Джордж Вайґель, американський публіцист, мислитель і біограф Йоана Павла ІІ, у своїй колонці для First Things нагадав американським католикам, чому важливо підтримувати Україну у її боротьбі з російськими загарбниками.
Це питання стає дедалі гострішим з огляду на майбутні вибори президента США та пов’язані з ними тривоги щодо курсу, який візьме нова адміністрація Білого Дому. Свої роздуми Вайґель розділив на п’ять ключових пунктів, які подаємо нижче.
1.НАТО не спровокувало війну в Україні, «маршируючи до російських кордонів»
НАТО — це оборонний альянс, і так було завжди. Нові демократії Центральної та Східної Європи у 1990-х роках прагнули приєднатися до НАТО не тому, що хотіли вторгнутися у Росію, а тому, що боялися реваншистських настроїв Росії, яка хотіла їх повторно колонізувати. Занепокоєння намірами Росії спонукало також Фінляндію та Швецію (країн, жодна з яких протягом останніх століть не виявляла агресії) домагатися вступу до Альянсу. У лютому 2022 року ймовірність вторгнення НАТО у Росію була такою ж високою, як і у Ботсвану. Твердження, нібито НАТО погрожувало Росії, — це російська пропаганда, що сягає корінням історичної російської параної. Жодна серйозна людина не може ставитися до цього серйозно.
2.Російське вторгнення в Україну — це не захист інтересів російськомовних українців
Якби це було так, чому стільки російськомовних військових так відважно боролися, щоб стримати наступ росіян? Путін, абсолютно огидний диктатор, що утримує владу за допомогою орвеліанської комбінації з Великої брехні і Великого терору, чітко заявив про свої наміри за кілька днів до вторгнення: знищити українську державу, націю та культуру. Цей геноцидний намір підкріплюється варварством, з яким путінські посіпаки воюють у стилі Чингісхана: вбивають, ґвалтують, грабують, викрадають дітей і безпідставно нищать цивільні об’єкти, наприклад, лікарні і дитячі садки. Путін, що назвав розпад Радянського союзу «найбільшою геополітичною катастрофою століття», прагне змінити вердикт історії у Холодній війні. Україна — перша у його «турі помсти».
3.США цілком можуть дозволити собі підтримку України
Як влучно висловився публіцист Марк Гелпрін, наша внутрішня дезінтеграція і занепад мають моральне та інтелектуальне, а не фінансове походження, оскільки ми досі є найбагатшою країною у світі. Нація, яка вважає, що не може водночас розв’язувати внутрішні й зовнішні проблеми, це недієздатна нація. Це мають визнати наші очільники у будь-якому політичному спектрі.
4.Релігійні переконання досі мають значення
Релігійні лідери України та віра її народу відіграли важливу роль у підтримці давидівської боротьби цієї країни проти російського Голіафа. Наприклад, Верховний Архієпископ УГКЦ Святослав Шевчук регулярно звертався до свого народу через відеозвернення, сповнені віри, надії та братської любові. Натомість, патріарх російської православної церкви Кіріл підкріпив брехню та агресію Путіна заявами, які не можна назвати нічим, окрім богохульства, і цим ускладнив формування внутрішньої російської опозиції диктатурі Путіна. У Путіна ще більше крові на руках, але руки Кіріла заплямовані, і його відступництво мало свій ефект.
5.Ізоляціонізм — це поразка, а не безпека
У класичному голлівудському фільмі «Касабланка» (1942) є знакова фраза: «Мій дорогий Ріку, коли ти зрозумієш, що у цьому світі ізоляціонізм більше не є практичною політикою?» Жодна нація не може бути вічно убезпеченою; в ізоляції немає безпеки. Аргумент, нібито альтернатива ізоляціонізму — це непродумане і катастрофічне застосування сили, працює лише тоді, коли хтось більше не вірить у доказову поведінку, точні визначення, адекватну самооцінку, дисципліну та мудрий вибір. Така втрата впевненості та мужності, своєю чергою, означатиме застій цивілізації та її неминучу поразку. Бо захищати цивілізацію завжди треба активно. І завжди — ризикуючи.