Свята Тереза з Лізьє відома своїм могутнім молитовним заступництвом — як під час її земного життя, так і у вічності. У своїй автобіографії вона часто розповідала про своє бажання рятувати душі та зміцнювати інших своїми молитвами і покаянням. Вона також писала про свою глибоку любов до священства, яка лише поглибилася, коли під час паломництва до Рима вона побачила гріхи й недоліки священників.
Мати брата-священника було одним із найбільших прагнень її душі. Ще одним її бажанням було стати місіонеркою. Але Бог мав інший план щодо її сім’ї: всі її брати померли у ранньому дитинстві, а сама вона мала покликання до споглядального життя. Натомість, коли вона вступила до Кармелю, Господь поставив святу Терезу духовною сестрою і матір’ю для священників і семінаристів.
Свята Тереза часто з великою радістю розповідала про рясні й щедрі дари, які дав їй наш Господь, її Божественний Наречений. До цих Господніх дарів належало двоє молодих чоловіків, які готувалися стати священниками-місіонерами: отець Адольф Рулан і абат Моріс Бельєр. Обидва вони шукали духовного посередника, який би підтримував їхні місіонерські починання. Обидва священники розуміли силу молитви та покаяння у їхній місіонерській праці.
Ще навчаючись у семінарії, абат Моріс Бельєр написав до монастиря кармеліток у Лізьє, сподіваючись знайти духовну посередницю, коли був змушений взяти переву у навчанні для виконання військового обов’язку. Він хотів, щоби духовна сестра була «довіреною особою», яка зміцнювала би його та допомогала йому слідувати місіонерському покликанню, шукаючи Божого заступництва від його імені.
Лист Бельєра, датований 15 жовтня 1895 року (це був спомин св. Терези Авільської), надійшов у монастир через два дні. Його отримала тодішня настоятелька, Агнеса від Ісуса, у миру — Полін Мартен, яка була сестрою святої Терези. Вона знала про велике бажання Терези мати брата-священника, тому доручила їй бути духовною сестрою Моріса Бельєра. Господь відповів на палке прагнення її серця.
Через кілька місяців Адольф Рулан, місіонер, який очікував пресвітерських свячень, написав до Кармеля з проханням про духовну сестру та заступницю, яка би молитовно підтримувала його апостольство. Він дуже зрадів, коли нова настоятелька, Марі де Гонзаг, призначила йому святу Терезу. На знак вдячності він зупинився в Кармелі, щоб відслужити Месу, де мав нагоду поспілкуватися з матір’ю-настоятелькою і святою Терезою, хоча й не бачив їх через решітку.
Мати-настоятелька дозволила Рулану та святій Терезі один раз побачитися — у короткий момент, коли він причащав святу Терезу. Це був єдиний раз, коли вони особисто зустрілися по цей бік раю. Після свячень отця Рулана призначили місіонером у Китай.
Незважаючи на те, що обидва священники отримали фотографії святої Терези, щоби вони нагадували їм про духовну сестру, яка підтримувала їх молитвою й покутою, лише отець Рулан бачив її особисто.
Листи, якими свята Тереза обмінювалася зі священниками-місіонерами, сповнені великого милосердя, ніжності, духовної близькості та повної зосередженості на Христі і Його божественній праці. Вони називали її своєю сестрою, а вона їх — своїми братами. Це дозволило їм виплекати глибокий духовний зв’язок між собою через обмін радощами та стражданнями. У них розвинулося духовне сопричастя, що зміцнило як апостольське служіння священників, так і молитовне служіння святої Терези.
Однією з головних тем духовного супроводу святої Терези було їхнє покликання прийняти хрест і страждання, пов’язані з цим покликанням. Вона підбадьорювала їх, зазначаючи, що саме так вони досягнуть вічного вінця Слави. Вона глибоко це розуміла, мовчки терплячи страждання за їхнє апостольство. Вона духовно єднала їхні страждання зі своїми власними і жертвувала їх Христу Розп’ятому, щоб Він пролив свою благодать на них і на душі, яким вони служили.
У листі до Рулана від 9 травня 1897 року свята Тереза писала:
«На цій землі, де все змінюється, одна річ залишається стабільною, і це ставлення Небесного Царя до своїх друзів. Оскільки Він підняв знамено Хреста, саме у його тіні ми маємо боротися і здобувати перемогу. “Усе місіонерське життя процвітає на хресті”, — сказав Теофан Венар, а ще він казав: “Справжнє щастя — це страждання. А щоб жити, нам треба померти”. Брате мій, початок твого апостольства позначений досвідом хреста — Господь ставиться до тебе як до привілейованої особи. Насправді Він бажає утвердити своє правління у душах людей — як через переслідування і страждання, так і через блискучу проповідь».
Духовне сестринство, братерство, материнство і батьківство мають на меті постійно привертати до Бога погляд тих, хто перебуває у цих близьких стосунках. Лише у безпеці Пресвятого Серця Ісуса і Непорочного Серця Марії можна повноцінно пережити таке інтимне сопричастя, про яке йдеться в цих листах. Серця, що палають Божественною Любов’ю, здатні любити одне одного через глибоку молитву і страждання, перебуваючи на різних континентах, бо їхня єдина мета — це святість інших і бажання рятувати душі.
Господь виконав глибоке бажання святої Терези стати духовною сестрою, пославши їй цих двох священників-місіонерів. Це Господь посіяв це бажання глибоко у її серці і дав їй ласки глибокої та великої любові як до священників, так і до місіонерів. Вона хотіла бути місіонеркою, і на надприродному рівні була нею, оскільки через молитву, покаяння і страждання підтримувала місіонерське апостольство цих двох чоловіків.
фінансово.
Щиро дякуємо!
