Християнство в Україні. Чи можлива єдність?

Про перспективи об’єднання українських церков та про готовність задля цього до компромісів та самопожертви їх сучасних провідників говорив сьогодні у студії Радіо Свобода кардинал Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар. Вела програму Інна Кузнецова.

– Сьогодні Московський патріарх Кирило та Ілля ІІ провели молебень на Володимирській гірці. Це відбувалося з нагоди річниці хрещення України-Руси.

Кажуть, от заповідь Христова, щоб усі були одно. Наскільки це можливо для України?

– Воно не тільки є можливе, воно є обов’язкове. Бо якщо ми легковажимо Божою заповіддю, то як ми можемо себе уважати відповідальними християнами? Ми не можемо легковажити словами Господа. Ми мусимо буди свідомі з нашої сторони, що не завжди легко, зберегти ту єдність.

Знаємо, як факт, що впродовж двох тисяч років існування християнства вже дуже багато сталося поділів. І ми є свідками того трагічного поділу в Україні. Отже, ми, люди, можемо прогрішитися проти єдності.

Але ми не можемо легковажити Божу заповідь і мусимо старатися з нашої сторони робити все те, щоб той дар Божий, дар єдності, ми могли прийняти. Бо це є від Бога дар. Це не є наша заслуга, але наше є підготовити, підготовити серце, бути відкритим, бути готовим прийняти Божий дар. Це ми можемо зробити.

«Ми є кілька сторіч поділені. Думати, що ми можемо, немов би помахом якоїсь магічної палички, все це направити, було б не дуже серйозно.
»

– І коли ми будемо готові до цього? Скільки років, віків має пройти?

– Ми вже сьогодні є кілька сторіч поділені. І думати, що ми можемо от так, немов би помахом якоїсь магічної палички, все це направити, було б, мені дається, не дуже серйозно.

Ми мусимо бути свідомі, що ми загнались дуже далеко, що ми дуже багато зробили в напрямі роз’єднання, що ми один одному закидаємо, що ми кажемо: це земля наша, це земля наша, не пхайтеся, не робіть… Одним словом, безліч закидів, труднощів різного роду.

Коли, як, наскільки ми зуміємо подолати оті різниці, оті взаємні закиди, то це залежить від нас. Воно може статися навіть дуже швидко, якщо б ми цього направду хотіли.

–То хтось таки не хоче?

– Здається, що так, не хочемо, може, й ми самі. Ми, які не готові чимсь пожертвувати. Бо тут розходиться про те, що ми мусимо бути готові пожертвувати нашою вигодою, нашими інтересами, різного роду зовнішніми елементами. А ми мусимо цього визбутися. І тому нам так дуже трудно приходить подолати ті різниці.

Воно могло би статися в короткому часі. Ми могли б, якщо б ми дуже-дуже серйозно до цього взялися і сказали один одному так, як ми кажемо дуже гарно на Воскресній Утренні в день Воскресіння, на Великдень: один одного обіймімо і скажімо один одному «брате». Якби ми були б до цього готові, то могло б дуже швидко прийти. Правдоподібно, оскільки це роз’єднання, від якого терпимо, стільки воно вже, скажу так, досить закорінилося в нас, я думаю, що воно нам швидко і легко не прийде.

– Про єдність говорять, власне, ієрархи всіх церков.

Говорив Московський патріарх Кирило кілька тижнів тому в аеропорту Брянська… Я запропоную послухати, що саме він говорив:

Патріарх Кирило: Коли слово «єдність» вживають щодо трьох братських народів, то часто використовують різні політичні коментарі. Ця єдність з’явилася саме у момент зародження життя святої Русі. Ми зростали у спільній вірі та спільній культурі. Благополуччя кожного з народів та країн залежить від того, наскільки міцним та здатним витримувати історичні випробування буде цей фундамент.

– Про слово «єдність» згадував Московський патріарх Кирило і сьогодні на Володимирській гірці. І все-таки не виходить.

– Чи можна дати такий дуже банальний примір? Як далеко від говоріння до діяння.

Всі провідники держав, всі говорять про те, що треба, звичайно, щоб в цілому у світі чи на цілій Земній кулі запанував мир. Але в той сам час всі великі держави продукують, продають зброю.

То так трошки і тут. Ми всі говоримо про єдність. Всі, без винятку. Але наскільки ми справді працюємо у тому напрямі?

А друге питання: що ми готові пожертвувати, щоб бути об’єднаними?

