Культура перфекціонізму базується на хибній вірі у власну досконалість. Тим часом у світі, забрудненому гріхом, немає нічого досконалого, і християнський засіб від отруйного перфекціонізму — навчитися вибачатися і прощати.
Визнавати свої помилки, гріхи та невдачі — справа нелегка. Кожний з нас носить у собі сліди первородного гріха, і один із таких слідів є гординя. Це хибна віра у власну досконалість. Почуття власної гідності — це одне; а роздуте «его», неспроможне визнати, що недосконалим є кожен, а отже, я теж, — це зовсім інше. Сучасна культура соцмереж, у якій твориться ілюзія ідеального світу, ідеальних квартир, ідеальних дієт, ідеальної зовнішності та всіх інших «досконалостей», значною мірою посилює цю установку поклоніння власному бездоганному «я». Але рано чи пізно саме життя покаже нам, що це ілюзія; а падіння з високого п’єдесталу буває вельми болісним.
Тому, замість піддаватися ілюзіям, ми маємо вчитися культури реалізму та всепрощення. Ми також повинні виховувати наших дітей у цій культурі, щоб захистити їх від токсичного впливу соціальних мереж.
Навчення тому, що свої помилки можна і потрібно визнавати, починається з раннього дитинства. Можливо, ми вже не пам’ятаємо своєї поведінки з цього періоду; але як батьки ми безсумнівно бачимо, як поводяться діти, коли щось витворять: вони відводять очі, звинувачують когось іншого (брата, сестру, собаку…) або вдають, ніби не знають, про що розмова, — коли правда виходить назовні. Отож тим більше треба навчити дітей відповідати за свою погану поведінку.
Вчити дітей вибачатися дуже важливо, бо це допомагає їм розвинути правильні соціальні навички, емоційний інтелект і почуття особистої відповідальності. Це допоможе їм будувати осмислені й відповідальні стосунки з іншими людьми в майбутньому. Батьки мають самі подавати приклад такої поведінки. Якщо дитина почує слово «вибач» від свого тата чи мами, на адресу другого з батьків чи на адресу самої дитини, їй буде набагато легше зрозуміти, що вибачитися і пробачити — це правильно і нормально.
При цьому слід звернути увагу на те, що скоєне зло має два виміри: конкретну шкоду, яка є результатом цього зла, — і гріх, який руйнує наші стосунки з Богом та людьми. Це можна показати на простих, зрозумілих дитині прикладах: коли вона розбиває чашку, можна сказати: «Мені шкода ту чашку, вона була така гарна». Таке просте речення містить обидва елементи: «збиток» (об’єктивний) і «мені» — тобто зло стосується не лише речей, а й людей.
Не біймося вживати слово «гріх», коли щось є не просто помилкою чи ненавмисно завданою шкодою, а містить моральний елемент (наприклад, коли дитина розбиває чашку зі злості). Слово Боже багато разів говорить про визнання гріхів, зокрема: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він — вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (1Йн 1,9) та: «Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати» (Як 5,16). Кожен із нас потребує реалістичного погляду на себе. Частиною цього реалізму є усвідомлення власної недосконалості та гріховності. Це початок навернення і виправлення.
Варто вчити і себе самого, і своїх дітей, як вибачатися. Тон голосу, яким ми вимовляємо слово «вибач», часто говорить більше, ніж саме слово. Також добре додати те, за що ви перепрошуєте. Називати зло на ім’я допомагає нам зректися його і налагодити стосунки з іншими людьми та з Богом. Слово «вибач» є добрим, але кращим — «вибач, що я втратив терпіння і штовхнув брата». Взяти на себе відповідальність за свою поведінку означає, що ми й наші діти готові зіткнутися з наслідками.
Те, чого ми навчаємо наших дітей, поки вони маленькі, не раз окупиться, коли вони стануть підлітками. Бо виховувати їх тоді вже може бути запізно. Якщо дитина бачить, що, замість злитися, батьки а готові прощати, що вони делікатні й люблячі, — то навіть під час гормональної бурі та юнацького бунту вона матиме в серці образ ніжного батька і, швидше за все, цей бунт не зруйнує їхніх стосунків.
Перфекціонізм — убивчий. Визнання помилок і гріха, вибачення і прийняття прощення оновлюють життя. Завжди треба починати з того, щоб визнати скоєне перед собою та Богом; прийняти від Нього прощення та пробачити собі. А вже потім — попросити пробачення у тих, кого наш гріх поранив і скривдив. Таким є послання християнства, здатне ефективно нейтралізувати токсин перфекціонізму.
фінансово.
Щиро дякуємо!
