30 жовтня 1867 року у монастирі Дочок Милосердя в Невері 44 послушниці склали урочисті обітниці. Вони ставали визнаними членами спільноти, а потім отримували призначення і розподілялися по домах згромадження. Єпископ викликав їх по черзі. Лише одна кандидатка залишилася на своєму місці: про неї забули або ще гірше…
Єпископ Форкаде схилився до Генеральної настоятельки і запитав: «А як щодо нашої сестри Марі-Бернар? — Ваше Високопреосвященство, вона ні на що не здатна!»
У повітрі повисла крижана тиша; сестра Марі-Бернар звелася на ноги, вся червона від сорому. Ставши навколішки перед єпископом, вона почула своє екстравагантне призначення: нікуди.
«Ні на що не здатна»
Єпископ нахилився й запитав: «Чи правда, моя бідна дитино, що ти ні на що не здатна?» — «Так, Ваше Високопреосвященство». Потім її голос урвався, коли вона сказала: «Я казала вам про це у Лурді, і ви сказали мені, що це не має значення».
Засмучена тим, що ані єпископ, ані дівчина не грають призначеної їм ролі, настоятелька мати Жозефіна сказала: «Ваше Високопреосвященство, якщо хочете, ми можемо залишити її тут із милосердя і працевлаштувати її в лазареті, для перев’язок і приготування трав’яних чаїв. Оскільки вона завжди хворіє, це буде робота якраз для неї!»
Єпископ Форкаде звернувся до монахині і лагідно сказав: «Щодо мене, сестро, то я даю тобі доручення молитися».
Сестра Марі-Бернар відійшла, нічого не зрозумівши про завдане їй публічне приниження — як не зрозуміли й інші черниці. Крім начальства, ніхто не знав, що це справді виняткова честь. Це був спосіб залишити її у головному домі згромадження. Це суперечило звичаям, оскільки перебування на місці керівництва згромадженням зазвичай було вершиною служіння протягом усього життя. Отже, це було доказом інтересу, виявленого до цієї мініатюрної жінки.
Хвора, але духовно обдарована
Чи справді сестра Марі-Бернар була ні на що не здатна? Звісно, з дитинства вона страждала на астму — цей стан аж до останніх кількох місяців життя приховував туберкульоз, який її пожирав, і вона постійно проводила час у лазареті. Лише рік тому її начальство вважало, що більш серйозний напад хвороби її вб’є. Злякавшись, що вона помре без членства у конгрегації, її затвердили in articulo mortis (під загрозою смерті). Однак наступного дня, помітивши покращення її стану, їй повернули чорний марлевий вельон послушниці і хрест, як того вимагав устав.
Ніхто — хоч сама вона цього не знала — не відпустив би її геть, навіть якби її прийняли «з милосердя», як сказала мати Жозефіна. Насправді всі згромадження змагалися між собою за славу прийняти її…
Знущання і докори
Сестра Марі-Бернар була Бернадеттою Субіру, яка вісімнадцять разів бачила Діву Марію: між 11 лютого та 16 липня 1858 року. Об’явлення в Лурді були настільки відомими, а паломництво настільки популярним, що перебування Бернадетти у згромадженні не могло бути «без жодної користі», як казала мати Жозефіна трохи раніше, переймаючись, що конкуренти «вкрадуть» її привілейовану послушницю.
Але відтоді як начальство впевнилося, що Бернадетта залишиться з ними, вона не бачила нічого, крім знущань і докорів. Очевидно, це робилося для того, щоб упокорити її та допомогти їй освятитися — безсумнівно, з чистою совістю… Але це ставлення також, ймовірно, випливало з того факту, що ця дівчина з її невпевненою французькою (її рідною мовою була окситанська), яка ледве могла читати й писати, але яка мала сильний характер, не вписувалася в міщанські уявлення про обрану Богородицею… Чому Пресвята Діва опустилася так низько, щоб обрати цю грубу й неосвічену селянку, коли було стільки «мудрих і доброчесних» богопосвячених дів? Це, безсумнівно, викликало подив…
Начальство ставилося до Бернадетти так не тому, що вона їх розчарувала. Настоятелі були достатньо розумні, щоб оцінити характерні для неї чесноти, благочестя та мовчазне прийняття хрестів і страждань. Це було головним чином тому, що вони не розуміли її — і з часом хотіли зрозуміти все менше й менше.
Якось після смерті сестри Марі-Бернар, коли пішли розмови про початок її беатифікації, колишня керівниця новіціату, яка наполягала на тому, що та була «звичайною черницею», намагалася перешкодити беатифікації, буркочучи: «Принаймні зачекай, поки я помру».
Диявол скрадається, але зазнає поразки
Яким було життя Бернадетти в Невері? «Приниження та упокорення» — це, фактично, підсумок її повсякденного життя… Але з того моменту, як вона увійшла до монастиря, якому віддала перевагу перед зовнішнім світом і навіть перед шлюбом, вона обрала хрест і його скорботи, які терпіла, кажучи, що вона робить це «за велику грішницю».
Це не завадило їй освятитися; навпаки: працюючи у лазареті, вона відрізнялася надзвичайним смиренням і лагідністю. Вона без відрази перев’язувала рани, допомагала помираючим, обмивала тіла померлих — принаймні, поки мала на це сили.
У 1875 році туберкульоз вразив її кістки. Це завдавало їй нестерпних страждань і прикувало до ліжка. У неї з’явилися пролежні, що поглибило її муки. На початку 1879 року вона попросила прибрати з її алькова всі благочестиві образи. Пояснюючи це, вона вказала на своє розп’яття: «Цього мені достатньо».
На додаток до фізичного болю її мучили духовні страждання. Бернадетті стільки разів говорили, що вона погано відповідає на отримані благодаті, що це переконало її у її власній негідності — майже у проклятті. «Я боюся, я так боюся! Я отримала стільки ласк, але так мало з них здобула!» — стогнала вона.
Диявол скрадався, але не міг здолати неймовірний опір цієї крихітної жінки. Непорочна не дозволила йому перемогти Її обраницю. «Я перемелена, як пшеничне зерно», — зітхала донька сільського мірошника. Але якщо зерно не помре, воно не зможе принести плід — і Бернадетта це розуміла.
Її останні слова
Близько полудня 16 квітня 1879 року спільнота зрозуміла, що її смерть неминуча. Сестрі, яка запропонувала їй попросити у Богородиці «розради», вона відповіла: «Ні, ніякої розради. Але сили і терпіння». Вона померла о 15:00 у Великодню середу. Її останні слова перегукуються зі словами розп’ятого Христа, якого вона так любила: «Я спрагла…».
«Я не обіцяю зробити тебе щасливою на цьому світі, але зроблю на тому», — сказала їй якось Діва. Тепер Бернадетта споглядатиме Її обличчя цілу вічність.
Переклад CREDO за: Анна Бернет, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