– І ми маємо запитання з мережі «Фейсбук» від наших дописувачів.

«Чи веде УГКЦ перемовини з РПЦ щодо об’єднання християн східного обряду? Якщо такі перемовини існують, то на якому рівні? Якщо ні, то чому?»

– Ні, ми не маємо якихось договорів чи якихось розмов в тому напрямі. Така є ситуація наша, на жаль, я сказав би. Можна було б багато сказати, чому так воно є.

– І чому?

– Бо є забагато різних політичних інтересів з різних сторін. І є забагато історичних обтяжень, що скажу, які дуже перешкоджають нам у таких розмовах. Є багато непорозумінь з різних причин. Таких, що навмисне уведених, але також і таких, що з якимись існують, які треба було б перебороти.

Мусить бути дуже чітко і ясно одне всім нам, що якщо ми хочемо говорити про єдність і шукати спільних шляхів, мусимо відкинути, старатися відкинути всякі другорядні інтереси. Мусить бути справді чисте бажання, нічим не обтяжене, бажання до такої міри, щоб ми були готові дуже багато пожертвувати.

То не значить, що якісь компроміси робити щодо змісту віри. Абсолютно ні! Але є дуже багато елементів, яких ми мусимо позбутися, щоб могти щиро, відкрито почати розмови.

– Маємо питання від радіослухачів.

Слухач: Добродію Любомире, по-перше, мені дуже імпонують передачі про Ваше міркування.

І два запитання. Яка негативна роль Грузинського патріарха, який зустрічається в Києві з Кирилом?

Скажіть, будь ласка, Ви слухаєте передачі по радіо по вівторках. Там проти католиків, протестантів кажуть, що роль їх просто негативна.

– Я друге зрозумів і почув настільки, щоб могти відповісти. Першого, я щиро кажу, не схопив, бо трошки нечітко.

Але друге питання чи друга справа, про яку Ви згадуєте. Дуже прикрим є, коли члени однієї релігії, одного віросповідання чи однієї конфесії обкидають болотом других. Не можна не пошанувати один одного.

Ми можемо бути, сьогодні ми де-факто є поділені, ми, можна казати, далекі один до одного ще. Але це не значить, що нам вільно ображати один одного. Я думаю, що навпаки, коли ми говоримо з пошаною один до одного, тоді ми робимо дуже конкретні кроки в напрямі порозуміння, зближення, евентуального навіть об’єднання. Це, мені здається, абсолютно конечне.

«Коли десь, де б це не було, у будь-якій церкві почуєте, що хтось говорить проти ближніх, там Святого Духа немає.
»

Коли десь, де б це не було, у будь-якій церкві почуєте, що хтось говорить проти ближніх, там Святого Духа немає.

– Радіослухач ще запитував про зустріч Московського патріарха Кирила та Грузинського католикоса Іллі ІІ. Йшлося про те, наскільки важлива ця зустріч чи не важлива? Оскільки розмовляли вони про те, що почато переговори, діалог про проблеми віруючих Абхазії та Південної Осетії.

– Я дякую, що Ви мені це доповнили, бо я не був певний.

Мені дуже трудно щось сказати про зміст, ціль цієї зустрічі і про те, що обидва партнери, два патріархи, Кирило і католикос Ілля, хочуть осягнути? Прямо було б з моєї сторони не тільки, що некоректно, але і не правдиво, коли б я занемав голос, не знаючи подробиць.

«Оскільки між Росією і Грузією певне політичне напруження, ці два предстоятелі могли зустрітися тільки на нейтральній території. Раз Україна представляється як нейтральна територія, це є дуже цікавий і гарний момент.
»

Я одне можу тільки сказати таке, що оскільки між Росією і Грузією певне політичне напруження, ці два предстоятелі могли зустрітися тільки на нейтральній території. І раз Україна представляється як нейтральна територія, як територія, яка має своє обличчя, яка має свою ідентичність, яка не є підкорена комусь, це, мені здається, є дуже цікавий і гарний момент.

– І ще питання з мережі «Фейсбук».

«Якщо УПЦ МП отримає повну незалежність від Москви, як планувалося спочатку на недавньому соборі, то чи можливе об’єднання церков навколо неї?»

«Об’єднання церков не є довкруги якоїсь однієї церкви. Об’єднання церков може бути тільки довкруги особи Ісуса Христа.»

