«Кожен додатковий день війни означає руйнування, сотні смертей, не кажучи вже про багато інших дуже негативних наслідків для населення. Моя велика надія — що як ми бачимо, що ніщо не веде до миру, це підштовхне людей, які мають у руках інструменти впливу, щоб вони усвідомили, що так не може бути», — сказав Апостольський Нунцій у Києві архієпископ Вісвальдас Кульбокас.
Папський представник в Україні дав інтерв’ю кореспондентці італійського католицького агентства SIR К’ярі Б’яджоні.
Архієпископ Кульбокас не приховує, що під час п’ятничної зустрічі президента України Володимира Зеленського та президента США Дональда Трампа забракло слухання. «Як це часто буває на політичному рівні, ми стали свідками псевдодіалогу з великими труднощами у справжньому слуханні іншої сторони, радше з нав’язуванням іншій стороні власної волі та бачення. А потрібно великого милосердя від України, та партнерів — щодо України», — зазначив він.
За словами нунція, він мав враження, що політикам важко ставитися до людських життів як до пріоритету. «Почуте у Вашингтоні зосереджувалося на тому, хто кому і скільки має дякувати. Зі свого погляду, я би сказав [що йшлося] про другорядні аспекти. А велике питання звучить так: як будувати мир і якими силами? Безсумнівно, нам не обійтися без політиків, а кожна країна, кожен політик мають свою мову. Це завжди виклик. Ось чому нам потрібна широка співпраця між політиками, між політиками й медіа, між професіоналами та релігійним світом — щоб разом ми могли створити спільну мову. Діалог не стосується тільки України та росії. Діалог вимагає кількох рівнів. Діалогу всередині кожної країни; між Церквами; між віруючими; між політиками. Війна ставить питання всім. Той факт, що за понад три роки ми не зуміли вирішити таку важку і драматичну війну, як та, що ми переживаємо тут, в Україні, свідчить про те, що в ХХІ столітті ми, як людство, не були спроможні працювати і будувати мир», — сказав Апостольський Нунцій у Києві.
— Особливо останніми днями дипломатія крутиться навколо т.зв. рідкісноземельних копалин. Здається, ми маємо справу з «дипломатією цін» і «дипломатією бізнесу». Чим небезпечна так проваджена дипломатія?
— Це зрозуміти можна — адже це теж людська природа. Є також політичні та економічні інтереси. Тому, реалістично підходячи, я розумію, що цих аспектів не можна повністю виключати. Більш того, часто одна країна приходить на допомогу іншій тому, що має в цьому інтереси. Проте залишається питання: чи така близькість буде тривалою? На мій погляд, ні. Це завжди будуть стратегії, обмежені часом і бізнесом. І саме тут Церкви та громадянське суспільство відіграють ключову роль, бо вони ставлять у центр людину й націю. Я завжди запитую себе: що і хто має пріоритет на війні? Шукання власних інтересів чи радше прагнення миру? Мені здалося, що у Вашингтоні того дня мир не був пріоритетом — хоча слово «мир» було на вустах. З іншого боку, критикувати ми теж не можемо. Політика залежить ще й від того, чого ми всі вимагаємо від політиків, яких уповноважили; від того, що ми робимо як Церкви, і від прикладу та свідчення, які даємо. Зараз я більше довіряю людям, групам і асоціаціям, де є серце, що прагне бути поруч з іншими людьми. Це моя надія.
— Як Ви, Ваше Преосвященство, бачите майбутнє після того, що сталося у Вашингтоні? Це Вас непокоїть?
— Назвати це неспокоєм було би применшенням, оскільки це щось більше, ніж побоювання. Кожен додатковий день війни — це руйнування, сотні смертей, не кажучи вже про багато інших дуже негативних наслідків для населення. Я дуже сподіваюся, що коли ми побачимо, що ніщо не веде до миру, — це підштовхне людей, які мають у своїх руках інструменти впливу, щоб вони зрозуміли, що так не може бути.
Ми всі голі перед лицем війни. Голий перед лицем війни також і агресор, бо коли йдеш на війну і немає нікого, хто може тебе зупинити, — війна стає проблемою і для тебе.
— У неділю, 2 березня в Україні відзначали «Прощену неділю» за візантійським обрядом. Чи буде колись прощення між російським та українським народами?
— Просити про прощення треба навіть тоді, коли нам здається, що ми не зробили нічого поганого. Це не означає бути наївним. Звісно, є процеси, які потребують часу. В буллі, яка оголошує Ювілей, Папа Франциск просив спостерігати за природою, а природа не розвивається стрибками. Є процеси, які йдуть поступово, і потрібно багато терпіння, щоб дочекатися результату того, що ми сіємо. Тому ми повинні сіяти майбутнє примирення — але ми будемо сіяти його, проголошуючи справедливість і правду. На запитання, коли будуть зібрані плоди примирення, щось передбачити важко.
фінансово.
Щиро дякуємо!
