Вечір 1 січня 1300 року. На вулицях Рима чути гамір, який стає дедалі гучнішим. Багато людей біжать, швидко ступають: вони прямують до базиліки св. Петра.
Чоловіки й жінки, окрилені надією, прагнуть якнайшвидше потрапити туди. Опинившись там, вони чекають по-італійському темпераментно. Гамір переростає в галас. Римляни вимагають, щоби Папа надав повний відпуст.
Наочний свідок
Про витоки Ювілею маємо виняткового свідка: Якопо Каетані дельї Стефанескі, кардинала, який бачив перший Святий Рік в історії християнства: 1300‑й. Його проголосив відпустовим папа Боніфацій VIII. Кардинал написав про це у своїй праці «De centesimo seu iubileo anno liber».
Стефанескі був каноніком собору св. Петра, потім кардиналом-дияконом Сан-Джорджо-аль-Велабро. Це була висококультурна, багата і впливова людина, яка служила спочатку Целестину V, а потім Боніфацію VIII. Кардинал Стефанескі жив на зламі століть і написав кілька праць історико-літописного характеру. Саме за його розповіддю ми можемо реконструювати винятковість цього моменту і пояснити соціальні та культурні процеси, які стали імпульсом появи Ювілейного року.
Хронологія проголошення Ювілею
Професор Аґостіно Паравічіні Бальяні, історик і антрополог культури, повертає нас у той пам’ятний рік:
«Текст Стефанескі дуже важливий, бо він був очевидцем. Нам пощастило, що ми маємо його розповідь, у якій кардинал зазначає дату: це 1 січня 1300 року. Перехід із одного століття в інше породив у народі ідею, що Папа може надати повну індульгенцію. Римляни з настанням вечора біжать до базиліки св. Петра: вони чекають на відпуст. Це відправна точка. Боніфація VIII немає в базиліці св. Петра, він перебуває в Папському палаці, який на той час іще був на Латерані. Того дня нічого не відбулося».
Панує велике очікування. Кількома днями пізніше, 17 січня, відбувається ще одна важлива для римлян подія — «процесія Вероніки», тобто Лику Христа, відбитого на хустині, яку носила жінка, що зустріла Ісуса під час Його сходження на Голготу. Цю реліквію вшановували у базиліці св. Петра, згадує кардинал Стефанескі у своїх мемуарах.
«Під час цієї процесії, в присутності Папи, знову піднявся великий народний запал просити про повну індульгенцію. Боніфацій VIII починає дослідження, намагаючись з’ясувати, чи був ще якийсь Ювілей до 1300 року. Стефанескі точно розповідає нам: Папа проводить розслідування — і нічого не знаходить в архівах; але певної миті він сам доходить такого рішення», — підсумовує професор Паравічіні.
Канонічний інструмент замість емоцій
У цьому й полягає велике діло Боніфація VIII: він зрозумів, що є очікування, народний ентузіазм, який вимагає повного відпусту. Папа перетворив цей емоційний настрій на справжній канонічний інструмент: Ювілей був проголошений вперше на Латерані, а вдруге, більш офіційно, — 22 лютого, в день престольного свята базиліки св. Петра. Від 22 лютого 1300 року до початку наступного року триває Ювілей — перший християнський Ювілей.
«Це велике духовне і церковне починання, що свідчить про великі здібності Боніфація VIII, який зумів перевести народні очікування в точну концепцію, що виражається, зокрема, в Ювілеї», — зазначає історик. На кожному зламі століть є страхи, надії, очікування — і, передусім, прагнення змін, бажання оновитися, очиститися, почати все з чистого аркуша. На світанку 1300‑го року це вилилося у такий «винахід».
Роль апостолів Петра і Павла
Згідно з буллою проголошення Ювілею «Antiquorum habet fida relatio» від 22 лютого 1300 р. вірним було надано повну індульгенцію за умови відвідин двох великих базилік — святого Петра і святого Павла. «І це цікаво, — зауважує Паравічіні, — тому що Петро і Павло є двома римськими апостолами par excellence, на яких також ґрунтується папська влада, саме папство, і тому це має ще й глибоко символічний характер».
Подвійна присутність Петра і Павла в першому Ювілеї Боніфація VIII підноситься над усім. На початку вірні повинні були ходити по відпуст тільки до цих двох базилік, що підкреслює великий авторитет двох апостолів Петра і Павла.
У буллі, власне, читаємо:
«…прийдуть благоговійно до цих базилік, справді розкаяні та висповідані, й тим, хто справді покається в цьому нинішньому сотому році, і в будь-якому сотому році в майбутньому, — не тільки повне і дуже широке, але справді дуже повне прощення гріхів їхніх буде. Постановляємо, що ті, хто бажає скористатися цією дарованою Нами індульгенцією, нехай відвідують вищезгадані базиліки, якщо вони є римлянами, принаймні протягом тридцяти днів безперервно або в проміжках, хоч один раз на день; якщо вони є паломниками або іноземцями, нехай роблять те саме протягом п’ятнадцяти днів».
Символічні числа
Боніфацій VIII — Папа на зламі століть. Він має на думці число 100, дуже важливе символічне число. Зрештою, Ювілей технічно визначається як «Столітній ювілей». Папа наказав у буллі, що майбутні ювілеї відзначатимуться кожні сто років. Юдейський ювілей, згідно зі Старим Завітом, припадав кожні 50 років; але Боніфацій VIII не взяв семи седмиць за зразок і запропонував столітній ювілей. Фактично, це рішення Папи не було дотримане, бо вже 1350 року, слідуючи старозавітному ритму юдейських ювілеїв, було відзначено другий християнський ювілей. Ідеться про період папства в Авіньйоні. Папою, який проголосив ювілей 1350 року, був Климент VI, і він також зробив це у відповідь на благання римлян, які про це просили саме того року.