– Об’єднання церков не є довкруги якоїсь однієї церкви. Об’єднання церков може бути тільки довкруги особи Ісуса Христа. Це треба дуже чітко зрозуміти. Ніхто з нас: будь це УПЦ, будь УАПЦ, будь це УГКЦ як така, не є осередком єдності. Осередком єдності є Ісус Христос. І ми можемо об’єднатися тільки в міру цього, наскільки ми щиро визнаємо Ісуса Христа як голову церкви, як того, хто прийшов нас спасти, самого Господа. В міру цього ми можемо справді об’єднуватися.

І це було б тим, наскільки кожний з нас, кожна ця гілка нашої київської церкви буде старатися бути християнською тим більше, тим краще, настільки ми будемо могти мати і плекати надію на справжнє, повне християнське об’єднання.

– У тому ж таки інтерв’ю газеті «День» Патріарх Філарет говорить про те, що об’єднання православних з греко-католиками на даному етапі неможливе.

– Це було сказано вже кілька разів. Так, як Патріарх Філарет це представив. Він сказав, що тому неможливе, що між нами існують доктринальні, догматичні різниці.

Тут я не цілком з ним згідний. Мені здається, що нам приписують певну зміну змісту догматичних навчань, яка, я мушу признати, що на це є певна історична підстава, так звана «латинізація», яка просякнула наше середовище греко-католицьке, і яка справді перешкоджає нам плекати нашу рідну, нашу справжню, нашу католицьку ідентичність.

Але цих речей (я то назву навіть до певної міри навіть занечищень) ми стараємося позбутися.

– Між тим він каже про те, що коли Православна церква об’єднається, і буде єдина Помісна православна церква, от тоді об’єднання з греко-католиками цілком можливе. І тоді може бути все те, як було до кінця 16 століття, тобто одна київська митрополія.

– Бачите, тут розходиться. Безумовно, немає найменшого сумніву, що об’єднання між православними гілками київської церкви дуже допоможе.

Але тут є, може, і ширше поняття. Треба взяти під увагу: ми, греко-католики, признаємо, що видимим осередком християнської єдності є наступник святого Петра, апостола, того, кого ми називаємо популярно «Папа римський».

Але, щоб це відношення правильно зрозуміти, ми мусимо дуже ще попрацювати над тим, щоб зрозуміти, що це значить сопричастя. Бо це є, на мою думку, ключ до того, щоб ми, будучи собою, плекаючи свою традицію, були справді об’єднані, так як ми були об’єднані, коли святий рівноапостольний князь Володимир приймав християнство як державну релігію.

– Наскільки єдність і незалежність церкви пов’язана з єдністю та незалежністю держави? Зважаючи на те, що церква в Україні відділена від держави.

– Так. Але, бачите, це розуміння відділення від держави… Треба бути свідомим того, що церква не залежить від держави, а держава не залежить від церкви.

Є дві установи, які служать тому самому народові. Щоб була справжня єдність, церква мусить бути свобідна, церква не сміє бути на службі держави, не може вимагати, щоб держава підкорювалася церкві. Так звана теократія, яка існує в деяких країнах на цілому світі. Отже, мусить бути свобода церкви.

Церква мусить зберегти себе незалежною від держави. То значить: респектувати державу, підтримувати справедливі закони, заохочувати до справедливого трактування всіх громадян. Але мусить зберегти себе абсолютно вільною від всяких інтересів чи впливів, другорядних впливів, політичних впливів держави.

– Маємо питання від радіослухача.

Слухачка: Ваша Святосте, є церква православна, ну секти захопили конфесії: «п’ятидесятники», «свідки Ієгові», «євангелісти». Вони намагаються залучити селян до своїх конфесій. І вони, звичайно, ходять, хоч і православні, і хрещені християни. Де, яка церква відкрита, туди й йдуть, і моляться.

– Йдеться про те, що зараз багато нових церков.

– Ви поставили дуже цікаве і трудне питання, яке нам, людям, нелегко зрозуміти. Бо немає найменшого сумніву для нас, християн, що Господь Бог сотворив, установив одну церкву, для якої він є головою, добродієм, батьком, отцем. Але…

– І ще одне запитання від канадського нашого дописувача.

«Як українські церкви в діаспорі в Канаді та в Америці можуть конкретно допомогти ситуації єдності в Україні?»

– Бути собою, плекати свою релігійну ідентичність, бо ми є одна церква, навіть якщо розсіяні по різних континентах, країнах.

Ми є одна церква. Один корінь в нас – Київ, київська церква. І ми повинні бути того свідомі, що ми з неї походимо, навіть якщо ми знайшлися на чужих територіях.

Радіо Свобода