«Ти як з ксьондзом говориш? Він тобі слово, ти йому – десять! … Це велика честь, коли ксьондз на тебе крикнув! Он Хоміцький бабів палицею міг потягнути, якщо виступали багато, і правильно».
Моя бабуся вважає, що ми, молоді, недостатньо поважаємо духовенство.
І це не тому, що вона раніше не бачила священиків. Якраз в її хаті вони зазвичай і переховувалися в часи переслідувань. У нас вдома відправлялися Служби, досі зберігся вівтар та деяке літургійне начиння, а нещодавно знайшли реліквії.
Моя бабуся не читала документів ІІ Ватиканського Собору і не вчила Канонічне право. Вона і так знає, що миряни в Церкві необхідні. Хто ж, як не миряни (ще до Собору), добивалися повернення храмів, створювали парафіяльні двадцятки, катехизували?
Але вона дуже добре пам’ятає часи, коли вірні самі молилися у храмі, а замість пресвітера на вівтарі лежав орнат. Сьогодні те саме відбувається, наприклад, у Франції – там просто немає священичих покликань. Чи не тому, що миряни перестали цінувати духовенство?
CREDO № 2 (124), 2011
Інші матеріали цього номера:
Сім’я не знала, що у них знаходяться святі мощі
фінансово.
Щиро дякуємо!
