майже не намагалися зв’язатися з українськими консерваторами і почути їхній голос?
— Один мій друг має свій варіант бритви Оккама: «Якщо дурість є достатнім поясненням — не шукай складнішого». Однак я не вважаю, що західні консервативні медіа були повсюдно обдурені Путіним. Найвидатніші консервативні часописи США (National Review) та Великої Британії (The Spectator) були рішучими захисниками України; так само й Wall Street Journal.
— Раніше українські консерватори вважали західних консерваторів, таких як Пітерсон, Карлсон та інших, своїми союзниками у питаннях захисту життя та ґендерної ідеології. Чи усвідомлюють консерватори США, що українські консерватори мають від них «ніж у спину» через ставлення до Росії та війни? Як ми можемо донести до них цю думку?
— Я би не витрачав час на Карлсона, який є корисливим халтурником. Що стосується Пітерсона — я не знаю, в чому його проблема; але він ніколи не справляв на мене такого враження, як на інших. Можливо, варто було би звести його з архієпископом Ґудзяком!
— У західних репортажах майже нічого не було про різку українську реакцію на Fiducia supplicans, що, можливо, ще більше сприяло ігноруванню справжнього українського суспільства. Що можна зробити, щоби покращити охоплення?
— На мою думку, американська католицька преса дала зрозуміти, що УГКЦ зайняла дуже тверду (і, на мій погляд, правильну) позицію щодо Fiducia Supplicans.
— Ви не знаєте, які настрої панують у Ватикані щодо України у світлі війни, розчарування ватиканською політикою, реакцією на Fiducia, запрошенням кардинала Мюллера до Львова?
— Ні, цього я не знаю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