Основні моменти першого Святого Року
Професор Паравічіні далі наводить основні моменти Ювілейного року: «Під час першого Ювілею Боніфацій VIII провів чотири публічні урочистості: 22 лютого (якщо не брати до уваги ту, що відбулася раніше в Латерані); другу — у Великий Четвер, третю — 18 листопада і останню — на початку 1301 року. Таким чином, публічних церемоній було відносно небагато: ще й тому, що 1300 рік — можливо, через причини, пов’язані зі здоров’ям Боніфація VIII, — був роком, коли Папа проводив найбільше часу поза Римом, у своєму рідному місті Ананьї. Це дивно, але факт: 1300 рік для Боніфація VIII — “неримський” рік. Одразу після Великого Четверга він вирушив до Ананьї, а арагонський посол залишив нам багато важливих нотаток для вивчення того часу, бо був очевидцем. Так, 2 листопада абат Фуа писав Фрідріху III, королю Арагону: “Папа і всі кардинали здорові; Папа, справді, за три роки ніколи не був у такому доброму здоров’ї, як зараз”. Із цих слів, — зазначає професор Паравічіні, — можемо зрозуміти, що Боніфацій VIII, найімовірніше, був поза Римом довгі місяці, усамітнившись у палаці свого рідного міста, за станом здоров’я. Засвідчено його повернення на урочистості 18 листопада, день освячення базилік святих Петра і Павла. Це також говорить нам про велике значення свят римських апостолів».
Гріб папи Боніфація VIII у крипті собору св. Петра
Незапланована подія
Під час Ювілеїв завжди був величезний наплив паломників. Історія Ювілеїв показує необхідність спорудження або розширення будівель, зокрема базилік. Однак під час Ювілею Боніфація VIII, здається, не було жодних будівельних робіт. За словами професора Паравічіні — на підставі документальних даних, що стосуються відносно давніх часів, «можна сказати, що Ювілейний рік привернув увагу багатьох віруючих з усієї Європи. Звісно, неможливо навіть гіпотетично оцінити кількість віруючих, які прибули до Рима. Це, безумовно, була велика подія для міста; але ніяких будівельних робіт не було, бо це була незапланована подія. Боніфацій VIII був майже захоплений зненацька. 1‑го січня він іще не знав, що відбуватиметься Ювілей. Рішення з’явилося між 1‑м січня і 22‑м лютого, тому великі будівельні роботи були неможливими. Є лише один приклад, але він не зовсім достовірний: це знаменита лоджія, яку Боніфацій VIII звелів будувати на Ватиканському палаці. Там був напис, який пізніше, на початку XVII століття, прочитали римські вчені, згідно з яким лоджія була збудована 1300 року. І це одна з причин, чому її пов’язували з Ювілеєм, але об’єктивно це не зовсім точно відомо», — підсумовує Паравічіні.
Свідчення про деякі заходи, вжиті для полегшення руху величезних натовпів, що прибували до Рима й буквально заполонили вулиці в напрямку базиліки св. Петра, походять від видатної особистості — Данте Аліг’єрі, який перебував у Римі як паломник у Святий Рік. У своєму «Пеклі» (XVIII, 28‑33) він порівнює двосторонній рух приречених із рухом паломників, які йшли до собору св. Петра або поверталися звідти, переходячи міст біля замку Святого Ангела.
Хустка Вероніки
Під час Ювілеїв реліквії відігравали фундаментальну роль, і найвідомішою з них, безумовно, є хустка Вероніки. Вона приваблювала паломників до собору св. Петра як матеріальний доказ Страстей Христових, у святому місці, де передання визначало місце мученицької смерті й поховання апостола Петра. 1300 року, за словами Паравічіні, хустка Вероніки не відіграла особливої ролі в тому, щоб підказати Боніфацію VIII створення концепції Ювілею та повного відпусту. Протягом XIV і, звісно, XV століть цей образ набув величезного поширення, відтворений на пергаменті, а згодом на гравюрах.
«Поширення образу хустки Вероніки в останні століття Середньовіччя і в наш час, безсумнівно, пов’язане з Ювілеями, але не конкретно з Ювілеєм 1300 року. Інших реліквій не так багато ще й тому, що Ювілей пов’язаний із двома базиліками: святого Петра і святого Павла. Остання, зокрема, не має прямого зв’язку з реліквіями, які користуються великою популярністю. Найважливіша з них знаходиться в базиліці св. Петра і це хустка Вероніки; але на початку такого сильного зв’язку не було — принаймні, джерела про це не свідчать. Звісно, протягом століть, особливо в наступні Ювілеї, стає очевидним, що римські реліквії відігравали дуже важливу роль», — зазначає Паравічіні.
Рим як новий Єрусалим
«Боніфація VIII до створення цього великого духовного інструменту, яким є християнський Ювілей, можливо, спонукало ще й те, що кількома роками раніше, у 1291‑му, з падінням Акри, закінчилася велика мрія Хрестових походів — принаймні, на той період; і в певному сенсі Рим із християнським Ювілеєм став новим Єрусалимом, набув нової центральної ролі в духовній сфері. І я вважаю, що збіг між закінченням середньовічних хрестових походів, із падінням Акри та кінцем Єрусалимського королівства, є надзвичайно важливим моментом», — додає Аґостіно Паравічіні.
Переклад CREDO за: Марія Мілвія Морчано, Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
